Ось і знову кілька днів тому зима прийшла до Києва раптово й зненацька. Сніг засипав двори, тротуари і траси. А коли стихія вщухла, як зазвичай, виявилося, що долати її наслідки жителям Чоколівки у Солом’янському районі столиці довелося самотужки.
Нічого нового, в нас так було завжди. І якщо у дворах снігові замети трохи повідкидали двірники хоч би з ґанків, щоб можна було принаймні вийти із будинків, то дочимчикувавши до тротуару, розумієш: далі вже сам як собі хочеш і можеш. Адже почистили сніг лише біля супермаркетів. На власні очі бачила, як о 7 ранку з магазину, що в сусідньому будинку, вийшло всього двоє кремезних хлопців з лопатами. 15—20 хвилин — і 200 метрів примагазинної території звільнилися від снігового полону й засяяли чистою. Але ж решта бульвару, а надто сусідні вулички — то не їхня зона відповідальності.
А на тих сусідніх вулицях — загальноосвітня й дитяча музична школи та заклад для самотніх літніх людей. Протягом дня спостерігала з балкона, як дорослі й діти, намагаючись дістатися туди, потопали в снігу. Тротуар — зона відповідальності Солом’янського шляхо-експлуатаційного управління (ШЕУ), яке роками не виконує своєї роботи, хоч скільки скаржилася на них до різних інстанцій міста.
А за добу сніг на асфальті тротуару під тисячами ніг перехожих утрамбувався, трохи підтанув і перетворився на суцільну льодяну шкорину. Тож дідусі й бабусі, а також мами з дітьми мали обходити той льодовик по газону, витоптуючи його, або ковзати по льоду, ризикуючи переламати ноги. Щоправда, надвечір побачила на тротуарі жіночку в жилетці ШЕУ та з мітлою. «Невже?!» — подумала тоді. Та пані якось доковзала до супермаркету, скупилася і… пішла геть.
Однак виявилося, що не всі служби знехтували своєю роботою після тієї завірюхи. Наприклад фахівці Солом’янського зеленбуду вже на ранок першого після заметілі дня почали прибирати сніг у парках і скверах району. І мітлами, і маленькими тракторцями. Ковзанки на доріжках посипали піском і сіллю. Свою роботу вони сфотографували й розмістили звіт на сторінці у Фейсбуці. І той фотозвіт вже за годину розмістила на своїй сторінці Солом’янська райадміністрація. Причому з такою гордістю, начебто сам голова району ще з ночі не присів і не випускав мітли з рук.
Не втрималася і написала коментар під тим їхнім текстом. Ішлося в ньому про те, що зеленбудівці, звісно, молодці, й парки та сквери прибирати також слід. Але на ранок після завірюхи більшість жителів району пішла не до парків, а на роботу. А дістатися до зупинок транспорту по заледенілих тротуарах було дуже проблематично. Просила вплинути на місцеве ШЕУ, яке нехтує своєю зоною відповідальності. Розповіла, що й улітку вони не працюють. Адже покупці місцевого супермаркету скидають сміття просто під вікна мого будинку, на тротуар. А скарги на ШЕУ, яке присилає своїх людей на прибирання у кращому разі раз на місяць, коли ті кучугури сміття не лише смердять на весь бульвар, а й виростають майже до вікон першого поверху, нічого не дають. Назвала роботу Солом’янського ШЕУ чи не найгіршою у місті й просила нагадати йому, що зарплату слід отримувати за якісну роботу, а не за нехтування обов’язками. І знаєте, що мені відповіли?
Замість дослухатися до скарги і виправити недоліки у роботі, ці ритори… красномовно звинуватили мене в тому, що дозволяю собі навішувати ярлики на людей, не маючи повної інформації про те, що відбувається. На доказ своїх слів навели пост Київської міськадміністрації, де за підсумками прибирання снігу після заметілі найгіршою визнано не їхню роботу, а ШЕУ інших районів.
Тобто їхнє виправдання полягало у тому, що вони не найгірші, є, виявляється, ще гірші. І це визнано на рівні міста. Ось така, виходить, нова форма оцінки роботи. Хто трохи кращий за найгіршого — той молодець. А коли я їм написала, що це слабеньке виправдання і нормальні люди, отримавши скаргу й зауваження, мали б покращити свою роботу, а не кивати на тих, хто працює ще гірше, мені ще раз сказали перечитати звіт міськадміністрації. Тобто не вір очам і ногам своїм, якщо в офіційному звіті написано інше.
І стало мені від тих прирікань з фахівцями райадміністрації дуже сумно. Адже не такої відповіді від них чекала. Хотіла дізнатися, як виправлятимуть недоліки у роботі і коли наведуть лад на вулицях району. А замість того мені лише розповіли, що не маю права ображати людей, називаючи їх «незаслужено» найгіршими, коли офіційні документи кажуть, що таки є ще гірші за них. Тож замість предметної розмови ми з обох сторін лише… повправлялися в риториці, хто кого перезвинувачує.
Мабуть, і на роботу в райадміністрацію, принаймні нашого району, людей беруть з огляду не на такі якості, як відповідальність, сумлінність, вміння сприймати об’єктивну критику та виправляти свої помилки, а лише… чи зможе цей фахівець красномовно й переконливо довести, що його організація ще не найгірша, й перевести стрілки на інших. Отже, не будуть наші вулиці чистими. Принаймні доти, доки ці люди не перестануть вправлятися у риториці в інтернеті й не почнуть працювати.