Не байдужі до чужого горя люди є скрізь. Їх можна побачити на вулиці, зустріти у громадських місцях чи у соціальних мережах. Так, волонтерам з Києва вдалося працевлаштувати деяких переселенців зі сходу, які живуть у Пущі-Водиці. Маючи бажання допомогти переселенцям, волонтери відкрили невелике швейне виробництво з виготовлення українських прапорів.
Самоорганізація врятує
Кімната в одному з пансіонатів у Пущі-Водиці на Київщині, яку ще торік називали актовою залою, перетворилася на маленьку швейну фабрику. Процес створення швейного виробництва тривав три тижні. За цей час волонтерам вдалося через Інтернет знайти швейні електричні машинки. Люди, яким вони були не потрібні, писали, що можуть їх віддати. Волонтери, не втрачаючи нагоди, погоджувалися. Адже від того, наскільки швидко вони знайдуть машинки, залежало, коли розпочнеться процес виробництва прапорів. Чому саме їх?
Організатор проекту Інна Волошина це пояснює так: «По-перше, прапори потрібні. По-друге, це можна організувати без великих вкладень. І головне, що в Україні національної символіки замало. Ми хотіли б виготовляти бронежилети чи шити форму. Але це складніше виробництво, для якого потрібні професійні машинки і кваліфікованіші працівники».
Тканину для прапорів волонтерка купувала за власний кошт.
Пошиттям займаються Тетяна з м. Краматорська та Олена з м. Сєверодонецька Луганської області. Контролює процес 22-річна Анастасія з Луганська.
«Умію шити, це моє хобі. До того, як поїхати зі сходу, працювала викладачем фінансових дисциплін у коледжі технологій та дизайну ЛНУ імені Тараса Шевченка, — каже Настя, тримаючи в руках тканину і показуючи на машинку. — Це стара «Чайка», а це «Подольск». Загалом у нас три машинки, на яких шиємо прапори».
Якщо машинки виходять з ладу, лагодить їх Віталій зі Слов’янська. Він майстер на всі руки, тому щойно в когось щось ламається, його кличуть на допомогу.
Нині шиють прапори двох розмірів. Ціна більшого (метр на півтора) — 50 гривень. Поки що не продали жодного, але замовлення вже є. Волонтери створили у Facebook сторінку «Прапор України», де розміщено інформацію, що переселенці виготовляють українські прапори. Волонтери просять людей, щоб вони підтримали переселенців, придбавши прапор. Приймання замовлень триває. За перші три дні замовили приблизно 50 стягів.
Отримані від продажу прапорів кошти йтимуть на закупівлю тканини для пошиття наступних партій, оплату електроенергії, а також на закупівлю нових швейних машинок та зарплату працівникам.
Від прапорів до випічки
Окрім швейного виробництва, на базі пансіонату, де живуть переселенці, діє ще й пекарський цех.
Якось Костянтин Мельник, керівник одного з таборів переселенців, виїжджав із зони бойових дій і став свідком того, як люди тікали полем із зони проведення АТО, а до найближчого міста чи села було кілометрів із 30. Він не залишився байдужим до цих людей. Завдяки йому вони опинилися в Пущі-Водиці.
Нині у закладі 242 людини. З них 102 — діти, серед яких 18 — віком до півтора року. У пансіонаті «Джерело» живуть четверо вагітних, а двоє вже вкотре стали мамами.
У «Джерелі» не все так добре, як хотілося б. «Фінансова катастрофа» — так описує ситуацію Костянтин Мельник. І хоч харчами, медикаментами, одягом, іграшками волонтери допомагають, закладу потрібні ще принаймні 150 тисяч гривень на місяць, щоб підтримувати нормальну життєдіяльність. У закладі таких коштів немає. Вдається збирати лише 20—25 тисяч гривень на місяць.
— Заклад уже навіть відключали від газопостачання. Це дійшло до президента НАК «Нафтогаз України», до Віталія Кличка, до всіх, — зазначає Костянтин Мельник. — Увечері сюди приїхала газова служба — і знову нас підключили. При цьому не залишили жодного документа, де йшлося б про те, на яких умовах нас підключили.
Нарікали тимчасові переселенці й на відсутність у пансіонаті обслуговуючого персоналу. Однак за нинішньої складної ситуації в країні сподіватись на чиюсь допомогу звісно варто, проте самим також слід закотити рукави й докласти зусиль до вирішення нагальних побутових проблем.
Леся ГУСАК
для «Урядового кур’єра»