Культурному життю Житомирщини «завдано нищівного удару»: в обласному центрі у рамках «Всеукраїнського туру тюрмами України» скасовано виступ російської шансон-групи «Бутирка». Лідер гурту Володимир Ждамиров, прізвище якого стоїть під горезвісним листом на підтримку агресивної політики Путіна, висловив жаль з приводу «тяжкої втрати» у задоволенні культурних потреб українців загалом і житомирців зокрема. На переконання співака, «саме задля того, щоб мати змогу насолоджуватися своїми улюбленими хітами у живому виконанні, такі чудові люди, як Віктор Янукович, Віктор Пшонка, Віталій Захарченко та інші перебрались до Росії».
Можна було б додати до цього коментаря, що всім вищезгаданим особам блатні пісні «Бутирки» найкраще смакуватимуть у Бутирці, якби не йшлося про значно серйозніші речі: нахабну і цинічну експансію «великого брата» у культурний простір України, гіркі плоди чого ми нині пожинаємо. І не варто звинувачувати у злочинній бездіяльності лише владні установи. Практика вже довела низьку ефективність суто адміністративних заходів — від квотування державою обсягів українського мовлення на теле- і радіоканалах до місцевих ініціатив на кшталт заборони виконання у публічних місцях пісень «аморального змісту».
Головне слово має сказати громада, в якої набагато більше важелів впливу, ніж у влади. Не подобається ввімкнутий у салоні маршрутки блатний репертуар — пишіть скаргу на власника маршруту до відповідного управління транспорту, яку зобов’язані розглянути і надати відповідь. Не дивіться телеканали, які «годують» глядачів сучасними російськими фільмами, телесеріалами, шоу. Ваша відмова — напрочуд дієвий спосіб тиску, адже телевізійники живуть за рахунок набридливої для нас телереклами, яку просто перестануть надавати тим, чий продукт малорейтинговий.
Український глядач від цього нічого не втратить, адже більшість російського «телемила» — або тупа, або, ще гірше, шкідлива. Згадайте «оперів» і «бригади», в яких важко зрозуміти, що відрізняє поліцію від бандюг, чи, ще гірше, сумнозвісний кінофільм «Матч» та перетворену на антиукраїнську агітку «Білу гвардію» щирого патріота Києва і великого Майстра Булгакова.
Навряд чи багатьом відомо, що надходження від українського ринку споживання російськомовного гуманітарного продукту — книжок, фільмів, телесеріалів і шоу, гастрольних турів виконавців дорівнюють третині(!) внутрішньоросійського обсягу надходжень «від культури», яка для багатьох у Росії — ніщо порівняно з пляшкою.
Тож на відміну від закликів не купувати російську каву, цукерки і парфуми, невеликі потоки яких неважко спрямувати в інші країни СНД, бойкот у гуманітарній сфері — один з найефективніших. Не кажучи вже про те, що чашечка російської кави (яка, до речі, у Підмосков’ї не росте) нікому не зашкодить, чого не скажеш про теле- і кінопродукти з Росії.