Голова Ради Федерації федеральних зборів Російської Федерації Валентина Матвієнко на недавній зустрічі з «депутатами» Криму і Севастополя повідомила: російські парламентарії готують закон про визнання юридично нікчемними нормативних актів СРСР про передачу Криму зі складу РРФСР до складу Української РСР.
«Проведений нами аналіз говорить про незаконність цього волюнтаристського акта, який було прийнято з порушенням чинних конституцій і законодавчих процедур», — заявила очільниця найвищого законодавчого органу нашої східної сусідки. Того самого Радфеду, що недавно, навесні цього року, з готовністю дав дозвіл Володимирові Путіну на використання російських військ за кордоном. Цим фактично і благословив його на порушення Гельсінських угод 1975 року з безпеки та співробітництва в Європі, Будапештського меморандуму, яким Росія гарантувала безпеку і територіальну цілісність Україні після добровільної відмови нашої держави від ядерної зброї, інших міжнародних договорів, що гарантують непорушність кордонів, встановлених після Другої світової війни. І фактично поставив цивілізований світ перед загрозою втягнення у третю світову війну.
Цивілізований світ — найперше в особі ООН — не визнав проведеного російськими військовими «відновлення історичної справедливості» у Криму. І відповів на нього візовими та економічними санкціями. Вони швидко призвели до масштабної політичної та економічної ізоляції путінського режиму.
Всупереч твердженню колишньої нашої землячки, що Крим було передано Україні «волюнтаристськи», добре відомо: це не так. Адже був указ президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 року, підтверджений законом СРСР від 26 квітня того самого року. Добровільна передача відбулася на тлі широкого відзначення 300-річчя Переяславської ради.
Але ця дата фактично була лише приводом, щоб оформити управлінське рішення щодо території, яка тоді нагадувала валізу без ручки: і викинути шкода, і нести незручно. Саме тому передачу в указі пояснено «спільністю економіки, територіальною близькістю і тісними господарськими та культурними зв'язками між Кримською областю та Українською РСР».
Нагадаю, що Друга світова війна та «мудра» сталінська політика призвели до того, що майже весь Крим був у руїнах. А внаслідок боротьби з «ворогами народу» і виселення кримських татарів, болгар, вірменів, німців, які проживали тут, знелюднів. У 1944 році, наприклад, його населення становило лише 379 тисяч осіб.
Красномовна ілюстрація «розвитку» тогочасного регіону: наприкінці 1953-го на весь півострів працювали аж… три хлібні магазини, 18 — м'ясопродуктових, вісім — молочних. Взуття продавали в дев'яти місцях, а тканини — у двох. Окремими надгострими проблемами Кримської області були катастрофічний брак води, електроенергії, найнеобхідніших товарів та продовольства.
Щоб розв’язати лише перші дві, українці пішли на відчуження семи тисяч квадратних кілометрів родючих земель, переселення сотень населених пунктів і створення на Дніпрі каскаду водосховищ. Це сприяло налагодженню нормального життя Криму.
Якщо вже нині наша «славна» землячка завела розмову про «подарунок», що його було зроблено за принципом «на тобі, небоже, що мені не гоже», слід нагадати їй і про таке. Більшовицька Росія перед тим не посоромилася включити до свого складу, звичайно ж, теж на прохання трудящих, величезні території, споконвіку населені українцями.
Так, постановою президії Центрального виконавчого комітету СРСР від 16 жовтня 1925 року зі складу Української РСР було виведено і передано Росії Таганрозький округ і кілька не таких великих територій. Таганрог у 1918 році тимчасово був столицею Української Народної Республіки, а за переписом 1926-го українці становили 71,5% населення округу; близько 20% — росіяни.
Ще раніше більшовики відрізали від України землі, населені українцями, що входили до Української Народної Республіки: Східну Слобожанщину, Стародубщину і Кубань. Це сотні тисяч квадратних кілометрів української землі. Нині це територія Курської, Бєлгородської, Брянської та Краснодарської областей Російської Федерації.
Якщо вже так Валентина Матвієнко хоче відновлення історичної справедливості, то, може, їй варто дати ще одне доручення своїм парламентаріям? А саме про підготовку закону про визнання юридично нікчемними нормативних актів СРСР про передачу зі складу УРСР до складу РРФСР і цих територій? А щоб не розмінюватися на дрібниці, заодно визнати нечинним договір 1867 року про продаж Аляски Америці.
Ви, звичайно, можете сказати: «Скасовувати договори неіснуючих держав — це повний юридичний маразм! Так можна договоритися до того, що всі закони створеного внаслідок державного перевороту 1917 року терористом Володимиром Леніним СРСР нелегітимні!»
Хіба ж заперечую? Та, попри це, маю до Валентини Матвієнко ще й прохання: скасуйте заодно ще й рішення Земського собору1653 року про включення України до складу Московії та Переяславські домовленості 1654 року. І живіть щасливо у своїй Раші. А ми, українці, вже якось при Євросоюзі бідуватимемо.
А раптом пройде? Маразм же в сусіда міцніє.