1984 рік назавжди увійшов в історію української археологічної науки. Тоді у жовтні — листопаді неподалік села Пороги Ямпільського району експедиція Вінницького обласного краєзнавчого музею під керівництвом Бориса Лобая відкрила поховання сарматського можновладця, що стало сенсацією, адже до цього зовсім не було відомо про присутність сарматів на території області.
Зауважимо, що прикраси, знайдені у вінницькій землі, у складі національної колекції об’їздили півсвіту й увійшли до тематичних каталогів музеїв Європи. І ось із нагоди 30-ї річниці дослідження унікальної пам’ятки археології в обласному краєзнавчому музеї демонструють виставку «Сармати».
.jpg)
Коні «цілують» сонце
Упродовж восьми століть сармати творили європейську історію та історію України. Сформувавшись у глибинах євроазійських степів у ІІІ—ІІ столітті до нашої ери у сильний військово-політичний союз, ці племена могутніми хвилями покотилися на захід. На зламі нової ери вони з’явилися у степах басейнів річок Південний Буг і Дністер.
Знахідки з царського поховання, які експонують на виставці, підкреслюють високий статус власника. На багатьох предметах зображено знаки-тамги. Вони були своєрідними гербами сарматських вождів і дали змогу науковцям відкрити таємницю імені похованого у Порогах. Так пошуки власника тамги привели дослідників в античне місто Ольвію, де в І столітті нашої ери її карбували на монетах поряд із зображенням сарматського царя Інесмея.
Учасник експедиції, завідуюча відділом охорони пам’яток історії та культури обласного краєзнавчого музею Марина Потупчик розповіла, що поховання можновладця виявили в кургані, майже зрівняному із землею. Померлий лежав у позі вершника, поряд були римські амфори, численні золоті та срібні прикраси, дорога зброя і основне — золота гривна, символ влади. До речі, сарматська гривна — чудовий витвір ювелірного мистецтва: перевиті дроти завершуються головами коней, які нібито цілують коло — символ сонця.
Реконструкція дала змогу відтворити одяг царя. На ньому була червона шкіряна куртка і такі самі штани. Червоний колір був улюбленим у сарматів. А з каменів — бірюза: нею заповнені чарунки блях його парадного і портупейного шкіряних поясів. На одній із блях зображено людину (божка) з монголоїдними рисами обличчя, яка сидить на пантері й тримає за лапи двох грифонів, що шматують невідому тварину. Це класичний зразок золото-бірюзового звіриного стилю.
Поряд із чоловічим царським похованням було ще одне — жіноче. Ким вона йому доводилася (дружиною, наложницею) — не відомо. Та з огляду на багатство речей, що супроводжували небіжчицю, вона була представницею вищих прошарків сарматського суспільства. Золоте намисто, яке знайшли тут, у світовій колекції відоме з назвою «Підвіска метелик».
Ці сережки унікальні
Протягом 1980-х і початку 1990-х років в області дослідили й інші поховання заможних сарматів. Знахідки, виявлені під час розкопок, дають змогу зазирнути в духовний світ давніх кочівників, втілений в обряді та опредмечений у поховальному супроводі сарматської знаті.
На особливу увагу заслуговують представлені на виставці ювелірні вироби, які відображають світогляд, естетичні вподобання, технологічні досягнення та коло торговельних зв’язків сарматських спільнот. Так, у сережках з жіночого поховання біля села Гордіївки Тростянецького району відображено головні кочівницькі символи — кінь та сонце. А прикраси з жіночого поховання неподалік села Северинівка Ямпільського району ілюструють іншу характерну рису сарматського ювелірного мистецтва — поліхромію.
Під час розкопок археологи знаходили і нетипові речі, зокрема досліджуючи комплекс біля села Писарівки цього району. «Нас дивувало, що знаходили речі, яких не мало бути у звичайному похованні жінки. Це ніж, латунний перстень для стрільби з лука (річ дуже рідкісна), багато намиста з матеріалів, які, як вважають, мають магічні якості. В ногах у жінки були дві миски, перевернуті одна на одну, а під ними — кіготь великої кішки. Також виявили фрагмент жертовного блюда. Це була жриця!» — зауважила Марина Потупчик. У цьому похованні було виявлено оригінальні сережки: золоті кільця із замочками у вигляді петлі та гачечка із напаяною на дужку дротяною спіраллю. Аналоги їм не відомі.
В області залишилося мало не ораної землі: то чи є тепер що відкривати? «Цього року проведено дослідження й інших поховань, зокрема з коштовними прикрасами. Думаю, що будуть й нові відкриття», — каже завідуюча сектором археології обласного краєзнавчого музею Ольга Мазур.