Щоб це сталось, потрібно створити привабливі умови для інвестицій у селекцію та будівництво насіннєвих заводів. Необхідно також сприяти кооперації дрібних і середніх аграріїв. Адже це дає змогу закуповувати міндобрива, насіння, засоби захисту за оптовими цінами, відстоювати пристойну ціну на урожай на національному рівні та працювати на рівних з великим бізнесом. Як це відбувається в Європі, наскільки українці відстали від французів у насінництві та селекції і що треба зробити, аби обігнати конкурента, кореспондент «УК» вивчала під час відвідання унікальної інноваційної лабораторії, насіннєвого заводу та селекційної станції «Монсанто» у Пейрораді, що на півдні Франції.
Мільйони доларів на нові гібриди
Директор насіннєвого заводу «Монсанто» у м. Пейрорад Тьяго Коста показує свої володіння і розповідає про сучасні досягнення у селекції: «Раніше на створення одного гібрида йшли десятки років і селекціонеру доводилось безвилазно сидіти в полі, щодня відстежуючи ті чи ті властивості рослин при схрещуванні. Сьогодні ж нові гібриди, створені методами традиційної селекції, але з використанням новітніх дослідницьких технологій, «народжуються» за 7—10 років і переважно в лабораторіях».
Їх на заводі аж три — дослідна, з контролю якості, з контролю генетичної чистоти гібридів. У їхнє створення вкладені мільйони доларів. Це унікальні об’єкти, адже тут зберігається вся інформація про гібриди, працюють талановиті селекціонери та встановлено дороге обладнання. Потрапити сюди може далеко не кожен. «Тож вам пощастило, — каже Тьяго Коста. — Головне нічого не чіпайте», — просить він і продовжує екскурсію.
Заходимо у приміщення з безліччю приладів та працівниками, вдягненими у білі комбінезони, халати та захисні окуляри. Кожен зайнятий своєю справою і звертає на нас мінімум уваги. Хтось детально пінцетом відбирає і вкладає насіння у складений у гармошку папір, хтось — у грунт та пісок. Потім цю конструкцію помістять у спецкамери і перевірять реакцію гібридів на зміну температури, клімату, інших умов вирощування. У наступному приміщенні лаборанти подивляться на енергію проростання гібридів, а в передостанньому — на генетику гібрида та перевірять його на відсутність ГМО.
Селекційні станції у різних частинах світу, зокрема у тропіках, дають змогу кілька разів на рік збирати врожай та проводити чипування, продовжує Тьяго Коста, уточнюючи: «Це технологія, за якою селекціонер з тисяч зернин відбирає за допомогою комп’ютера та сучасного обладнання десяток з потрібними ознаками, приміром, для країн з вогким кліматом, стійких до грибків чи плісняви. Від них відщипуються маленькі часточки (без пошкодження зародків) і аналізується генетичний потенціал кожної насінини. А саме насіння висівається для тестування у полі, аби виявити ознаки, які проявляться у дорослої рослини».
«Лише у Пейрораді ми вирощуємо до десяти тисяч нових варіантів майбутніх гібридів, зводячи воєдино тат і мам (батьківські та материнські лінії) з різних країн та континентів», — зауважує фахівець з дослідження генетичної придатності гібридів Ромен Фуке. Селекція лише виграє від такої диверсифікації, констатує він. Коли тато з Бразилії, а мама з України, народжуються здорові гарні діти (гібриди) з новими талантами. Та щоб почати їх продавати, у тому числі за кордон, треба зафіксувати до 40 морфологічних ознак. Це свого роду фотопортрет і прописка у їхньому внутрішньому та міжнародному паспорті, образно і з гумором пояснює Фуке тривалі та непрості процеси народження гібридів.
За 10 років «Монсанто» утричі збільшила мережу селекційних досліджень і щороку інвестує в науку та дослідження понад 1,5 мільярда доларів, каже мовою цифр директор з виробництва насіння у Східній Європі Крістіан Берньє. Компанія зараз досліджує більше батьківських ліній, ніж уся система державних селекційних програм за останні 100 років, зауважує він. І похвалився: «Нашого банку генетичного матеріалу вже вистачить на створення сотень тисяч нових гібридів».
Диверсифікація ризиків і затрат
Зважаючи, що насінництво — дуже затратна справа, завод усіляко диверсифікує свої ризики, довіряючи значну частку робіт партнерам, розповідає Тьяго Коста. Зокрема, насіння для заводу вирощують за угодами фермери та маленькі господарства, обсяги полів яких від 20 до 200 гектарів, — цьогоріч було укладено 100 угод з першими та 250 з другими. При цьому аграріїв постійно контролюють і консультують з дотримання технологій аграрні інженери або агрономи «Монсанто».
Допомагає завод й спецтехнікою — посівною, для обриву волоті та збиральною, яку аграріям важко і нераціонально купувати самотужки. Фермер не купить спеціальний комбайн за 200 тисяч євро, щоб зібрати гібриди з 20 чи навіть 200 гектарів, пояснює Тьяго Коста. І фермери охоче беруться за цю справу, адже не треба ламати голову щодо вибору прибуткової сільгоспкультури. До того ж вони наперед знають покупця і орієнтовний розмір виручки (насіннєва кукурудза на 20—30% дорожча за товарну). Регулювання та відстеження справедливої ціни відбувається через велике напівдержавне національне об’єднання виробників насіння кукурудзи та сорго — FNPSMS, розповідає місцевий фермер Крістоф Барай. Приміром, щороку на товарну кукурудзу ціна коливається у межах 100 доларів за тонну і на гектарі фермер може заробити у середньому 300 доларів. Середня ціна за тонну товарної кукурудзи за кілька років є точкою відліку для прорахунку вартості тонни насіння, вирощування якого дорожче через специфічні операції на 10—20%. За допомогою спеціальних узгоджених формул вираховуються коефіцієнт і премія для фермера.
Крім того, завод укладає угоди на сушіння, калібрування (розподіл за розміром, формою, кольором) та доставку насіння з меншими заводами, або так званими толерами, що розташовані поряд з полями аграріїв. Таких партнерів у пейрорадського заводу 11. Це робиться тому, що насіння кукурудзи надто вогке і його треба привезти на завод не пізніше ніж за 5—6 годин після збору, інакше воно може зіпріти під час доставки і втратити свої насіннєві якості. Єдине, що завод не довіряє нікому, — це перевірка насіннєвих якостей гібридів, протруювання та пакування у фірмові мішки. У середньому під час контролю якості відбраковується 3% вирощеного насіння. Відбраковане насіння продають на комбікорм або, якщо воно вже протруєне, спалюють на спецпідприємствах.
Як наслідок, в Європі давно забули про проблему якості насіння. Тоді як в Україні щороку чути одні і ті самі нарікання аграріїв, що замість обіцяних у рекламі понад 100 центнерів з гектара вони збирають у ліпшому разі 50—60.
Інвестиційні плани
«В Україні торік було засіяно за угодами з «Монсанто» 6,5 тисячі гектарів у 11 областях для вирощування насіння кукурудзи, у цьому плануємо збільшити площі до 8 тисяч гектарів», — ділиться планами директор «Монсанто» з виробництва насіння в Україні та Росії Олена Фоміна. Щоправда, в Україні поки що збирають у середньому 2,5—3 тонни насіннєвої кукурудзи з гектара (після обмолоту), тоді як у Франції — удвічі більше. А все тому, що у нас поки що не напрацьовані технології, яких потрібно навчити фермерів.
Приміром, часом фермери вважають, що можна обійтись без обриву волоті з кукурудзи або що можна висіяти «тата» і «маму» в один день, тоді як насправді «тата» треба сіяти на три дні раніше за «маму», щоб збігся період цвітіння у них, «зародилось кохання» і народились гібриди, пояснює вона. Крім того, в Україні поки що немає спеціальних вузькорядних сівалок і дуже мало площ під зрошенням. У Франції лише завдяки сівбі з міжряддям 60 сантиметрів замість 70 (як у нас) фермери висівають 120 материнських зерен на гектар і збирають 300 мішків (кожен на 50 тисяч зерен), тоді як в Україні з 90 зерен на гектар виробляють 140 мішків (кожен на 80 тисяч зерен).
Аби виправити ситуацію, «Монсанто» лише у 2013 році інвестувала 3 мільйони доларів у придбання та встановлення зрошувальних систем на полях фермерів-партнерів у Вінницькій, Черкаській, Київській областях на площах 620 гектарів. Крім того, співпрацює з трьома українськими заводами із сушіння та калібровки насіння. Однак для того, щоб більше насіння виробляти в Україні, компанії потрібен свій завод. Тому наразі і розглядають чотири області України (Вінницька, Київська, Черкаська, Житомирська) як ключові для будівництва нового сучасного заводу з виробництва насіння кукурудзи традиційної селекції. «Сподіваємось купити під нього ділянку і отримати дозвільну документацію вже найближчим часом, аби вже у 2016-му завод запрацював. Плануємо на першому етапі інвестувати 140 мільйонів доларів у розширення виробництва насіння в Україні, в тому числі у зведення першої лінії заводу, і ще 160 млн — на другому етапі. Лише завдяки цьому можна буде скоротити імпорт насіння на 10%», — спрогнозувала Олена Фоміна.
ПРЯМА МОВА
Потенціал для зростання ринку шалений
Валерій ХАДЖИМАТОВ,
виконавчий директор Насіннєвої асоціації:
— Готовність розпочати будівництво насіннєвих заводів в Україні торік озвучило три потужні гравці ринку. Та поки що справа далі заяв не пішла. А потенціал для зростання на вітчизняному насіннєвому ринку шалений. Лише насіння кукурудзи аграрії закуповують за рік майже 100 тисяч тонн, з них 60 тисяч — з-за кордону. А все тому, що лише 25 з 70 наявних в Україні насіннєвих заводів і 270 ліній з виробництва насіння відповідають усім сучасним вимогам з виробництва і стандартам якості.
Поїзд ще не пішов
Крістіан БЕРНЬЄ,
директор «Монсанто» з виробництва
насіння у Східній Європі:
— Україні банально треба налагодити сучасне виробництво насіння. Йдеться про його вирощування на зрошуваних землях за спеціальними новітніми технологіями та доробку на новітніх заводах із сучасними лабораторіями та селекційними базами. Для цього треба створити сприятливі умови на цьому ринку для приходу інвесторів та адаптувати законодавство до стандартів ЄС. Все інше, щоб стати світовим лідером з виробництва насіння, в України є — родюча земля, працьовиті люди і великий ринок збуту. Більше того, переконаний, що ваша країна може навіть перегнати Францію з виробництва насіння кукурудзи на європейському та євразійському ринках. Гадаю, Україна навряд чи експортуватиме насіння у Китай, бо це далекий шлях і дорога логістика, але торгувати насінням, вирощеним в Україні, точно буде вигідно у радіусі однієї і навіть півтори тисячі кілометрів. І вам треба поспішати це зробити, поки ініціативу не перехопили росіяни.