"Сергій ЧЕРНЯКОВ: «Навіть фахівців з Лувру вражає творчість наших майстрів»"

Учений секретар
Національного архітектурно-
історичного заповідника
Сергій ЧЕРНЯКОВ

Коли Чернігів називають містом-музеєм, у першу чергу мають на увазі велику кількість історичних пам’яток. І старі дерев’яні будинки між ними, здавалося б, найскромніші. Та багато туристів зупиняються саме біля них, роздивляючись вигадливе мереживо, яким давні майстри прикрашали оселі — на втіху коханій дружині, на лад у сім’ї і добробут у господарстві. Адже з-під різця виходив не просто красивий орнамент, а своєрідне втілення колишніх уявлень про навколишній світ. Милуючись тією красою, сьогодні мало хто зможе прочитати ажурне різьблення і розповісти про страхи та надії колишнього господаря будинку. Але є науковець, котрий багато років вивчає цю тему, тож погодився поділитися своїми знаннями і міркуваннями з читачами «УК».

Із Сергієм ЧЕРНЯКОВИМ, ученим секретарем Національного архітектурно-історичного заповідника, ми зустрілися у виставковому залі, де представлено зразки архітектурного декору. Мені те різьблення найперше нагадало морозні візерунки на замерзлому вікні. А от для співбесідника вони — ніби послання з минулого.

Біля таких-от старих чернігівських будинків зачаровано зупиняються туристи. Фото Євдокії ТЮТЮНИК

«Вишиванка» для хатинки

— Пане Сергію, що можна сказати мовою архітектурного різьблення? Яку інформацію несуть скромні будиночки, яких дедалі більше витісняють багатоповерхівки?

— На жаль, справді витісняють, а ще не так давно дерев’яні оселі з дивовижним різьбленням були своєрідною візитівкою Чернігова, котрий з ХVІІІ століття славився як центр художньої обробки дерева. У нашому лісовому краї дерево було найдоступнішим і найміцнішим матеріалом, легко піддавалося обробці, цінувалося за красивий малюнок, колір і приємний аромат. Різьблені іконостаси, предмети побуту та архітектури й понині вражають своєю витонченістю і майстерністю виконання. Завважу, що звичай прикрашати візерунками будинки існує з давніх-давен. Ще коли люди не знали, що таке грім, блискавка, хвороби. Вони вважали, що це якісь потойбічні сили приходять, аби нашкодити родині. Щоб їм протистояти, відвернути непрохані напасті, шукали різні способи: малювали таємничі знаки на стінах, сволоках і стелі, вишивали сорочки, рушники, наволочки, простирадла — то були свого роду обереги…

— Тобто й зовні оселю у своєрідну вишиванку одягали?

— Справді, створювали такий собі казковий будиночок, сподіваючись, що злі сили не переступлять його порога, а добрі, навпаки, прилинуть, роздивившись вирізьблене звернення-молитву. Отже, маємо справу із заклинальними символами, які мають культовий характер.

Фрагмент дерев'яного різьблення з колекції Національного архітектурно-історичного заповідника  «Чернігів стародавній»

Код над вікнами

— Які частини будинку прикрашалися найбільше?

— В основному — фронтони, сандрики (надвіконня), віконниці, двері, карнизи. Під карнизом неодмінно ішов бігунок у вигляді зигзагу. Таким чином зображувалася вода, а поряд обов’язково були рослини: господар будинку просив вищі сили, щоб на його врожай було достатньо дощу, щоб рясно родила нива. Доволі часто зустрічаються символи сонця. Це коло, півколо, хрест, зірки. Поряд теж, зазвичай, розташовані символи поля — ромб, прямокутник, трикутник. Тобто майстер звертався до небесного світила з проханням лагідно обігрівати його поле, щоб у домі був достаток. Трапляються зображення ромбів з крапочками, котрі означають засіяні  зерном поля.

— Як на писанках. А які символи були охоронними?

— У переплетіннях дерев’яного різьблення досить часто можна побачити півників. Для наших предків вони були священною птицею, воїнами і охоронцями родинного вогнища. Пробуджували господаря, повідомляли про початок дня і ночі, клопоталися на подвір’ї, віщували прихід гостей і переміну погоди. За народними повір’ями, крик півня розганяє геть усю нечисту силу. Популярним було також зображення голубів. За багатьма легендами — це посередники між людьми й богами. Вони нібито могли передати небожителям вісті і прохання землян. Недаремно  до наших днів дійшла давня народна прикмета: «Де водяться голуби — там хата не горить». Ще такий цікавий випадок — на одному з будинків ми зняли чотири сандрики: три із зображенням лева, а на четвертому господар зобразив себе. Напевне, щоб підкреслити, що він теж не дрімає і готовий постояти за добробут своєї родини.

Модерн потіснив істину?

— Так і має бути! А щодо пернатих оберегів — тепер зрозуміло, звідки походять флюгери-півні…

— Хочу звернути вашу увагу, що в нашій місцевості неодмінною окрасою-оберегом даху будинку була вирізьблена з дерева кінська голова. Адже ця трудяща тварина мала неабияке значення для успішного ведення господарства: «Кінь — не хлібороб, не коваль, не плотник, а перший на селі роботник», — казали в давнину. За народною уявою, властивостями захищати від нечистої сили наділявся навіть кінський череп. Він також вважався символом родючості, тож господарі часто застромляли його в тин на городі. Так що присутність цього зображення на даху була цілком вмотивованою.

— Чи все, втілене майстрами в дереві, сьогодні можна розшифрувати?

— На жаль, ні. З плином часу традиція архітектурного різьблення зберігалася вже просто як окраса оселі, з кінця ХІХ — початку ХХ століття майстри копіювали старі візерунки, практично втративши знання про значення символів. Багато хто відтворював орнаменти, взяті із глечиків, із церков, додаючи щось своє. З’явилися модерні, стилізовані зображення.

Це вже зараз ми почали розгадувати ті символи.

Чотириста ажурних молитов

— Скільки у вас зібрано зразків стародавнього дерев’яного мережива?

— Колекція нашого архітектурно-історичного заповідника налічує до 400 фрагментів архітектурної різьби. Науковці почали її збирати понад 30 років тому. Переважно знімали з будинків, які йшли під знесення.

— Це складна процедура?

— Досить непроста. Адже тендітний орнамент прибивали великими цвяхами. Треба діяти обережно і точно, щоб фрагмент був цілим. У наших фондах є навіть двері, вкриті різьбленням, є й вікна. До речі, ми фотографуємо старі помешкання, що збереглися. Це цінний історичний матеріал: у фондах заповідника є фотоплівки вулиць і будинків, яких уже не існує. В такий спосіб намагаємося зберегти щось від старого Чернігова. Адже висотки справді наступають на маленькі хатинки, інколи мешканці просто покривають давні обереги сучасним пластиком. Таким чином зникає ціла епоха української поліської архітектури, її маловідомі сторінки, що збереглися до наших часів і потребують ∂рунтовного вивчення.

— Напевне, унікальне дерев’яне різьблення є не лише в Чернігові, а й у районах області?

— Безперечно. Причому скрізь по-своєму оригінальне. Приміром, у Новгороді-Сіверському на будинках часто зображують музичні інструменти. А в Ніжині узагалі своєрідне різьблення, адже там грецька культура переплелася з місцевою. Це все треба вивчати. До нас уже кілька років поспіль приїздять науковці з Білорусі, у них теж є дерев’яне мереживо, і ми порівнюємо символи. Щось зустрічається подібне, а щось інакше. Багатий науковий матеріал.

Вуличка старого міста

— Пане Сергію, а чи буде колись виставлено  колекцію повністю?

— На жаль, ні, для цього у нас недостатньо місця. Але є така думка, щоб створити свого роду музей старої чернігівської вулиці — під відкритим небом. Як, приміром, у Пирогові під Києвом. Там уже є музеї і церков, і вітряків. То чому б у нас не створити хутірець зі старовинними будиночками з дерев’яним різьбленням, якими прикметна наша місцевість? В інших областях такого дива не зустрінеш.

А якщо помріяти, то можна обставити ті хатинки предметами старовини — меблями, скринями, домашнім причандаллям, яке знайдеться в селах мало не на кожному горищі. Можна їх «заселити» сім’ями чи посадити там різьбярів — тепер це, здається, називається історичною реконструкцією. Ото була б принада для туристів!

— Сподіваюся, що колись це стане реальністю. Нині багато хто захоплюється  історією початку ХХ століття. До нас у заповідник кілька років тому приїздив директор Лувру. Коли він побачив вишиті рушники початку ХХ століття,  дерев’яне різьблення, то довго стояв і дивувався такому умінню простих людей творити справжні шедеври. Ми багаті на дивовижне мистецтво…

Євдокія ТЮТЮННИК,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Сергій ЧЕРНЯКОВ. Народився  1962 року в с. Дмитрівка Бахмацького району. Закінчив Чернігівський педагогічний університет, за фахом — історик. Працює ученим секретарем Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній». Має багато наукових праць. Вивчає також знамениті козацькі роди — зокрема рід Скоропадських, його зв’язки із Чернігівщиною.