2008 року я вперше побував на Луганщині, області, де найраніше в Україні сходить сонце: Світило з’являється на українському обрії в селі Рання Зоря (колишні хутір Березово-Ярськ, пізніше — Червона Зірка) Міловського району Подінців’я (так ще називають Луганську область) — сточища річки Сіверський Донець. Щоправда, нині зустрічати сонце в цьому населеному пункті, де за переписом 2001 року було 106 жителів, майже нікому — жителі покинули Ранню Зорю 2016-го, хоч офіційно тут зареєстровано ще 16 осіб.
— Сергію Володимировичу, Міловський район нині наш? Українці першими можуть щодня милуватися сходом сонця в нашій державі?
— Так. Але російсько-українська війна все-таки зробила свою чорну справу і розірвала територію Луганщини, де до 2014 року було 2 мільйони 258 тисяч жителів, на дві нерівні частини. По той бік фронту опинилися великі промислові міста з населенням майже півтора мільйона осіб, а на контрольованій Україною території — нині близько 650 тисяч та ще орієнтовно 200 тисяч тимчасово переміщених осіб.
З усіма цими реаліями ми повинні рахуватися й розподіляти кошти так, щоб їх вистачало на вирішення щоденних питань. Робити це непросто, бо Луганщину і до війни фінансували за залишковим принципом. Тепер і поготів: торік, наприклад, бюджет області становив лише 618 мільйонів гривень (другий в Україні з кінця). Для порівняння: місто Краматорськ, нині обласний центр Донеччини, 2020-го мало бюджет 1,55 мільярда гривень.
Але не збираюся посипати голову попелом. Разом з командою однодумців ми намагаємося в реальних умовах відновити зруйновані війною об’єкти інфраструктури: залізничні, автомобільні та магістральні шляхи. У цьому плані на Луганщині зроблено вже чимало: торік ми побудували та відремонтували 123 кілометри доріг. Це майже стільки, скільки за всю попередню десятирічку (134 кілометри). До кінця 2021-го заплановано виконати ці роботи ще на 241 кілометрі. Не випадково за показником реалізації та якості виконання дорожніх робіт (це відзначено в національному проєкті «Велике будівництво») Луганщина одна з найкращих в Україні: із 21 запланованого об’єкта вона повністю відновила 20.
Добротний асфальт зшив значну територію області. Досягнуто це за рахунок обласного і державного бюджетів й міжнародних угод. Наприклад, між урядом України та Європейським інвестиційним банком, який надав на дороги Луганщини 100 мільйонів євро. Разом з раніше отриманими областю 65 мільйонами доларів від Світового банку це дасть змогу оновити 183 кілометри доріг.
Закордонна фінансова підтримка сприятиме реалізації нових проєктів: дорога на Новопсков та облаштування так званого Старобільського трикутника. 163 кілометри цього трикутника з’єднають сільський маршрут Сєвєродонецьк — Сватове — Старобільськ — Сєвєродонецьк.
Ми розглядаємо фантастичні амбітні проєкти, які дехто раніше вважав неможливими. Ідеться про міжміський тролейбусний маршрут, який з’єднає Сєвєродонецьк із Лисичанськом та Рубіжним. На сьогодні проклали добротну асфальтну дорогу від Сєвєродонецька до лисичанського залізничного вокзалу, провели тендер на закупівлю трьох тролейбусів, які надійдуть в область до кінця цього року. До речі, пасажири зможуть користуватися послугами сучасних вітчизняних зручних, з автономним ходом тролейбусів. Автономне означає, що машини зможуть самостійно долати відстань до 30 кілометрів там, де неможливо провести контактну лінію (наприклад через залізничні колії). Між Сєвєродонецьком, Лисичанськом та Рубіжним і в зворотному напрямку (87 кілометрів) курсуватиме 50 таких машин.
Перебувають у роботі документи з будівництва електрифікованої залізничної колії завдовжки 59 кілометрів (орієнтовна вартість проєкту — 100 мільйонів євро). Із Луганської області тоді можна буде доїхати до Києва не за 12, а за вісім годин. Проєктом зацікавилися французи, які хочуть не лише брати участь у будівництві залізниці, а й поставити нам свої локомотиви.
— Наскільки знаю, французькі інвестори дуже активно пробиваються на Луганщину. Вони хочуть допомогти області й в інших проєктах. Чи не так?
— Франція фінансуватиме модернізацію попаснянського водоканалу. Цей проєкт уже пройшов усі стадії погоджень. Париж готовий дати Луганщині 70 мільйонів євро на 40 років, 10 з яких будуть пільговими: українці нічого не платитимуть. Гроші закордонних партнерів покладуть край неефективній роботі водоканалу, який лише на ремонт витрачає щороку близько 7 мільйонів гривень. Реалізовуватиме проєкт французька компанія, але 30% робіт виконуватимуть українські підрядники. Сподіваюся, що це будуть луганські компанії.
Наші міжнародні партнери не говорять нині лише про гуманітарну допомогу, хоч надають її. Вони вже разом з нами працюють на Луганщині: в Сєвєродонецьку, наприклад, відкрито консульства країн Балтії. Литва через свого представника зацікавилася питанням відновлення роботи содового заводу. Якщо спільно нам вдасться це зробити, підприємство не матиме конкурентів в Україні й завод зможе працювати ще й на замовлення країн ЄС.
Я як керівник обласної військово-цивільної адміністрації з 25 жовтня 2019 року вважаю це і своїм досягненням. Але найбільше пишаюся тим, що нам вдалося завершити будівництво підстанції в місті Кремінна. Подінців’я нарешті перестало бути енергетичним островом на мапі України. Адже нова підстанція не лише витримала всі навантаження, які лягли на неї після проблем із Щастинською ТЕЦ, а й засвітила зелене світло інвесторам, які планують розмістити у прифронтовій області свої капітали. І цьому сприяли стабільне енергопостачання та добротна інфраструктура.
— Пане Сергію, напередодні Дня Незалежності в Сєвєродонецькому районі неподалік Попасної ви разом з командувачем операції Об’єднаних сил генерал-лейтенантом Олександром Павлюком урочисто відкрили в тестовому режимі радіотелевізійну передавальну станцію (РТПС) «Комишуваха». Раніше ви неодноразово заявляли, що Україна програє інформаційну війну Росії. Тепер ситуація зміниться?
— Безперечно! Сигнал від РТПС нарешті закриє останню білу пляму в ефірному просторі Луганщини та сприятиме ефективній протидії ворожому мовленню. Жителі прифронтових та населених пунктів на тимчасово окупованій території матимуть змогу чути правдиву інформацію про ситуацію в Україні, світі, зоні бойових дій.
Попри намагання ворожого нам сусіда глушити сигнал «Комишувахи» та скреготу його зубів через найбільший на Луганщині український прапор, що замайорів на станції (його, до речі, далеко видно на окупованій росіянами території), ми спробуємо покласти край тотальній, цинічній, брехливій, брудній пропаганді російської державної машини. Жителі Луганська, інших окупованих населених пунктів зможуть дивитися сюжети не про так звані досягнення «ЛНР», а про відремонтовані на території області, контрольованій Україною, школи та дитячі садочки, які не просто виблискують свіжими фарбами, а привабливі та цікаві для дітей. Або ж порадіють разом з нами змінам на краще в Луганському обласному фізкультурному центрі «Олімп» у Сєвєродонецьку, чи не єдиній в Україні тренувальній базі, що відповідає вимогам спорту вищих досягнень.
До речі, спорт на Луганщині набуває дедалі більшої популярності, тому тут активно будують спортивні споруди: введено в дію гімнастичний комплекс, за два роки планують звести величезний легкоатлетичний манеж (вартість — 280 мільйонів гривень). Розпочато будівництво житлових будинків для видатних спортсменів та тренерів, які здебільшого є вимушеними переселенцями. Триває реконструкція зали боротьби (22 мільйони гривень), капітальний ремонт басейну «Садко» за рахунок державної субвенції (завершать 2021-го), реалізують проєкт (вартість — 182,7 мільйона гривень) нової льодової арени в Сєвєродонецьку. До нового року у великих містах та маленьких селах на Луганщині відкриють 70 спортивних майданчиків. Це лише спортивні об’єкти.
У нас активно будують житло. Скажу щиро, 2023 року місцеві жителі та гості не впізнають Луганщину. У Рубіжному, Кремінній, Сєвєродонецьку виростуть нові житлові квартали на 300 квартир. Запрацює в недалекому майбутньому нова обласна лікарня, куди обіцяють повернутися лікарі Луганщини, які виїхали в інші регіони України. Її почнемо зводити за кошти державного бюджету (у березні 2022-го плануємо закласти перший камінь у фундамент).
.jpg)
— Ви один з небагатьох в нашій державі голів ОДА, нагороджений багатьма медалями та відзнаками за сприяння та заслуги перед Збройними силами України. Кажуть навіть, що витрачаєте на армійську благодійність власні кошти.
— Я народився в Сєвєродонецьку, люблю свій край і хочу бачити його мирним, щасливим, перспективним. Те, що маю змогу спокійно працювати, — заслуга хлопців, котрі відбивали атаки ворога раніше й стримують його нині. Тому, отримуючи найбільшу з усіх керівників областей зарплату — 110 тисяч гривень, вважаю за свій обов’язок поділитися ними з тими, хто потребує допомоги.
Власні гроші дав, наприклад, на кондиціонери для сєвєродонецького мобільного госпіталю, пральні машини, холодильник, встановив у скверику лікувального закладу гранітну алею пам’яті. Хоч в армії не служив, добре знаю, що потрібно військовим, особливо на лінії фронту. Тому закупив дві системи керування вогню на зенітні установки, 10 квадрокоптерів, безпілотник для розвідників, автомобіль, захисні костюми. Разом з одним зі знайомих бізнесменів підготував снайперську пару (це коштує 100 тисяч доларів). І не одну. Під час пандемії роздав військовим та цивільним землякам дистанційні термометри, антисептик, тисячі масок.
— Це відповідь громадянина, який любить Батьківщину. Залишайтеся й надалі таким!
ДОСЬЄ «УК»
Сергій ГАЙДАЙ. Народився 6 листопада 1975 року в місті Сєвєродонецьк Луганської області. Трудову діяльність розпочав 2000 року. До 2015-го працював на керівних посадах приватних підприємств міста Києва. З 2005 року — генеральний директор ТОВ «Дембуд». В 2014 році закінчив Хмельницький економічний університет (бакалавр, фінанси та кредит), а в 2019-му — Академію державного управління при Президентові України з відзнакою (магістр, публічне управління та адміністрування). З 8 вересня 2015 року по 28 листопада 2018-го обіймав посаду голови Мукачівської районної державної адміністрації. З 25 жовтня 2019 року — голова Луганської ОДА — керівний обласної військово-цивільної адміністрації. Неодружений, має доньку Ксенію.