Інтерв’ю зі своїм однокурсником Сергієм Квітом запланувала відразу, як його призначили керівником освітянської галузі нашої країни: коли людину знаєш давно, цікаво спостерігати зміни її професійного досвіду, суджень, стурбованості за галузь.
Хоч сам Сергій стверджує, що до освіти ніде вже не ставляться як до галузі. Це основа для всебічного гармонійного розвитку держави і суспільства. Тут формуються нові покоління фахівців та управлінців, тут закладаються основи для інноваційного розвитку економіки. Тож про сучасну українську освіту ця розмова.
— Сергію, пропозиція обійняти цю посаду виявилася раптовою чи ти був готовим до такого кроку? Як далося саме рішення очолити Міністерство освіти і науки?
— Ні, не раптовою. І коли мені про це сказали, я десь протягом тижня пропонував дві інших кандидатури. Але так склалася ситуація, що скоро я зрозумів: потрібно просто включатися в роботу.
— Останнім часом ти відвідав кілька областей. Якими були твої враження?
— Так, я був у Харкові, Донецьку, Миколаєві й Херсоні. Провів робочі зустрічі з ректорами, з лідерами профспілкових організацій, зустрічався зі студентами, проводив прес-конференції. Обговорювали питання реформування вищої освіти, проблеми з фінансуванням. Йшлося передусім про проект нового закону «Про вищу освіту», який пройшов перше читання. І я дуже сподіваюся, що найближчим часом він буде ухвалений.
Тобто це були важливі робочі питання, які треба було обговорити, дати на них відповідь. Окрім того, ці зустрічі мали ще й згуртовуюче значення: люди повинні відчути свою причетність до загальної справи, знати, що вони беруть реальну участь у прийнятті рішень. Тож із цих поїздок я привіз цілий пакет пропозицій до законопроектів: що треба змінити, на що вплинути. Так що це були хороші робочі поїздки.
Всі новини — на сторінці у Фейсбуці
— Ти дуже активно працюєш у соцмережах — і вся нова інформація зазвичай спочатку з’являється на твоїй сторінці у Фейсбуці. Завдяки одному з постів стало відомо, що є намір відкрити філіал Києво-Могилянської академії на сході.
— Ця ідея належить випускникам Києво-Могилянської академії. Нещодавно відбувся благодійний вечір, присвячений 400-річному ювілею НаУКМА, на якому був присутній також і Сергій Тарута. Ідея дуже серйозна і водночас цікава, тож пан Тарута принципово погодився на це, а далі в її реалізацію треба вкласти велику працю. На мою думку, вона цілком реалістична.
— З того ж таки Фейсбуку стало відомо, що міністерство посприяло у пошуку приміщення для Українського центру оцінювання якості освіти…
— Так, Український центр (що організовує зовнішнє незалежне оцінювання) нарешті матиме хороше приміщення і його працівники отримають нормальні умови для роботи. Тепер центр буде розташований на вулиці Юрія Коцюбинського. У майбутньому УЦОЯО стане ще більш важливою частиною нашої системи оцінювання якості освіти. Тут є великі перспективи.
— Як відбувається процес переведення кримських студентів і які саме ВНЗ їх приймають передусім?
— Уся Україна підключилася до цього процесу: і в Києві приймають, і у Львові, у Харкові, в інших містах… Цей процес проходить без жодних затримок, університети завжди йдуть назустріч. Міністерство, зі свого боку, також підключається до розв’язання проблем. Переводяться не тільки студенти — викладачі теж. Людям допомагають із житлом, йдуть назустріч у всіх формальних питаннях, жодних затримок немає. В Києві кримських студентів, що переводяться на материкову частину України, навіть зібрали всіх разом на базі КНУ імені Тараса Шевченка.
Ми підготували свої пропозиції до нового Закону «Про окуповані території» стосовно того, як повинні регламентуватися всі ці переведення. Якщо буде потрібно, підготуємо спеціальну постанову уряду із цього питання. Кримчани — це наші люди, наші громадяни, яких ми повинні підтримувати, як, до речі, і зв’язки з Кримом загалом. Ця робота має сприяти тому, щоб вони без сторонньої допомоги могли порівнювати якість навчання і зміст реформ, які відбуваються в Україні, з тим, що їм тепер пропонує окупаційна влада і Російська Федерація.
Бути партнером, а не контролером
— Міністром ти трохи більш ніж півсотні днів. Що зроблено за цей час?
— Постановою уряду вже затверджено нову систему ліцензування навчальних закладів. Підготували ми й нові вимоги до акредитації, положення про акредитаційну комісію, її склад. Тобто ми змінюємо систему ліцензування й акредитації в бік її спрощення, ця система стає зрозумілішою людям, в неї закладені більш об’єктивні критерії оцінювання, мінімізовані якісь формальні процедури, контакти навчальних закладів з різними чиновниками — задля реального зменшення якихось спокус до корупції.
Що ми ще зробили? Нині проводимо фінансовий аудит міністерства, це робить міжнародна аудиторська компанія. Він скоро закінчиться, й можна буде говорити про результати. Окрім того, вирішуємо багато робочих питань: приміром, досі вся бухгалтерія міністерства була паперовою, відтепер вона повністю електронна. Інформація про будь-яку фінансову операцію, що проводиться у міністерстві, завдяки сучасному програмному забезпеченню відразу оприлюднюється в Інтернеті. Ліквідуються різноманітні корупційні схеми і побори.
Ми відмовилися від надання підручникам міністерських грифів. Тепер їх повинні схвалювати до друку й нести власну відповідальність вчені ради тих вищих навчальних закладів, викладачами яких розроблені підручники. Міністерство тут ні до чого. Це стосується і шкільних підручників: ми створимо незалежну експертну організацію, яка надаватиме такі грифи і схвалюватиме до друку підручники. А саме міністерство відсторонимо від цього процесу: вважаю, що це також було заохоченням до корупції.
Дуже багато змін відбудеться й у системі організації захистів дисертації, але це вже пов’язано з новим Законом «Про вищу освіту». Головне, чого ми хочемо досягти у вищій освіті, — запровадити університетську автономію, передусім автономію академічну, фінансову й організаційну. Дати університетам можливість, якісь інструменти в руки, щоб вони могли самі розвиватися і щоб вони мали більше часу думати про якість навчання, викладання, наукових досліджень, а не про різні папірці. Тобто ми спрощуємо їм формальне життя, водночас заохочуємо до роботи над власною якістю, створюючи для цього всі умови.
Це означає, що міністерство відтепер стає партнером навчальних закладів, а не контролером. Ми відмовляємося від репресивних функцій, зокрема, їх втратила інспекція навчальних закладів. Збільшуватиметься демократизація університетського життя, збільшуватиметься роль вчених рад, студентського самоврядування.
Реагуємо, хоч це й дуже непросто, практично на всі скарги, які надходять у міністерство: це робиться для того, щоб люди відчули, що справедливість існує і її можна знайти. На що здебільшого скаржаться? На самоуправство ректорів вищих навчальних закладів чи директорів шкіл. На несправедливість, пов’язану з корупцією, з вимаганням грошей.
Так, в одній школі поширили інформацію, що з учителів утримуватиметься 10% зарплати як податок на Майдан. В іншому місті сказали, що для освітян відмінено вислугу років. Та наші обласні управління чітко реагують на такі неправдиві провокаційні речі. У всіх регіонах нашої країни навчальні заклади підтримують українську незалежність і єдність. Це дуже важливо. Нам треба думати про перспективу. Тому що реформи в освіті — запорука успішних перетворень в Україні загалом, а це, у свою чергу, — підгрунтя для створення ефективної Української держави, яка була б потрібною всім громадянам.
Згуртуватися для захисту Української держави
— Сергію, прозвучав намір зробити російську мову офіційною, надавши їй спеціального статусу. Які загрози це приховує, зокрема, для освіти?
— У нас перед усіма виборами, парламентськими і президентськими, проводять соціологічні опитування, що мають на меті з’ясувати, які саме питання насправді цікавлять людей у першу чергу. Так от, за останні 15 років мовна проблематика ніколи не потрапляла навіть у десятку найактуальніших. Це питання штучне, воно провокувалося безвідповідальними політиками. Людей же насамперед цікавлять безпека, освіта, якість медичного обслуговування, комунальне забезпечення, тобто все, що стосується їхнього повсякденного життя. Якщо влада не могла дати відповіді на ці питання, вона починала спекулювати на мові. Це абсолютно безвідповідально. Скажу лише, що ти перша задаєш мені це питання.
Не слід забувати, що Україна має статус постколоніальний, посттоталітарний, пострадянський — і в нас завжди була політика русифікації. Хто ж, як не власне держава, повинен щось зробити для відродження і розвитку української мови? Проте це не означає, що ми зараз повинні якось пригнічувати російську — ми цього не робитимемо, тому що це не наш шлях.
До речі, мовна проблематика включає в себе не лише питання російської мови, якій в Україні ніщо не загрожує. Це не лише питання української мови, якій справді багато що загрожує у власній, як-то кажуть, хаті. Але це також проблеми мов національних меншин: кримськотатарської, грецької, румунської й багатьох інших. З погляду розвитку сучасної освіти і науки на перший план виходить завдання навчити наших студентів і викладачів англійській мові.
Ми маємо нині окупований Крим, провокації російських спецслужб та армії у наших східних і південних регіонах. Суспільство повинне звернути увагу на те, що в Криму закривають українські школи, батьків, зокрема кримських татар, примушують забирати своїх дітей з українських класів, зазнають цькування україномовні діти. Це дикість. У відповідь ми не будемо вживати подібних заходів. Навпаки, ми покажемо свою цивілізованість, прагнення до діалогу з російською інтелігенцією та відповідальними політиками.
Зараз увесь народ має згуртуватися для захисту Української держави, зокрема й зі зброєю в руках. Ми повинні зосереджуватися на тому, що нас об’єднує, а не навпаки.
— У суспільстві з’явився запит на створення факультетів кримськотатарської філології. Як до цього ставиться міністерство?
— Позитивно. І процес їх створення фактично стартував — в Університеті Тараса Шевченка, як сказав мені його ректор Леонід Васильович Губерський, з цього року відкриватиметься відповідна програма. У Києво-Могилянській академії вже був апробований пілотний проект кримськотатарських студій на магістерському рівні. Тож я думаю, що і Києво-Могилянська академія, де, зокрема, зберігається сходознавча колекція Омеляна Пріцака, левову частку якої складають старожитності з історії кримськотатарського народу, долучиться до цього процесу. В університетах інших міст України також буде приділена велика увага саме кримськотатарській мові й культурі.
До речі, в НаУКМА працював і пілотний проект ромських студій, хоч було дуже непросто знайти потрібних фахівців. Окрім Могилянки, відповідний досвід є на Закарпатті. Цей напрям теж треба розвивати, адже ромська культура — яскрава сторінка історії та культури України.
Без знання англійської — нікуди
— Якою бачиться подальша доля болонської системи в Україні?
— У Західній Європі так званий болонський процес, який мав на меті підвищення конкурентоздатності європейських університетів, насамперед у порівнянні з американськими, закінчився у 2010 році. Країни Європейського Союзу оголосили про створення єдиного європейського простору вищої освіти. В Україні для цього фактично нічого не було зроблено. У нас переважно вели мову про формальні речі, що не мають стосунку до духу болонських реформ. Хоч у першу чергу треба було звертати увагу на університетську автономію, академічну мобільність, міждисциплінарність, знання англійської мови.
— Зазвичай дуже багато нарікань на якість вищої освіти. Якщо та кількість вищих навчальних закладів, надто приватних, де з якістю взагалі не надто дружать, залишиться, на що можна сподіватися?
— З прийняттям Закону «Про вищу освіту», який дасть механізм для процесу подальших перетворень, наші університети з часом стануть зовсім іншими. Кількість вищих навчальних закладів не можна скорочувати волюнтаристськи, суб’єктивними рішеннями МОН. Скорочення кількості й підвищення якості має відбуватися природним шляхом ринкової конкуренції. Ми ж подбаємо про механізми укрупнень, об’єднань, закриття, створення спільних дослідницьких центрів, які б давали змогу спільно використовувати матеріально-технічну базу.
Тепер стосовно приватних вищих навчальних закладів: у нас є дуже хороші університети, але їх, на жаль, мало. Так склалася ситуація, що нині у переважній більшості державні університети кращі, тому що вони мають державне замовлення. Це означає, що молодь, яка вчиться за держзамовленням, фактично отримує від держави певний грант на навчання. А приватні виші приймають тільки тих, хто може заплатити. Це одна з головних причин, чому приватні університети не можуть нині конкурувати з державними. Але на майбутнє, гадаю, ситуація зміниться. Передусім тому, що новий закон у багатьох положеннях урівнює права державних і приватних вищих навчальних закладів. Тож із часом вони складуть серйозну і важливу конкуренцію державним ВНЗ.
— Як змінюватиметься середня освіта, надто у початковій школі, де закладаються підвалини для подальшого навчання людини? Чи будуть якісь новації для найменшеньких школярів? І не можу втриматись від запитання, яке я ставлю всім міністрам освіти, починаючи від Станіслава Ніколаєва: чи знайдемо ми нарешті можливість полегшити вагу шкільного портфеля? Діти, тягаючи за спиною чи в руці таку гирю, змалечку заробляють собі купу болячок…
— З портфелем насправді розібратися просто. Широко запроваджуватиметься використання електронних книжок. А щоб запобігти закидам окремих батьків, скажу, що екрани в них не такі, як комп’ютерні, там діти читають як з паперу — і очі не псують. Якщо ж говорити про шкільну і дошкільну освіту загалом, тут важливо спочатку винести на громадське обговорення, а потім дещо змінити саму філософію цієї освіти, визначивши, кого ми хочемо виховувати, якими засобами і в який спосіб це робити. На багато питань ми дамо відповідь новим законом «Про освіту», над яким зараз триває робота.
Потрібно виховувати всебічно розвинених людей, які мають лідерські якості та вміють учитися. Для цього варто відійти від думки, що дитина — це ємність, яку слід ущерть наповнити знаннями. Дитину потрібно навчити вчитися — без цього не буде її подальшого всебічного розвитку. Дуже важливий інтерактивний підхід, щоб діти ставали активними учасниками навчального процесу, щоб їх поважати, привчати до відповідальності, а не лише тільки вказувати, що вони мають, а чого не повинні робити. Саме такий підхід дасть змогу формувати інтелектуальну еліту суспільства.
Риторика часів холодної війни смішна
— Сергію, цьогорічних абітурієнтів і їхніх батьків передусім цікавлять зміни умов вступу до вищих навчальних закладів, зокрема яким буде цього року максимальний бал атестата — 12 чи 60?
— Я хочу відразу сказати, що ці зміни, які вже практично підготовлені, будуть полегшувати життя абітурієнтам та їхнім батькам, з одного боку, а також університетським приймальним комісіям — з іншого. Ми, наприклад, зняли пункт про 70 балів за видатні інтелектуальні досягнення, тому що не зрозуміло, що це таке — критерій дуже суб’єктивний. Окрім того, плануємо скоротити час вступної кампанії, оскільки два місяці — це забагато й практично не дає змоги відпочити університетським викладачам, всі вони працюють майже ціле літо. А це неправильно.
Що ж до шкільного атестата, то вирішили, що цього року буде 60 балів. Чому? Наші школи мають різні професійні стандарти: від відверто слабких до дуже сильних. У сильній школі, яка є вимогливою, отримати найкращий бал атестата важче, ніж у слабкій. А це несправедливо. У Фінляндії, приміром, зовсім не відіграє ролі, де школа розміщена, — за Полярним колом чи у Гельсінкі, — рівень викладання, ставлення до учня й вимоги однаковісінькі. У нас, на жаль, є дуже великі відмінності, тому на цей рік ми запланували 60 балів.
Іще важливий момент — ми думаємо, що абітурієнти заздалегідь будуть визначатися з пріоритетністю напрямів вступу. Що це означає? Вони не просто подаватимуть документи в п’ять університетів на три напрями підготовки в кожен, тобто на три бакалаврські програми, але ще й визначатимуть, який саме напрям для них є найбільш бажаним. На цьому тижні ми оприлюднимо всі зміни.
— 24 квітня на конференції «Як зміцнити стосунки між ЄС та Україною й відновити діалог з Росією» у Брюсселі ти теж виступав із доповіддю. В чому переконував світову спільноту?
— Одна з моїх позицій: у діалозі чи в розмові можуть брати участь тільки ті учасники, які від цієї розмови хочуть отримати конкретний результат. Які щиро хочуть щось змінити і знайти якесь спільне рішення, спільну мову й разом розв’язати якусь проблему. Якщо хтось із учасників розмови не бачить такої перспективи, тобто він не хоче нічого змінювати, то його позиція нечесна й участь у такій розмові не буде плідною — з такими людьми краще взагалі не мати ніяких справ.
Тому я пропоную насамперед мати багато діалогів і розмов з тими людьми, які хочуть щось змінити: всередині академічного середовища, між прогресивними політиками, відповідальними інтелектуалами, журналістами різних країн, зокрема й України та Росії. Це час для народної дипломатії, що має перемогти офіційну російську пропагандистську риторику, запозичену з часів холодної війни. Сьогодні це видається смішним.
Лариса ВИШИНСЬКА
для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
Сергій КВІТ. Народився у листопаді 1965 р. в Ужгороді. У 1982 р. закінчив Львівську середню школу №17. 1983—1985 роки — проходив службу в окремій спортивній роті Прикарпатського військового округу. Майстер спорту, чемпіон України з фехтування.
У 1991 р. закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Шевченка. Кандидатську дисертацію захистив 1997 р. в Інституті журналістики КНУ ім. Т. Шевченка, а ще через три роки — там само захистив і докторську.
У 2001 р. захистив докторську дисертацію в Українському вільному університеті (ФРН, Мюнхен). Того ж року відкрив Могилянську школу журналістики, директором якої був до 2007 р. У 2000—2001 рр. очолював управління преси і книговидання Державного комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України. З 2002 по 2007 р р. — декан факультету соціальних наук і соціальних технологій НаУКМА. У 2007 р. обраний на посаду президента НаУКМА на загальних зборах університету.
Професор Могилянської школи журналістики, доктор філологічних наук, доктор філософії (PhD). Зі студентських років і донині продовжує журналістську діяльність. З 27 лютого ц. р. — міністр освіти і науки України.
НА ОСОБЛИВОМУ КОНТРОЛІ
Без бюрократичної й паперової тяганини
ПРОБЛЕМА КРИМУ. Міністерство освіти і науки постійно моніторить ситуацію щодо студентів з Криму, які хочуть перевестись на навчання в інші виші поза межами Автономної Республіки Крим. А щоб тримати ситуацію під контролем, працюють дві «гарячі телефонні лінії», куди можуть звертатися усі, кому потрібна допомога з вирішення цієї проблеми.
За час їх роботи вже зателефонувало майже 1880 людей (станом на 28 квітня ц.р.), причому не тільки з питань переведення з вишів АРК й Севастополя на материк — кримських абітурієнтів цікавить можливість їхнього вступу у вищі навчальні заклади на материковій частині України.
А щоб молодь отримала змогу потрапити на нове місце навчання якомога швидше й зайнятися облаштуванням свого життя, профільне міністерство максимально спростило процедуру переведення з кримських вишів. Зокрема, за даними прес-служби МОН, дозволяється:
♦ «здійснювати переведення студентів першого курсу без погодження з Міністерством освіти і науки України та під час навчального семестру;
♦ у разі відсутності вільних місць, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету, на напрямах (спеціальностях), на які здійснюється переведення студентів, використовувати вакантні місця, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету, з інших напрямів (спеціальностей) відповідних курсів навчання».
Тобто студенти вищих навчальних закладів АРК та Севастополя, які навчалися за рахунок коштів державного бюджету, після переведення до вищих навчальних закладів, що знаходяться на території інших регіонів України, продовжують навчатися також на бюджетних місцях. Якщо ж бюджетних місць на потрібних напрямах (спеціальностях) бракує, можна використовувати вакантні місця з інших напрямів відповідних курсів навчання, що теж фінансуються з держбюджету. А якщо і їх немає, МОН радить ректорам звернутися до них із відповідним запитом, саме з питань збільшення кількості бюджетних місць для цієї категорії студентів.
Крім того, міністерство переймається проблемою переведення на материкову частину України й учнів загальноосвітніх шкіл та вихованців дитячих садків. Саме тому управлінням освіти й науки на місцях запропоновано спростити процедури (форми) оцінювання учнів, які виїхали на проживання або тимчасове перебування до інших регіонів. А для розв’язання питань, пов’язаних із зарахуванням дітей військовослужбовців до закладів освіти, підготовлено лист до органів управління освітою обласних та Київської міської державних адміністрацій «Щодо навчання дітей військовослужбовців, які переїхали з Автономної Республіки Крим та м. Севастополя», тож проблеми розв’язуються у максимально короткі терміни і без зайвої бюрократичної тяганини.
МОВОЮ ЦИФР
За найсвіжішими повідомленнями ректорів університетів, до 118 вищих навчальних закладів материкової України вже переведено майже півтори тисячі студентів: на перший курс — 400 чоловік, на другий — 352, на третій — 246, на четвертий — 166, на п’ятий — 81 й на шостий курс — 11 студентів. З них у вісімнадцяти ВНЗ міста Києва навчатимуться 304 спудеї.