Передвиборчий сезон, як завжди, відзначається активним розмноженням одноклітинних організмів — всіляких партій та партійок, вождиків та отаманчиків. Чому одноклітинних — тому що у переважної більшості цих новонароджених політичних організмів практично нема нікого, крім лідера.
Деякі взагалі існують лише у віртуальному просторі. От, скажімо, у Празі відбулося якесь сумнівне збіговисько, яке нібито висунуло кандидата, ні більше ні менше, — на пост Президента України! Чому у Празі, а не в Україні? Чи не тому, що нинішній їхній президент має відверто проросійську позицію? Чи не звідти ноги ростуть?
Називати прізвище цього висуванця на лідера нашої країни нема потреби — все одно ви нічого про нього не почуєте і не побачите, бо перед народом він не з’являється, тільки поширює свої палкі промови у соціальних мережах. На прохання, висловлене у тих самих мережах, назвати час і місце проведення мітингу його прихильників — або мовчанка, або образливі вислови. І не дивно, адже доведеться продемонструвати, що їх аж півтори каліки — кому воно треба?
Живильним середовищем для розмноження політичних амеб є суспільний запит на «нові обличчя», який уміло підігрівають добре оплачувані політтехнологи на службі в олігархів. До чого тут олігархи? А до того, що за «новими обличчями» часто проглядають добре знайомі пики.
Іноді вони не дуже й маскуються. От, наприклад, новонароджена партія «За мир». Вони вже вивішують дуже гарні гасла, обіцяючи мир. Що це буде за мир і якою ціною, неважко здогадатися, якщо подивитися, хто є лідером партії: Олександр Янукович, добре відомий під прізвиськом Саша Стоматолог. Отже, партія не просто за мир — вони за «рускій мір»! З усіма наслідками, що звідси випливають…
Не менш гарну партію з гарними гаслами просуває колишній керівник сумнозвісного Мінздоху часів Януковича Олександр Клименко. І назва яка промовиста: «Успішна країна»! Певна річ, що успішна, інша річ — для кого…
Та й інші олігархи виявляють чималу активність, незважаючи на не надто безхмарне минуле. Хтось вчора мав скандали щодо нафтових веж, проте сьогодні це не заважає висувати себе, коханого, у майбутні лідери країни; іншому наявність іноземного громадянства і дві судимості не заважають вести політичну діяльність в Україні і не вилазити з екрана ТВ на купленому ним телеканалі…
Лишається ще низка партійок, які нібито напряму не зв’язані з олігархами. У деяких ця відсутність зв’язків суто умовна, варто зацікавитися оточенням лідера та його минулим: хтось був охоронцем у кримінального авторитета, який нині теж вибився у політичні діячі і тероризує велике українське місто, хтось працював у бізнесі відомого олігарха… В інших прямий зв’язок відстежити важко, але і в їхньому існуванні є певний сенс.
Одні мають за мету напередодні виборів приєднатися до впливової політичної сили і виторгувати для свого лідера місце у Верховній Раді — таким чином туди потрапили деякі народні обранці нинішнього скликання. Деяким важливо мати право ввести у виборчі комісії своїх спостерігачів, які насправді дбатимуть про інтереси зовсім інших політичних сил — тих, чиїми «дочками» є ці маленькі партійки. Такі речі доводилося спостерігати під час роботи у виборчих комісіях.
Що ж робити пересічному виборцеві, який не має змоги відстежити всі ці іноді непрості й добре замасковані зв’язки? Перш за все — увімкнути пам’ять і не наступати двічі на одні й ті самі граблі. По-друге — не вірити вочевидь нездійсненним обіцянкам. Зокрема щодо миру: зараз вимагати від України укласти мир з агресором, що захопив частину нашої території — це значить капітулювати на умовах агресора. Це все одно, що лупцювати когось і водночас вимагати від нього ж негайно припинити бійку.
І по-третє: довіряти не очам і вухам, а розуму. Щоправда, очі теж знадобляться — дивитися, чи робить обраний вами кандидат те саме, що каже? От, скажімо, один ну дуже відомий парламентарій, який плекає надію знову потрапити у тепле крісло, багатьом подобається, «бо дуже гарно говорить». За те саме викликають симпатію багато які «нові обличчя». Певна річ, що гарно говорять — за ними стоять добре оплачувані аналітики, які складають пам’ятки, про що треба казати і що саме: те, що наївний виборець хоче почути.
І по-четверте: не купуйтеся на гарну зовнішність! Мовляв, молодий симпатичний… Один молодий симпатичний уже сидить у Верховній Раді і зарекомендував себе так, що інший дуже відомий народний обранець на всю країну з трибуни назвав його ставлеником олігархату — і мав цілковиту рацію. По справах їхніх узнаєте їх, — сказано у Святому Письмі. Не по обличчях, не по гаслах…