Всесвітній день здоров’я людство відзначає 7 квітня. Всесвітня організація охорони здоров’я закликала землян звернути цього дня особливу увагу на проблему старих людей. Девізом цьогорічного дня обрано: «Добре здоров’я додає до життя років».
Вона рано чи пізно настане для всіх — чоловіків і жінок, багатих і бідних, незалежно від місця їхнього проживання. Бо це — старість…
«Сила і краса є благами юності, перевага ж старості — розквіт розсудливості», — мовив у давнину грецький поет Демокріт. «Старість — це та ж юність, лише в іншому вбранні», — вніс свій акцент американський поет Генрі Лонгфелло. «Найправильніше — поєднувати життєвий досвід старості з енергією молодості», — уточнив великий англієць Бернард Шоу.
Ставлення до старих завжди було мірилом справедливості суспільства. Це ставлення змінювалося з плином історії, і що приємно — на краще. Якщо в часи середньовіччя наприклад японці відводили немічних батьків на схили гори Фудзіяма, де залишали помирати, то нині у цій країні вони оточені таким піклуванням, якому деінде можуть позаздрити. Недарма в Країні Східного Сонця найбільша середня тривалість життя у світі — 82 роки.
До японців нам далеко, наблизитися хоча б до західних європейців. «Наші люди живуть на 10 років менше, ніж жителі Європейського Союзу, і навіть менше, ніж у багатьох країнах СНД. Україна посідає 150 місце серед 223 країн світу за показником середньої тривалості життя», — заявила в інтерв’ю одному з інформагентств наприкінці минулого року голова Комітету ВР з питань охорони здоров’я Тетяна Бахтєєва.
Залишаємо можливість аналізувати медичну складову здоров’я працівникам цієї сфери. Самі ж зосередимося на ставленні до людей поважного віку решти членів суспільства. Це — одна з характеристик здоров’я цілого соціуму.
Чому з таким скрипом ішло схвалення у нас пенсійної реформи, розуміння її необхідності широким загалом? Одна з причин і в тому, що в Україні утвердилося ставлення до літніх людей як до менш енергійних та цінних для роботодавця. Хтось назве таке ставлення упередженим, інший — обмеженням прав людини, але сутність залишається однаковою: літніх людей у нас вважають ненадійними, фізично слабкими або й безпорадними, із «закінченим терміном придатності».
Чи можна літнім людям розраховувати на зміну стереотипів у ставленні до себе? Звичайно, вони руйнуються, зокрема і прикладами з життя. Вони найбільш переконливі.
Та ба… Випадки робочого довголіття, життєвої активності літніх людей майже ніколи не потрапляють у поле зору журналістів і тих, хто приймає рішення, — керівників підприємств, топ-менеджерів, кадровиків тощо.
Уже й не пригадую, коли востаннє бачив бабусь і дідусів героями сюжетів чи публікацій. Винятки з «правила» бувають: коли про зірок естради чи кіно говорять їхні батьки. Або якщо треба перед мікрофоном підтвердити, що «тітка Надя бачила, як горіло» чи «із села повиїжджали всі працездатні, залишилися самі старі».
Хіба на такі приклади заслуговують наші сімдесяти-вісімдесятирічні матері й батьки, на яких, будьмо щирими, часто тримається нині село?! Чому б не приділяти їм, скромним і навдивовижу спокійним, більше уваги? На заваді журналістам і літераторам, мабуть, скромність і ненав’язливість людей старшого покоління.
Тим часом вони самі дають собі раду в усіх ситуаціях. Попри невисокі пенсії, призначені колишнім колгоспникам і працівникам радгоспів, живуть — не голодують, бо утримують власне господарство. Та ще й яке: дітям і онукам у місті продукти з нього перепадають. Не звикли в нас уголос про це говорити, але варто бути відвертими хоч із собою: перед своїми старенькими ми в боргу, як у шовку. Якщо по справедливості, то вони на схилі літ мали б відпочивати, отримуючи від нас цілком заслужені дивіденди. У нас — навпаки, хоч традицій із далекого японського минулого для нас ніколи не існувало.
До розряду народних давно перейшов чийсь вислів: «Старість — не радість». Щось від правди в ньому є, але… Краще повторимо вслід за гумористом Михайлом Геніним: «Шануй старість, це — твоє майбутнє».