На Тернопільщині перша прийомна родина з’явилася в грудні 2005-го, а вже в липні наступного року відчинили двері й дитячого будинку сімейного типу. А ось організувати зустріч прийомних сімей краю вперше зуміли нинішнього червня. Ініціював форум «Щастя дитини — зростати в родині» обласний благодійний фонд «Майбутнє сиріт» за підтримки місцевої влади. 160 осіб, серед яких 82 дитини, стали учасниками заходу. Зустрілися батьки-вихователі, вихованці прийомних родин, представники соціальних центрів та служб у справах дітей і сімей, доброчинних і громадських організацій, студенти, які опановують ази соціальної роботи в Тернопільському національному педагогічному університеті ім. В. Гнатюка. За мету ставили об’єднати зусилля, ресурси державних органів влади, доброчинних структур, центрів соціальних служб, батьків у розв’язанні проблем, з якими стикаються такі родини.

Дбаючи про майбутнє сиріт

Уже 17 років на Тернопіллі існує благодійний фонд «Майбутнє сиріт». Андрій Назаренко, його засновник і директор, об’єднав навколо себе випускників інтернатських закладів. Що таке інтернат і прийомна родина, Андрій знає дуже добре, тож стверджує, що є велика різниця у вихованні та соціалізації в них дітей.

Коли Андрієві було 11 років, потрапив у прийомну родину у США. Життя в цій сім’ї стало для нього поштовхом щось змінювати в житті, робити, мотивувало до добрих справ. Гадав, що тут нарешті знайшов справжніх батьків.

Але в Україні розпалився тоді великий скандал, навіть відкрили кримінальну справу щодо вивезення дітей за океан. Доброчесні американці змушені були повернути Андрія та ще інших маленьких українців додому.

Після американського життя Андрій Назаренко потрапив знову в інтернат. У старших класах на канікули його забирали люди з добрими серцями, але восени він знову повертався в державний заклад. Зі своєю американською родиною, перебуваючи в інтернатських стінах, не поривав зв’язків, листувався, потім став її відвідувати.

У 24 роки разом з випускниками інтернатів Андрій Назаренко зареєстрував благодійний фонд «Майбутнє сиріт». Узявся писати листи закордонним доброчинцям, складати проєкти, шукати для їх втілення матеріальне підґрунтя. Головною справою стало опікування тодішньою коропецькою школою-інтернатом. А далі перейнявся соціалізацією випускників інтернатів, започаткувавши програму «На порозі самостійного життя».

2019 року доброчинці допомогли цій громадській організації придбати триповерховий будинок у селі Петриків, що межує з Тернополем, і створити там ресурсний центр, в якому недавні інтернатівці  можуть отримати допомогу  — матеріальну, консультації щодо житла, праце влаштування, юридичні та інші. Є серед цих випускників інтернатських закладів і такі, які хочуть розпочати власну справу, тож їх спочатку спрямовують у школу бізнесу. Після навчання вони презентують свої ідеї, проєкти, на втілення яких фонд «Майбутнє сиріт» шукає фінансування. Щоправда, це підтримка старту підприємницької діяльності того чи іншого колишнього інтернатівця. Торік різну допомогу в ресурсному центрі отримали 84 випускники інтернатів.

Серед інших напрямів роботи Тернопільського обласного благодійного фонду «Майбутнє сиріт» — соціалізація дітей (підготовка їх до самостійного життя, вчать навіть, як готувати їсти), матеріальна та інформаційно-консультативна підтримка прийомних родин і дитячих будинків сімейного типу, оздоровлення хлопчиків і дівчаток. Торік зуміли разом з доброчинцями організувати відпочинок 55 дітей у таборі в мальовничому місці в селі Скоморохи  над річкою Стрипою в Золотопотіцькій селищній громаді. Улітку цього року прагнуть, щоб тут оздоровилися 40 дітей.

Через велику війну на Тернопільщину приїхали і прийомні сім’ї зі сходу країни. Ця громадська організація опікується нині чотирма такими родинами переселенців.

Олена Мехедько крім рідного сина виховувала в селі Велика Новосілка Волноваського району на Донеччині ще семеро прийомних дітей. Усі разом переїхали до селища Козова на Тернопіллі торік у березні. Там згодом прийняла до своєї родини ще троє дітей зі Слов’янська. Пані Олена взяла участь у форумі й серед багатьох проблем, на які б мала звернути увагу влада, держава, йдеться і про те, щоб громади мали юридичний механізм підтримувати прийомні родини.

Виводили у самостійне життя

Знаємо, що інституцію прийомних родин, будинків сімейного типу на Тернопіллі розпочали розвивати із грудня 2005 року. Як зазначив на форумі начальник служби у справах дітей Тернопільської ОВА Ростислав Дрозд, відтоді за останні 16 років із цих лав у самостійне життя вийшли 233 хлопці і дівчини. Нині у краї 88 прийомних сімей, де виховують майже 150 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Цього року на початку квітня в області налічувалося 15 дитячих будинків сімейного типу, в яких знайшли батьків і родинний затишок 106 діток. Є серед них і діти з особливими потребами. Тільки торік в області відчинили двері два дитячі будинки сімейного типу і створено три прийомні родини. Одна така сім’я організувалася вже цього року.

До початку цьогорічного травня з Тернопільщини за кордон виїхали три дитячі будинки сімейного типу, а це 18 хлопчиків і дівчаток, і чотири прийомні родини із п’ятьма вихованцями.

Мати 22 дітей

«Для дітей, які живуть у прийомних родинах, ви, батьки, будете добрим прикладом і натхненням на все їхнє життя», — так, вітаючи учасників форуму в онлайн-режимі, зазначив виконавчий директор грантових програм Глобального фонду для дітей Джозеф Беднарик (США). Він п’ять років прожив на заході України та в її столиці. Понад десять років співпрацює з фондом «Майбутнє сиріт». Джозеф Беднарик каже, що українці близькі його серцю. Він дуже цінує та хвалить зусилля тих, хто присвятив себе вихованню прийомних дітей.

Любов Бальчос із села Залісці Шумської міської громади виховує семеро рідних дітей. Здається, клопотів дуже багато. А раптом 2006 року погодилася однією з перших на Тернопільщині на пропозицію служби у справах дітей створити дитячий будинок сімейного типу. Каже, спонукала до цього обітниця. Маленька Любина донечка мала ваду серця, лікарі не вселяли впевненості в тому, що дівчинка виживе. Батьки дали обіцянку Богові: якщо дитина виживе, то зроблять якусь добру справу, хоч не знали, яку саме. Доньку успішно прооперували в Національному інституті серцево-судинної хірургії ім. М. Амосова. І коли подружжю Бальчосів запропонували виховувати прийомних дітей, охоче погодилося.

За допомогою американських доброчинців викупили дитячий садочок у рідному селі, відремонтували його. Згодом у цій оселі поселилися ще п’ятеро хлопчиків і дівчаток. На превеликий жаль, чоловік Володимир 12 років тому пішов у вічність, але пані Люба продовжила шляхетну справу сама. За всі роки такої діяльності Любов Бальчос назвали матір’ю 22 власних і прийомних дітей. Окремі з них уже стали дорослими, створили власні сім’ї. Хтось із них мешкає в Україні, а хтось — і в Іспанії та США. Одначе завжди перебувають на зв’язку з мамою Любою, навідуються в гості.

Двох випускників уже має і черниця сестра Йосафата (Воробей) з міста Чортків. Понад десять років тому вона взялася, як каже, допомогти одній родині поліпшити житлові умови, підвищити рівень навчання дітей. Навідувалася до цієї сім’ї. Через якийсь час треба було вже створювати прийомну родину. Так 2012 року стала виховувати п’ятеро хлопчиків і дівчаток. Чотири роки тому відкрила дитячий будинок сімейного типу, в якому знайшли прихисток і любов десятеро діток. Усі вони мають біологічних маму й тата, але позбавлених батьківських прав. Сестра Йосафата підтримує з ними всіма зв’язок, приймає їх, коли ті навідуються до своїх синочків чи донечок.

Точки дотику

На форумі його організатори подбали про розмаїті розваги для дітей, щоб хлопчики та дів чатка могли відпочити, набратися позитивних емоцій, мати добрий настрій. Малеча відпочивала в ігровій кімнаті, а підлітки каталися на ковзанці чи грали в боулінг. Старші ж, яким виповнилося 12 і більше років, крім заходів дозвілля, разом із психологами доносили власні міркування, побажання й навіть рекомендації своїм батькам-вихователям.

Загалом форум організували у форматі домашності, не забули про філіжанку кави чи горнятко чаю. Панельні дискусії проводили за сімома великими столами. За кожним з них обговорювали якусь тему чи проблематику. Ішлося про кризові моменти в житті прийомної родини, підготовку до самостійного життя її вихованців, інформаційно-навчальні ресурси, особливі освітні потреби тощо.

Голова обласного благодійного фонду «Майбутнє сиріт»  Андрій Назаренко каже, що форум прийомних родин — це нагода не лише зустрітися, а й знайти точки дотику, розповісти про власні проблеми та бачення їх розв’язання. А головне — почути і батьків, і владу, і самих дітей. Усі думки, пропозиції, які звучали на заході, тепер проаналізують і на їх основі підготують відповідний документ, який надішлють до місцевих органів влади та міністерств. У ньому йтиметься про поліпшення умов для батьків-вихователів у процесі виховання дітей.

Організатори форуму також заявляють, що всі висловлені пропозиції стануть доброю підмогою у створенні нових програм і проєктів, спрямованих на підвищення рівня життя та якості надання послуг прийомних родин. А ще є бажання, щоб надалі такі заходи відбувалися в районах, а то й у громадах, щоб зібрати якнайбільше таких сімей разом, вислухати їхні клопоти, думки, пропозиції та винести на обговорення і сприяти розв’язанню.