23 липня 1990 року вперше в новітній історії України було офіційно піднято її національний прапор. Синьо-жовте полотнище замайоріло перед будівлею Київської міськради на Хрещатику. І лише 18 вересня 1991 року національний прапор було узаконено постановою Президії Верховної Ради. Та мало кому відомо, що перша спроба вивісити прапор України відбулася значно раніше, і здійснив її житель Бучі Георгій Москаленко.
У ніч на 1 травня 1966 року він разом із товаришами зшив прапор із двох жіночих шарфів.Скопіювали національний герб, який вирізали з чорної матерії і нашили на полотнище. Друкованими літерами написали: «Ще не вмерла Україна, ще її не вбито». Своє творіння хлопці вивісили на приміщенні Київського інституту народного господарства (студентом якого Георгій тоді був), знаючи, що вранці там сформуються колони на першотравневу демонстрацію.
Цей вчинок мав значні наслідки. Георгія Москаленка разом із товаришами розшукували дев’ять місяців. Оскільки ніхто з них своїх поглядів не приховував, то вирахувати й спіймати «злочинців» для КДБ було лише справою часу. Звичайно, що покарання не уникли. Вироком Київського обласного суду від 31 травня 1967 року на закритому засіданні Москаленка визнали винним у проведенні антирадянської агітації і пропаганди й засудили до трьох років позбавлення волі в таборах суворого режиму. Покарання він відбував у таборі №11, станція Явас, Мордовія, та в таборі №19, поселення Лєсноє.
Після звільнення Георгій Москаленко працював сантехніком, майстром, виконробом у будівельній організації — Київському спеціалізованому управлінні №521, яке виконувало роботи по всій області. Зокрема, він брав участь у будівництві таких об’єктів, як кінотеатр «Ірпінь», міська лікарня в Бучі, житлові будинки. З 1990 по 1996 рік був депутатом тоді ще Бучанської селищної ради у виборчому окрузі №7.
Указом Президента України від 18 серпня 2006 року Георгія Москаленка удостоєно ордена «За мужність» І ступеня, 24 серпня 2006 року нагороджено медаллю від Бучанської селищної ради «15 років незалежності».
Відповідаючи на запитання, чи усвідомлював він, що за свій вчинок доведеться відповідати, Георгій Митрофанович сказав: «Небезпеку, що загрожувала, усвідомлював, але нас це не лякало і не зупинило. Якщо якийсь острах і з’являвся, то лише за те, щоб нашим планам ніхто не міг завадити. Морально ми були готові до звинувачення. Про свій вчинок ніколи не шкодував, хоч довелося нелегко. Якби така ситуація виникла тепер, не задумуючись повторив би свої дії, бо любов до Батьківщини або є в серці, або її немає. Штучно це почуття не прищепиш».
Тож є в Україні люди, які її по-справжньому люблять і ладні засвідчити це не словом, а ділом.
Володимир ЕННАНОВ
для «Урядового кур’єра»