«Я ще з дитинства в’язала свій хрест», — так назвала персональну виставку тернопільська художниця Ганна Ткачик. І присвятила її своєму ювілею. Експозицію можна буде оглядати аж до 25 листопада в артгалереї в Тернополі.
У кожного покоління власні дитячі забавки. Ганна Андріївна прийшла в цей світ у голодне й холодне повоєння в селі Покропивна нині Козівського району на Тернопіллі. Зростала, пасла з ровесниками корів. На пасовищі, бувало, в’язали хрестики з патичків. Через кілька десятиріч такий символ християнства вона вивела на картині «Я ще малою в’язала свій хрест». Він став для неї не лише ознакою терплячості, певних труднощів, клопотів, а й знаменням її малярського таланту. Відчутно, що художницю дуже хвилює сприйняття світу, а також Україна, її історія, доля, боротьба. Скажімо, поламана у вихорі сторіч-борні, але незнищенна постає ненька Україна з триптиху Ганни Ткачик, який представила на виставці. Цю експозицію малярка склала із 60 робіт, які написала протягом майже двох десятиліть. За творче життя, каже, назбирає кілька сотень творів. Звісно, чимало з них нині в музеях, приватних колекціях не лише в рідній країні.
Художній дар пані Ганни зауважила ще в дитинстві мати, завжди казала батькові, що донька мусить малювати. І вона втілила мамину мрію, хоч було нелегко. Адже аж з третьої спроби стала студенткою Львівського училища прикладного мистецтва імені Івана Труша. Після здобуття тут диплома вступила в місті Лева ще й до інституту прикладного та декоративного мистецтва (нині академія мистецтв). Понад 40 років тому приїхала в Тернопіль. Тут зайнялася не лише художньою, а й педагогічною працею. Нині зазначає, що вона насамперед педагог. Більш як три десятиріччя викладала рисунок, живопис і композицію в кооперативному технікумі. «Учила студентів малювати реалістично, класично, монументально, конструктивно», — ділиться думками Ганна Ткачик.
Цей навчальний заклад став для неї й художньою майстернею, адже часто в післяробочий час бралася тут за втілення на папері, полотні власних творчих задумів. Спочатку її захопила графіка. Проілюструвала понад 20 книжок, деякі з них, до слова, представила й на теперішній персональній виставці. Згодом з’явилися й живописні роботи.
«У своєму малярстві я не реалістична. Вмонтовую в роботу справжню історію, але обрамлення не то абстрактне, не то фонове, не то філософське», — так скаже про свою творчість пані Ганна.
Назви деяких її художніх циклів красномовно це засвідчують: «Створення світу», «Палеоліт», «Неоліт», «Мезоліт», «Трипільська культура», «Черняхівська культура». Глибоко композиційно й тематично розкривала не лише космічну тему чи звертала увагу як мисткиня на археологічні знахідки.
Вона ще й психолог, любить спостерігати за людиною, її зовнішністю. Тому й з’явилася в її художньому доробку серія портретів «Характери». Людська незахищеність, безпорадність теж болить малярці. Ця тема знайшла відображення передусім у циклі «Бомжуана», де змальовано образи безхатченків, волоцюг.
Оглянувши представлені на виставці роботи, не знайшов пейзажу чи натюрморту, квітів на полотні. Ганна Андріївна каже, що хіба в дитинстві дуже любила малювати квіти, передовсім троянди. Щойно повернулася з Карпат. Тамтешні краєвиди зафіксувала пензлем у нових роботах. Писати натюрморти теж не цурається, але душа прагне філософії, символізму, глибини. Ці субстанції й творять її роботи. Мистецтвознавець Ігор Дуда звертає увагу на «приглушену тональність» полотен Ганни Ткачик. Мисткиня й не заперечує, що це відповідає її характеру, яскравих барв вона не любить.
Із чоловіком Богданом пані Ганна майже пів століття. Виховали трьох доньок, тішаться вісьмома внуками. Пан Богдан — народний художник України. Творчість подружжя Ткачиків єднає філософська глибина, символізм — саме те, що має бути у мистецтві.