В сизому серпанку
Київ —
Медоцвітна благодать.
Скільки ж треба
чародіїв,
Щоб таке побудувать!..

Не випадково насамперед пропоную ці ліричні рядки Максима Рильського, що увійшли до симпатичної книжки, презентація якої недавно відбулася в Києві. Бо, виявляється, задум самого видання виник під впливом цієї та інших поезій, які поет присвятив Києву.

Як розповів директор Благодійної організації «Благодійний фонд Максима Рильського «Троянди й виноград» онук поета Максим Рильський, якось він почув таку історію. Група жителів Житомирщини прямувала автобусом на екскурсію до Києва. Коли вже під’їздили, вечоріло, столицю освітлювали вогні, а гід став читати проникливі вірші Рильського про місто, в якому народився, працював і яке дуже любив. Це було настільки доречно, зворушливо й атмосферно, що якоїсь іншої прозорої підказки про потребу видати окрему поетичну збірку годі було й шукати. І шанувальники творчості поета теж запитували про існування саме такої книжки. Так і розпочалася підготовка цікавого й пізнавального видання про Київ та киян у віршах, публіцистиці, есеях, інтерв’ю та репортажах, які Максим Рильський написав у різні роки життя. Тож книжка стала ще одним гідним прикладом ушанування пам’яті, збереження й популяризації творчої спадщини класика української літератури і культури.

«Мій незрадливий друг…»

Збірку підготували у видавництві «Дніпро» за сприяння голови Держкомтелерадіо України Олега Наливайка. За словами першого заступника голови Держкомтелерадіо Бориса Червака, коли надійшла пропозиція-прохання про підтримку цього проєкту, не було жодних сумнівів, що це неодмінно треба зробити.

«На жаль, з’явилися псевдопатріоти, які ставлять під сумнів значення Максима Рильського для української культури. Мовляв, поет жив і творив у радянську епоху, й тому таку творчість треба закреслити. Та ми всі, навпаки, дуже добре розуміємо, наскільки творча спадщина поета і перекладача важлива для української культури, нації, держави. Адже будь-яке наступне видання про Максима Рильського стає видатною подією у вітчизняному літературному і культурному житті.

Мене в цій книжці вразили ще й спогади поета про його бажання та діяльність на захист української мови. Так, у минулі роки Київ свідомо зросійщували, але поет рішуче протистояв цьому: писав листи тодішнім державним керівникам і вважав це своїм обов’язком», — наголосив він на презентації книжки.

Видання «Співучий Києве, дитя живих століть» відкриває поетичний цикл: більш як чотири десятки віршів про місто, його красу, історію, людей, які Максим Рильський написав у 1925––1964 роках.  «Мій незрадливий друг, порадник мій старий» називав він рідне місто, яке любив самовіддано і зворушливо, оспівуючи його у поезіях упродовж усього життя. Скільки захопливих порівнянь, епітетів, метафор присвятив Києву у віршах: казковий, медоцвітний, прадавній, багатостраждальний, стокрилий», — звертає увагу автор і упорядник книжки внук поета Максим Рильський.

А перші читачі збірки вже встигли звернути увагу, що складається враження, начебто рядки чималої кількості віршів написано в наші дні, а не багато років тому. Особливо це стосується поезій, які з’явилися в період Другої світової війни.

Я ранок згадую
проклятий,
Що нам ніколи не
забуть, —
Коли зенітні враз
гармати
Прорвали сизу
каламуть,
Коли летіли строєм
диким
Аероплани чорні
з риком —
І враз над Києвом моїм
Стовпами знявся бурий дим.

«Свою Україну любіть!»

Безперечно, чимале місце в новій книжці посідає публіцистичний розділ, у який увійшли зразки спілкування письменника із читачами газети «Вечірній Київ» у рубриці «Вечірні розмови» на початку 1960-х років. Цікавий проєкт з’явився після звернення тодішніх керівників видання до Рильського, щоб він допоміг порадою та участю поліпшити суботні номери завдяки художній майстерності залучених авторів. Попри свою неабияку зайнятість (поет, перекладач, науковець, директор академічного інституту, депутат, член багатьох комітетів, комісій, журі, художніх рад тощо) Максим Рильський відгукнувся і згадав (увага!) європейський досвід.

За приклад вирішили взяти практику однієї з паризьких газет, у якій щотижня виступав французький письменник Альфонс Доде, а потім навіть видав ці твори окремою книжкою. Так і з’явилися суботні розмови — оповідання, нариси, есе, репортажі, які були надзвичайно популярними серед читачів газети, наклад якої істотно зріс.

Авторами листів, які надходили на адресу «Вечірнього Києва» і Максима Рильського, були не тільки кияни. Приміром, студенти зі Львова нарікали, що люди в інших регіонах позбавлені можливості читати «Вечірні розмови» Рильського і пропонували їх друкувати у загальноукраїнських виданнях.

А те, що теми, які зачіпав письменник у газетному спілкуванні із читачами, виходили далеко за межі місцевих київських проблем, підтверджує, що розмови охоче передруковували загальноукраїнські газети і журнали. А в перекладі російською вони з’являлися на сторінках популярних у тодішній країні виданнях, серед яких журнали «Огоньок» та «Работніца». Та й книжка «Вечірніх розмов» вийшла друком 1964 року у видавництві «Радянський письменник» і, на жаль, стала останнім прижиттєвим виданням творів Максима Рильського.         

Цикл спогадів, що пропонує недавно знайдені в архівах розповіді самого письменника чи його рідних, колег та друзів, органічно доповнює книжку. Цікаві, наприклад, спогади про навчання Максима Рильського у 1908—1915 роках у київській гімназії (вул. Велика Підвальна, а нині Ярославів Вал, 25), що на той час вважалася одним з найкращих навчальних закладів столиці. 

Ніякий, сутулий,
в гімназичній
Наївній формі, мрійник і позер,
Що тратився в компанії незвичній.

Ось так поет змалював автопортрет у вірші-спомині «Лист до загубленої адресатки». А його приятель і майбутній письменник та театрознавець Олександр Дейч залишив такі спогади: «Якби можна було повернути стрілки годинника назад на шість десятиліть, я побачив би себе хлопчиком у тінявому Ботанічному саду Києва поруч із високим смаглявим гімназистом у темно-синій куртці та форменому кашкеті з голубим кантом. Це був Максим Рильський. Мені він подобався кмітливим і проникливим розумом, докладністю, з якою оповідав про перечитані книжки, про село Романівку, де минало його дитинство».

Максим Рильський дуже любив Київ, де народився, жив і працював. Любив, навіть попри те, що тут він водночас неодноразово зазнавав переслідувань і звинувачень у так званому буржуазному націоналізмі. Саме в день народження 19 березня 1931 року його заарештували і під конвоєм вели майже через усе місто до Лук’янівської в’язниці. Ті самі ярлики та нищівна критика його творів періоду війни наздогнали поета й 1947-го. Та Максим Рильський завжди залишався собою, що підтверджують спогади очевидців.

Один із ювілейних вечорів поета відбувся у залі Київської філармонії. Головував Павло Тичина, виступали Андрій Малишко, Володимир Сосюра, Платон Воронько, інші письменники та діячі культури. Коли слово надали ювіляру, той подякував президії та всім за щирі привітання і побажання, а потім, звертаючись до переповненої зали, лаконічно промовив: «А вам усім я хочу сказати словами нашого великого Шевченка: «Свою Україну любіть!»

Він пішов із трибуни, а зал після миттєвої тиші вибухнув оплесками.