27 березня у Радивилівській об’єднаній територіальній громаді на Рівненщині відбулися вибори голови та депутатів. Як наслідок, Радивилівська міська рада розрослася на піврайону: тепер вона об’єднує ще й чотири сільські ради. А це 15 сіл та 16 тисяч жителів із 37, які є в районі. Головою нової громади, отримавши небачений на нинішні часи результат (82,3 відсотка підтримки), став Радивилівський міський голова Микола Карапетян, який на цій посаді працює вже 14 років. Це чи не перший в Україні приклад об’єднання громади навколо міста.
.jpg)
«Настільна книга» — податкові платежі
«Гросбух» з даними щодо того, хто і скільки із суб’єктів господарювання, що увійшли до новоствореної територіальної громади, платить податків, став настільною книгою голови громади. Тут усе видно, як на долоні: хто тільки розповідає про роботу, а хто працює насправді. Ось, приміром, місцеві кооператори і акциз сплачують, і земельний податок, і всі інші, як мовиться, за повною програмою. А решта «сидять» на єдиному! «Суб’єкти господарювання мають працювати в однакових умовах — це моя чітка позиція, яку активно лобіюю на всіх рівнях», — розповідає Микола Карапетян.
Коли йшов на вибори, золотих гір у жодному селі, яке до міста приєдналося, не обіцяв. Говорив одне: «Як працюватимемо, так і житимемо». І зазначає: «Принаймні так воно, погодьтеся, мало б бути. Тому нині не лише я, а й виконувачі обов’язків старост прискіпливо аналізують наповнювання бюджетів своїх населених пунктів, слідкують за сплатою податків». Водночас він нагадує, що стимулом до об’єднання стала насамперед обіцяна державою фінансова підтримка першопрохідців. Проте на запитання щодо прямих відносин з держбюджетом, посміхаючись, відповідає: «Це ж тільки в казках усе так швидко робиться. Нині таку підтримку отримали лише ті, хто об’єднався й провів вибори торік. Ми ж стартуємо з 1 січня 2017-го, хоча, на моє переконання, це мало б відбуватися швидшими темпами. Близько 10 мільйонів гривень, які нам належать, пропорційно розподілимо між територіальними одиницями. Не можна вбивати віру в людях, які черговий раз повірили владі, — і центральній, і нам тут, на місці».
Микола Карапетян вважає, що в цьому має бути зацікавлена влада на всіх рівнях. Однак запропонований варіант держбюджету-2017, на його думку, оптимізму не вселяє. Зокрема в освітній субвенції передбачено кошти на зарплату тільки педагогічним працівникам. А утримання обслуговуючого персоналу, оплата комунальних послуг, енергоносіїв та інші видатки загальноосвітніх закладів перекладають на місцеві бюджети. Із субвенції на охорону здоров’я теж вилучено видатки на енергоносії та комунальні послуги. «Так, у проекті держбюджету передбачено компенсатори для згаданих видатків, — розповідає він,— але тільки для районних та обласних бюджетів, об’єднані ж територіальні громади та міста обласного підпорядкування залишаються ні з чим. І це — крок до зубожіння громад, які так скрупульозно прораховували свою спроможність за нових умов».
У наступному році територіальна громада очікує трансферт із держбюджету на розвиток інфраструктури, який заплановано зі спецфонду — з коштів спецконфіскації. «Однак, — зазначає Микола Карапетян, — це доволі нестабільне джерело. Краще було б планувати його із загального фонду. До того ж у розрахунку трансферту чомусь не враховано кількість міського населення: тому, зрозуміло, що наша ОТГ матиме значні втрати. Дуже хочу, щоб нас почули і відповідно відкоригували бюджет».
Не втратити довіру людей
Однак переліченим проблеми новоствореної громади не вичерпуються. Приміром, витрати з перевезення пільгових категорій пасажирів гарантує людям держава, але фінансове відшкодування вже другий рік поспіль перекладають на місцеві бюджети.
Субсидії: тут держава знову ж таки заборгувала комунальним підприємствам. Відповідно ті не мають обігових коштів і вже не можуть обслуговувати людей. Взяти хоча б підпорядкований громаді «Водоканал», який надає послуги з водопостачання, водовідведення та вивезення сміття. Йому за пільги та субсидії держава заборгувала вже 200 тисяч — як далі надавати послуги? А голова, звісно ж, болить в очільника міста. Тому голова територіальної громади, вболіваючи за її майбутнє, категоричний: «Ми не дамо спокійно жити ані урядовцям, ані парламентарям. Уже не кажу про те, що нинішня система субсидій — це дорога в нікуди, тут кардинально треба змінювати підходи».
Або взяти великогабаритний транспорт, котрий дощенту знищує місцеві дороги. Тамтешня влада на місцях зовсім не має коштів для їхнього ремонту! «Раніше транспортний податок та доходи від першої реєстрації автомобіля надходили до міського бюджету, тепер — ні. Натомість нам залишили реєстрацію шлюбів. Ми так жартуємо: шлюб, як правило, реєструємо раз на все життя, автомобіль же людина може змінити кожні два роки. Є різниця? До речі, в сусідній Польщі реєстрація автомобілів — функція місцевого самоврядування. А податки (зокрема, прибутковий) люди сплачують за місцем проживання, а не роботи. Відтак території в доброму значенні слова змагаються між собою за комфортніші умови для життя. Значить, розвиваються. Якби так було в нас, це неабияк стимулювало б розвиток», — наголошує Микола Карапетян.
Утім, навіть за цих непростих умов Радивилів не раз виходив переможцем конкурсу «Населений пункт найкращого благоустрою» у своїй категорії на рівні держави! А ще тут будують дитсадок, який готовий уже на 80 відсотків. Мають ще один, переповнений: коли люди з навколишніх сіл побачили, що в міському садочку кращі умови, ніж у них, та ще й психолог та викладач англійської з дітьми працюють, мерщій повезли дітей сюди! Так замість п’яти груп стало… 13. А далі, зрозуміло, виникла потреба ще одного дошкільного закладу.
І це, погодьтеся, дуже символічно: їм, нашим дітям та онукам, належить завершити те, що не зможемо або не встигнемо зробити ми.
КОМЕНТАР
«Тільки б офіційний Київ не змінював правил гри»
Тетяна ГРЕЩУК,
виконавчий директор Рівненського регіонального відділення
Асоціації міст України:
— Процеси об’єднання громад в області гальмуються з кількох причин: по-перше, далеко не кожен міський голова вдруге йде на вибори, переживши попередні; по-друге, оскільки законодавча база вже не встигає за процесами на місцях, міські та селищні голови побоюються не виконати обіцянок перед громадою; по-третє, на тих територіях, де є заправки, голови, отримуючи акцизи, почуваються справжніми князями і, звісно ж, не хочуть об’єднання. Утім, Прем’єр-міністр Володимир Гройсман справедливо порушує питання про те, щоб ці акцизи надходили до держбюджету, а вже потім їх перерозподіляли між усіма громадами: тобто йдеться про створення дорожнього фонду. Адже не люди обирають географію свого населеного пункту: де ж тоді рівні стартові умови для реформи?
Реформа місцевого самоврядування — це добровільне (принаймні поки що), але водночас спроможне (і це ключове) об’єднання громад. А спроможним воно буде лише тоді, коли громади об’єднаються навколо міст та селищ. Саме вони мають стати тим локомотивом, який потягне за собою до іншого рівня життя наші села. В цьому і є суть реформи. Так у всьому світі: люди працюють та отримують послуги в містах з відповідною інфраструктурою, а живуть у селах — там комфортніше й екологічніше. Різниці ж між містом і селом, скажімо, в Європі практично не відчуваєш. Ось та модель, на яку, власне, маємо вийти ми, насамперед через зміни в колективній свідомості. Поки що ми підходимо до цих процесів з іншого, сказати б, сільського боку. Але якщо об’єднати двох чи навіть п’ятьох бідняків, вони, погодьтеся, не розбагатіють. Тому, вірю, недалекий той час, коли ті, хто не об’єднався, самі проситимуться до громад, що утворилися навколо міст. І наша Радивилівська тут одна з перших у державі. Микола Карапетян — авторитет для наших голів — зробив справді сміливий крок назустріч змінам. Дуже сподіваємося, що ці зміни будуть позитивними: зрештою, хто не ризикує, той не п’є шампанське. Тільки б офіційний Київ не змінював правил гри: у цих процесах, як ніде, потрібні стабільність та передбачуваність.