Він скликав селян на богослужіння, повідомляв про небезпеку чи лихо. І його берегли, переховуючи тривалий час. Це дзвін.
Знайшли його у селі Заруддя у Зборівському районі на Тернопіллі нещодавно, точніше, на Різдво Христове за григоріанським календарем. Це теж певний знак.
Знайдений дзвін свого часу висів на дзвіниці місцевого римо-католицького костелу. Мирон Сагайдак, краєзнавець, уродженець Заруддя, написав і видав книжку про історію рідного й навколишніх сіл. Каже, що колись у Зарудді на кутку Мандитерія стояла невелика церква. ХІХ століття зарудяни зустріли у новому дерев’яному храмі в іншому місці, на цвинтарі. На підвищенні, де стояла давня церквиця, вивершили хрест, і в 1905—1907 роках тут постав мурований костел Св. Антонія. Звели і дзвіницю.
ХХ століття було бурхливим і що найгірше — воєнним. Тож під час воєн, приходу більшовиків на ці землі дзвони доводилося ховати. Їх закопували, адже люди боялися, аби не зняли та не переплавили на військові потреби. 1939 року, коли червона влада прийшла на західноукраїнські землі, дзвони в селі знов перестали лунати. Панові Мирону його старий сусід колись розповідав, що комуністи тоді шомполами протикали землю, шукаючи сховки дзвонів, та марно. Той сусід сказав тоді совітам, що нібито бачив, як дзвони завантажили на фіру (підводу) й повезли у невідомому напрямку.
Цікаво, що один із дзвонів місцеві греко-католики зі своєї церкви перенесли до дзвіниці костелу. Кажуть, голосно лунав, аж на чотири села його було чути.
З історії відомо, що митрополит Української греко-католицької церкви Андрей Шептицький двічі приїжджав до Заруддя. Уперше — 1905 року. Тоді владика побував у місцевій дерев’яній церкві й пообіцяв, що допоможе тутешнім вірянам у побудові мурованого храму Воздвиження Чесного Хреста.
Церкву почали споруджувати через кілька років. Під час Першої світової війни царські солдати збили її баню.
Загалом культова споруда зазнала великої руйнації. Аж до 1932 року храм відновлювали. Освятив його митрополит Андрей Шептицький. Але під час спорудження церкви й потім упродовж 17 років, доки зарудянські греко-католики її ремонтували, відправляти їм богослужіння представники західного літургійного обряду дозволяли в холодну пору в костелі. Тому й звучав лунко на костельній дзвіниці дзвін із греко-католицької церкви.
Костел витримав воєнне лихоліття, але зазнав руйнації під час мирного радянського життя. Дотепер у селі знають лише ім’я атеїста-герострата — Альоша. Щоправда, цей безбожний водій за наказом компартійців храм не спалив, а за допомогою автомобіля і тросів зірвав з нього баню.
Мирон Сагайдак був тоді першокласником. Він згадує, як разом з дітворою вибіг зі школи, що неподалік, аби подивитися на сваволю. Ікони, фігури, хоругви руйнівники повикидали на дорогу. Селяни образи та інші костельні речі зібрали й позаносили в церкву. Щоправда, згодом місцевий колгосп дах культової споруди переробив, накрив шифером, переобладнав будівлю на два поверхи і зробив тут склад. Унизу зберігав міндобрива, нагорі — збіжжя.
Колишній костел і досі стоїть без бані, хіба хрест символізує, що це культова споруда. Місцева влада на прохання греко-католицької громади передала будівлю в її користування. Жителі сіл Заруддя, Озерянка, Лавриківці, Травотолоки відремонтували її та з 2008 року тут діє храм Івана Богослова.
За 15 метрів від церкви Івана Богослова і знайшли дзвін. Про те, що дзвони десь закопані, у селі знали, але точного місця ніхто ніколи нікого не повідомляв. 20 років тому одна з учительок місцевої школи разом з пошуковцями сподівалася знайти реліквію, та не поталанило. Було відомо, що в 1970-х під час планування шкільного стадіону бульдозер ковшем наткнувся на дзвін. Щоб це не набрало розголосу, роботу призупинили й уночі таємно дзвін переховали. Торік краєзнавцеві Миколі Луціву за допомогою металошукача вдалося натрапити на нього.
Знайдений дзвін бачив й адміністратор тутешньої греко-католицької парафії о. Михайло Небельський. Каже, що реліквію було закопано на глибині пів метра. На цьому місці певний час росли кущі й дерева, коли планували шкільну територію, деякі викорчували.
Дзвони на дзвіниці колишнього костелу підвішували на дерев’яному каркасі. Тому, стверджує отець Михайло, діаметр знайденого дзвона — 50—60 сантиметрів. Ніби цілий, крім однієї тріщини на вусі. Усередині немає била (ударника). Напевно, било як серце дзвона зняли насамперед, аби під час переховування воно не вдарило об стінки й не пішло відлуння.
Так чи інакше, а дзвін або кілька їх знімали із дзвіниці таємно вночі. Можливо, ударник десь окремо переховували, а може, й досі він лежить у землі. Пробували його шукати, та поки що марно.
Отець Михайло Небельський каже, що знахідка потребує реставрації, бо окислилася. На поясочку щось нібито викарбувано, але що достеменно, важко сказати. На талії дзвона видно гарний рослинний орнамент
Самотужки не бралися чистити раритет, аби не пошкодити. «За таке не треба братися власними силами, потрібні фахівці», — переконаний священнослужитель. Настав час новорічно-різдвяних свят, тому реставраторів ще не запрошували.
Звісно, знахідка додає наснаги й бажання шукати й інші зняті із храмів дзвони.
«Активних дій не проводимо», — стверджує о. Михайло. З металошукачем лише пройшли всю навколишню територію, але поки що безрезультатно.