КАМЕРНО
ІХ Міжнародний фестиваль жіночих монодрам «Марія» відбувся у Києві за підтримки
Міністерства культури
Цей унікальний мистецький форум, який започаткувала народна артистка України Лариса Кадирова, і цього року, попри фінансові труднощі, зібрав яскравих драматичних актрис, що працюють у жанрі монотеатру.
«Заручення зі сценою» — до 130-річчя дебюту Заньковецької
У програмі фестивалю були не лише вистави, а й науково-мистецька конференція «Магія культур: гортаючи сторінки світового мистецтва», презентація виданої в Польщі книжки театрального критика Алли Підлужної «Щаслива самотність актриси» (про творчий шлях Лариси Кадирової).
Фестиваль «Марія» щороку відкриває виставка в Київському меморіальному музеї-квартирі Марії Заньковецької, адже форум названо іменем цієї видатної української актриси. Цьогорічна — «Заручення зі сценою» — була присвячена 130-річчю дебюту великої актриси в українському театрі. Завідувачка музею-квартири Наталія Бабанська нагадала, що вперше Марія Костянтинівна вийшла на професійну сцену в спектаклі «Наталка Полтавка» в місті Бендери, де познайомилася з іншим непересічним актором Миколою Садовським. Згодом отримала від нього запрошення зіграти в його трупі трагічну роль Олени у п’єсі «Глитай, або ж Павук» Марка Кропивницького. Актриса погодилась, і під час вистави всі побачили, що на українській сцені з’явився справжній талант.
На виставкових світлинах із фондів музею — натхненні миті відтворення Лицедійкою її найулюбленіших образів, героїнь п’єс І. Карпенка-Карого Харитини («Наймичка»), якою виконавиця підкорила Петербург, Софії («Безталанна»), Наталії («Лимерівна» Панаса Мирного), Циганки Ази з однойменної драми М. Старицького тощо.
Внутрішню боротьбу в душі Марини Цвєтаєвої відобразила російська актриса Яна Ліхотіна у виставі «Евридіка».
Фото надане автором
Була й нова Едіт Піаф — із «Горобця, який гарчить...»
Театральна програма «Марії» була насиченою: грали по дві-три вистави на день. А розпочала її моновистава Лариси Кадирової «Стара жінка висиджує» за п’єсою польського письменника Тадеуша Ружевича.
Її прем’єра відбулася два роки тому також на цьому фестивалі. Але, як на мене, вдруге переглянути спектакль, що увійшов до постійного репертуару театру імені І. Франка, було навіть цікавіше. Він став глибшим, багатограннішим, набув нових емоційних відтінків. Актриса в ньому, немов риба у воді, нестримно фантазує й імпровізує. І, на жаль, дедалі актуальнішою стає тема твору: страшна самотність сучасної людини, занедбаність нашої матінки Землі, уособленням якої стає героїня. Так само, як вона, стоячи посеред газетного мотлоху, кличе сина, а він її не чує, не дослухаються й сини та доньки планети до її відчайдушного благання схаменутися і врешті полюбити Землю.
Людський голос — яка це рідкість у наш час віртуального спілкування й пандемії самоти. Яке щастя — його почути. П’єсу Жана Кокто «Людський голос» філігранно втілила артистка Московського вірменського театру Зіта Бадалян. Вона створила проникливий образ жінки, для якої життям однозначно є любов, а смертю — розлука з коханим. І жодних напівтонів для неї не існує.
Здійснити ще одну уявну подорож до Франції й зазирнути в душу однієї з найкращих її дочок — співачки Едіт Піаф запропонувала гостя з Білорусі Олена Дудич, актриса Могильовського театру драми. Так народилася вистава «Горобець, який гарчить. Едіт Піаф». Особливість трактування Олени Дудич полягає в тому, що виконавиця, прочитавши багато літератури про співачку — як її власні спогади, так і книги про неї, — вирішила посперечатися з авторами. І висунути на перший план не негативні, а позитивні риси вдачі Едіт. А їх виявилося чимало.
Інші вистави також надали змогу поглянути, часом під нетрадиційним кутом зору, на долі відомих особистостей. Зокрема поштовхом для нової сценічної роботи Лариси Кадирової «Коли розлучаються двоє…» стало бажання зрозуміти, які думки й спогади зринали в душі Марії Заньковецької, коли повз її будинок несли труну з тілом її «коханого і зрадливого» Миколи Садовського.
Лідія Данильчук («Театр у кошику», Львів) у виставі «Ричард після Ричарда» за трагедію В. Шекспіра «Ричард ІІІ» творчо анатомує злочинного короля, що перетнув земну межу. Внутрішню боротьбу в душі Марини Цвєтаєвої відобразила актриса з Вологди (Росія) Яна Ліхотіна (спектакль «Евридика»), а фатальні пристрасті античної Федри переосмислила польська виконавиця Анна Скубік.
Найголовніше, що полілог культур, традиційний для Міжнародного фестивалю жіночих монодрам «Марія», знову був плідним. Він триватиме й наступної осені.