До мене звернулися молоді активісти однієї з об’єднаних територіальних громад із проханням допомогти сформувати програму на чергові вибори до Верховної та місцевих рад. Дивно, минуло понад чверть віку, вони вже народилися в незалежній демократичній соціальній Україні, а не розуміють, що бажані для нас зміни можуть відбутися лише з нашої ж волі. Якби була державна ідеологія, всі знали б, що бути обраним і не піклуватися про народ можна трактувати як злочин, державний паразитизм. Нам нав’язали думку, що в цій справі перемагає сильніший, хитріший, підступніший. Принцип, що переможців не судять, відсуває на другий план гуманізм, порядність, послідовність, відповідальність.
Юнаків і дівчат виховують на псевдоінтернаціональних засадах, байдужості до національного, рідного. У школах і вишах свідомо залишили поза увагою християнську мораль, державний патріотизм. Тож у справі, про яку йдеться, вони знають і використовують наїжджену десятиліттями, передбачену закостенілим виборчим законодавством дорогу: пустопорожні промови, науково не обґрунтовані програми, гучні патріотичні заклики, шокові, недоведені викриття, гострі загадкові заяви й ще багато іншого інструментарію для, даруйте, пудрення мізків пересічному українцеві й досягнення своєї мети — місця в парламенті, уряді, Адміністрації Президента, щоб використати його для власного збагачення.
Тривалий час мучився над виробленням свіжої концепції розв’язання цієї проблеми, формуванням таких механізмів, які б дали змогу виправити патову ситуацію. Та коли держава не зацікавлена у таких змінах, щось придумати неможливо. Аби вони відбулися, необхідно небагато. Змінити виборчу законодавчу базу, домогтися її виконання. Забезпечити, щоб до Верховної Ради увійшли люди справді відповідальні, державотворчі. І зміни не забаряться.
Українці понад 25 років активно топчуться на місці. Одні, розчарувавшись, виїхали за кордон, інші вирішили пересидіти до кращих часів на Батьківщині, а ще інші роблять за гроші чи через власну обмеженість чорну роботу на шкоду державності, на шкоду людям, з якими живуть і які хочуть миру, злагоди й творення для нащадків.
Необхідно усвідомити й пам’ятати: відповідальність за програму посилюється тим, що її розробляють і впроваджуватимуть в умовах адміністративно-територіальної реформи. Це створює умови для втілення молодіжних ініціатив, розкриває нові можливості. Адже досягти реалізації пропозицій в умовах нинішнього виборчого законодавства, по суті, неможливо. То спробуємо діяти від протилежного. Досить бавитися в політику. Покликання сучасної молоді — здійснювати господарські справи, робити конкретну роботу в ім’я своєї громади, краю, держави. Якщо такий підхід не буде зрозумілим політикам і чиновникам, вони не державні, компетентні, відповідальні люди, а свідомо гальмують реформи.
У цих обставинах слід упровадити у виборчий процес своєрідну організаційну революцію знизу. Громадськість повинна, відповідно до специфіки регіону, району чи об’єднаної територіальної громади, виявити проблеми у соціально-економічній царині, визначити соціально-економічні, технічні, екологічні та інші пріоритети розвитку. Тобто скласти перелік соціально-економічних завдань територіальної громади і встановити своєрідний тендер або конкурс між численними політичними партіями та течіями на ефективне їх розв’язання й у такий спосіб довести їхню господарську діловитість, патріотичну боєздатність чи конкурентоспроможність у політичній анархії.
Необхідним елементом цього процесу має стати розроблення зрозумілої системи особистої та колективної відповідальності за невиконання проголошених зобов’язань і декларацій. Скажімо, відкликання представників партії з усіх керівних посад, письмова відмова партійного формування більше ніколи не висуватися на виборні та керівні посади. Крім того, пожертва керівними органами партії свого майна, статків і заощаджень на користь доброчинних регіональних і державних фондів. Щоб не кортіло безвідповідально брехати своєму народові й державі. До того ж у засобах масової інформації розкритикувати брехунів, базік і провокаторів, що десятиліттями водять за ніс українців.
Вважаю, що такий підхід до розв’язання виборчої проблеми дасть змогу встановити хоч якийсь фільтр на шляху до керівного крісла, посилити колективну й особисту відповідальність за бездіяльність на керівних державних посадах.
Богдан АНДРУШКІВ,
завідувач кафедри
Тернопільського національного
технічного університету імені Івана Пулюя,
письменник,
для «Урядового кур’єра»