Індійський хлопчина, що пішов із життя внаслідок аварії, врятував сім людей: його батьки-лікарі погодилися, щоб після смерті дитина стала донором для інших. Ця історія набула в Індії такого резонансу, що докорінно змінила ставлення суспільства до пересадки органів і стала поштовхом до активного розвитку трансплантології в країні. Нині тут працює одна з найпотужніших державних програм підтримки цієї галузі.
Там охоче приймають пацієнтів з інших країн. Два місяці тому пацієнтом однієї з клінік був український підліток, якому успішно пересадили серце. Операцію профінансувало вітчизняне МОЗ. До речі, останнім часом за програмою лікування за кордоном міністерство доправило безпрецедентну кількість пацієнтів. У нас тим часом днями відбулися дві важливі для цієї галузі події: парламент ухвалив новий закон про трансплантацію, а фахівці Інституту ім. О.Шалімова вперше в Україні зробили одну з найскладніших операцій — пересадку легень хворій на легеневу гіпертензію.
І знову повертаємося до наболілого: в Україні, родоначальниці трансплантології (саме український хірург Вороний уперше в світі виконав трансплантацію, пересадивши рогівку ока), цей напрям багато років жевріє тільки завдяки окремим ентузіастам. Водночас держава витрачає величезні кошти, направляючи пацієнтів на трансплантацію за кордон. А скільки таких, чиї життя згаснуть, не дочекавшись свого шансу…
«Ключова проблема — люди і наша свідомість. Років сім-вісім тому було спровоковано потужну кампанію, що очорняла трансплантологів. У суспільстві виник стійкий стереотип, начебто всі лікарі крадуть органи, вбивають людей, заробляючи на цьому шалені гроші. Радше комусь це було економічно вигідно», — каже головний лікар Центру дитячої кардіології та кардіохіругії Володимир Жовнір, який разом з однодумцями ініціює запуск пілотного проекту в столиці, який би зрушив це питання з мертвої точки.
Ще б пак: у Європі трансплантація коштує близько 500 тисяч євро, у США — понад мільйон доларів, в Індії, яка пишається тим, що доставляє органи для операцій дронами, — приблизно 150 тисяч доларів. Майже ідеальне поєднання: гуманізм, високі технології та економічна вигода. Водночас за 100 кілометрів від Києва — феномен Білорусі, де розвиток трансплантології взяв під особистий контроль президент країни. Нині там діє норма: якщо лікар не повідомляє про загибель головного мозку в пацієнта, його карають, бо це розцінюється як саботаж, витрачання державних грошей на вітер.
Саме констатація смерті головного мозку — один із найбільших бар’єрів у розвитку трансплантації в Україні. Смерть мозку вважається смертю особистості, хоч життєдіяльність організму ще певний час можна підтримувати за допомогою апаратури. Саме у разі смерті мозку людина може стати потенційним донором. Законодавчо визначення смерті мозку закріплене, є відповідні протоколи, проте насправді цей механізм не працює. «Лікарі-реаніматологи, можливо, й готові виставити цей діагноз, але не мають підтримки. Ставити діагноз смерті головного мозку — морочитися скликанням консиліуму, робити енцефалограму, ультразвукове дослідження судин шиї, брати аналізи — немає стимулу. В нас багато людей гине внаслідок аварій, але чи хтось констатує смерть мозку? Я принаймні такого не чув», — розповідає Володимир Аполінарійович.
Легенди про трасплантологію живуть навіть серед медиків. «В одному зі столичних інститутів у дитини констатували смерть мозку і батьки погодилися, щоб вона стала донором для інших. Проте вийшов лікар і сказав: «Як ви можете? В неї ж іще б’ється серце», — розповідає голова Асоціації хворих на легеневу гіпертензію Оксана Александрова.
«Стану донором нирки на умовах анонімності. 35 років, здорова», — оголошень на кшталт цього в інтернеті багато. На умовах анонімності одна з авторок розповіла, що півтора року тому її донька втрапила в халепу: взяла велику суму в борг, але авантюра прогоріла. «Тепер їй погрожують фізичною розправою, бо борг віддавати нічим. Тому я вирішила продати свою нирку». За шість місяців ніхто так і не подзвонив, говорить жінка. «Це фікція, органи через інтернет ніхто не купує», — каже Оксана Александрова.
Трансплантація — складна багатоходова операція. Окрім клінічних проявів, смерть мозку має бути підтверджена інструментальними дослідженнями, УЗД, лабораторними даними. «Клінічні та лабораторні дані слід зберігати певний час, доки триватиме консиліум, до якого в жодному разі не входять трансплантологи. І лише після констатації смерті мозку інформація надходить до трансплантаційного координаційного центру, фахівці якого знають, де чекають на потрібний орган. У законі прописано близько ста закладів, де можуть робити забір чи трансплантацію органу, але реально це не працює», — каже Володимир Жовнір. Крім того, потенційний донор має бути абсолютно здоровою людиною, без жодних вірусних інфекцій, між ним та реципієнтом має бути біологічна сумісність. Лише при збігу дуже багатьох параметрів є шанс, що орган приживеться в іншому тілі. Не кажучи вже про стерильність, спеціальні умови зберігання та жорстку обмеженість у часі. «Тому розмови про те, що хтось буцімто на власні очі бачив, як під час Майдану вирізали нирку у загиблого, чи байки, буцімто в зоні АТО працює команда американських трансплантологів, — це маячня на кшталт розіп’ятих дітей», — каже Оксана Александрова.
Нині зрушити справу з мертвої точки намагаються такі громадські активісти, як вона. Ті, хто пройшов через власний біль, втратив дітей, тому що в Україні адекватної допомоги немає, а черги на трансплантацію за кордоном вони не дочекалися. Місяць тому активісти ініціювали в Мінздоров’я «круглий стіл», запросивши широкий загал. Серед ідей, які збираються реалізувати, — пілотний проект у столиці, до якого ввійдуть провідні клініки, щоб зокрема відпрацювати механізми констатації смерті головного мозку.
Крім того, щоб закон про трансплантацію запрацював, потрібно розробити низку підзаконних актів. «Зокрема в законі є пункт, що люди, котрі зазнали насилля, не можуть бути донорами. Це логічно, але, з іншого боку, за нашим законодавством під цю норму потрапляють усі, з ким сталася автомобільна аварія. Доки доведуть, що смерть не була насильницькою, час буде втрачено», — пояснює пані Оксана. Громадськість ініціює створення робочої групи при МОЗ та профільному комітеті парламенту, до якої мають увійти всі, хто хоче відродити в Україні трансплатологію. «Важливо, щоб і пацієнт, і лікар були захищені на законодавчому рівні, щоб фахівці могли нормально працювати, а не думати, що завтра їх звинуватять у чомусь. Тут потрібна підтримка, зокрема й силових відомств.
Ще один виклик — брак служби трансплант-координаторів (фахівців, що проводять дослідження із сумісності, взаємодіють із лікарями, клініками, долучаються до розмови з родичами) і кількість власне фахівців, перерахувати яких можна на пальцях. «Трансплантологів мало. Пересадка серця і печінки — по два хірурги на країну, нирок — до десяти. Це теж обмежує», — пише на своїй сторінці у Фейсбуці лікар із Запоріжжя Ігор Писаренко. На заваді — також брак листів очікування, отже, невизначеність реальної потреби в донорських органах. «Мультиорганні забори — велика рідкість. Після діагностики смерті мозку, отримання згоди, вірусологічних тестів забирають лише нирки. Потреби — не віртуальної, а реальної — немає. Листи очікування на серце й печінку не короткі, а одиничні, — пише Ігор Писаренко. Водночас не всім пацієнтам, які опиняться в листах очікування, можна буде допомогти, частина так і не дочекається трансплантації. Це, у свою чергу, призведе до підвищення показників смертності — додатковий клопіт для чиновників галузі. Цікавий досвід мають США, де створенням листів очікування опікуються громадські організації.
«Галузь трансплантології загублена, на мій погляд, ще не остаточно. Реальний лідер у цій царині — Інститут Шалімова, де пересаджують нирки й печінку, — поки що від родичів. Враховуючи їхній досвід, він у майбутньому може бути потужним трасплантаційним центром», — каже Володимир Жовнір.
Насамкінець. Ключові проблеми трансплантації лежать далеко за межами операційної й роботи хірургів. Це створення листів очікування, служба трансплант-координаторів, діагностика смерті мозку. І найголовніше — політична воля й потужна інформаційна кампанія. Це дасть змогу зрушити з місця й зберегти тисячі життів.