Цього року в печері Вертеба, що поблизу села Більче-Золоте Борщівського району, вкотре проводили археологічні дослідження. Та спершу коротка довідка про унікальне й таємниче підземелля. Тут жили трипільці — носії археологічної культури енеоліту, яка існувала п’ять-шість тисяч років тому. Загалом їхніми життєвими просторами впродовж понад півтори тисячі років були сучасна Україна, Молдова, Румунія. Ці давні люди стали чи не першими хліборобами, вирощували колосові й зернобобові, розвивали тваринництво, зводили будинки, навіть двоповерхові.
Але на присмерку цієї цивілізації трипільці місцем пристановища обрали майже на шістсот років печеру Вертебу. Чому, навіщо? Достеменної відповіді на ці запитання науковці ще не знайшли.
Але потроху Вертеба розкриває тисячолітні таємниці. Писемні джерела твердять, що вперше цією печерою зацікавився 1820 року орендар маєтку в Більче-Золотому Я. Хмелецький.
А ось перше археологічне дослідження тут здійснили 1876-го.
Через 14 років виявив до цього науковий інтерес місцевий магнат Леон Сап’єга разом із колегою з антропологічної комісії Краківської академії Готфридом Оссовським. Усі знахідки Сап’єга спочатку зберігав у власному палаці в Більче-Золотому. 1907 року артефакти вивезли до Кракова та Відня. Відомо, що лише в Краківському (Польща) археологічному музеї зберігають понад 35 тисяч трипільських пам’яток.
Кількома тисячами давніх речей та предметів поповнилися й фонди Борщівського обласного краєзнавчого музею. Його директор Михайло Сохацький чверть століття досліджує Вертебу. Тож і цього літа очолив археологічну експедицію. Каже, вдалося знайти чимало цікавих пам’яток. Передовсім орнаментований трипільський посуд, мотики та інші знаряддя праці, прикраси із зубів оленя, вовка й собаки, а також із міді, які тодішні мешканці печери носили як намисто.
Пощастило й на вироби (їх багато) із кремнію. До слова, сировину на Подністров’я доправляли із нинішньої Волині. Подивувалися значному зібранню зернотерок (малих жорен), адже розтирати збіжжя у підземеллі не надто зручно. Зацікавлення викликала й невеличка керамічна посудина, вщерть заповнена яскраво-червоною вохрою. Напевно, тут було робоче місце трипільського художника.
Звісно, завдяки таким пам’яткам знаємо нині більше про матеріальний і духовний світ трипільців. Але не відаємо, хто їхні родичі періоду мезоліту чи палеоліту, хто нащадки, який вигляд мали самі, скільки років жили, як харчувалися, на які недуги хворіли. А якщо носії трипільської культури прийшли на ці землі з далеких країв, а ми навіть не здогадуємося?
Допомогти з’ясувати таку проблематику могли б, звісно, генетики й антропологи. Але, як стверджує Михайло Сохацький, поховань трипільців ніде не знаходять. Лише в Борщівському районі зафіксували понад сто поселень цих давніх хліборобів, але жодного їхнього цвинтаря (некрополя) поки що не знайшли. Це наводить на думку, що, напевно, у трипільців існував особливий поховальний обряд — можливо, тіло небіжчика спалювали, а попіл розвіювали чи над полями, чи над водоймами.
Але, здається, науковці зможуть небавом ознайомити й з цікавими антропологічними розвідками. Адже Михайло Сохацький зазначає, що у Вертебі замало працювати лише археологам, потрібні інші фахівці: геологи, палеоботаніки, фізики, антропологи, генетики. І на те є підстави. Крім речей побуту, в печері не раз (цього року теж) знаходили останки давніх людей. 2006-го тут розпочали комплексні антропологічні та генетичні дослідження, науковці вивчають загальнофізичний вигляд трипільців за рештками кісток, черепів, які вдається виявити в підземних лабіринтах. Добре збереження такого матеріалу в умовах постійної вологості та температури дає змогу фахівцям провести аналіз ДНК.
Археологічна експедиція на чолі з Михайлом Сохацьким уже вісім років поспіль співпрацює з науково-дослідними центрами США, Великої Британії, цього року долучився й Токійський (Японія) університет. У Вертебі влітку знову проходили стажування студенти Мічиганського університету (США). Вони майбутні антропологи. Юнаки й дівчата мають рідкісну нагоду в польових умовах брати участь у виявленні, фіксації та дослідженні антропологічних матеріалів, яким понад 5 тисяч років.
Нині Вертеба — єдиний пункт в Україні, де нині проводять генетичні дослідження давніх людей. Під час цьогорічної експедиції вдалося взяти ДНК з людських кісток та зубів. Науковці обіцяють результати повідомити до кінця цього року, тож на їхній основі, безперечно, з’являться публікації з узагальненою картиною генетичної історії трипільців. Звісно, дослідження в печері на Тернопіллі триватимуть і надалі.