Ольга ЛОБАРЧУК
для «Урядового кур’єра»
У XXI столітті піддані королівства, якому близько півтора тисячоліття (я про Іспанію), навчилися поважати себе і короля, якому не дозволяють бути «голим», особливо тепер, коли в демократичній президентській Іспанії він, як у Великобританії, є особою суто представницькою, уособленням історичної традиції, поваги до неї, свого минулого і сьогодення.
У квітніі цього року 74-річний монарх Іспанії Хуан Карлос поїхав до однієї з африканських країн полювати на слонів. Під час ловів настільки серйозно травмував собі стегно, що, оперативно доставивши в рідні пенати, йому ще вночі зробили операцію.
На нашому телебаченні пройшла інформація з наголосом, що іспанський король довіряє вітчизняній медицині: на складну операцію пішов у столичну державну клініку. Для нас повчально, що й казати. Та іспанським податкодавцям це ніби само собою зрозуміло. Хоч, до речі, кого тут бракує і хто з наших заробітчан може найшвидше адаптувати свій диплом про вищу освіту та знайти роботу за фахом, то це медики, лікарі сільської сімейної медицини зокрема.
Та ми про короля. Точніше не ми, а іспанці. Бо ми таки не звикли пхатися в державні справи інших країн, протиставляти одну навіть дуже короновану особу цілому народові: не поїду, мовляв, до Андорри на лижі чи олімпіаду, бо короля засудили... наразі, в мас-медіа. Громадське телебачення і радіо, приватні канали заговорили про те, що їхній улюблений, судячи з фільму, створеного з нагоди його 70-річчя, король Карлос у такий складний для країни час кризи їздить собі на недешеве полювання, без черги отримує дорогу операцію, на яку пересічні іспанці чекають у черзі роками. Дісталося йому на горіхи й через фінансові справи зятя, причепилися й до того, скільки часу королева була в його лікарняній палаті,повернувшись із Греції — своєї батьківщини.
Одне слово, податкодавець рахує свою копійку, слідкує, на що вона тратиться, щоб і король не забував, на чиї кошти живе, що зобов’язаний любов’ю і нелюбов’ю пересічному громадянинові країни. Тож іспанці самі розбираються зі своїми правителями, міряючи їх патріотизм не короною, а справами і народною копійкою.
Король, вийшовши з лікарняної палати, вибачився перед співгромадянами. Так і сказав: вибачте, більше такого не буде. Провідний національний канал телебачення і з цього приводу поцікавився думкою іспанців: зібрали публіку, яка дискутувала з приводу того, за що ж вибачався король... Було повідомлення, що його величність не просто так їздив на полювання, не тільки заради власної втіхи, а полагоджував справу щодо будівництва швидкісної залізниці, створення іспанцям робочих місць та відповідних надходжень до державної казни. Втім, як на мій погляд, то чи треба свого короля звинувачувати в привілейованому медичному обслуговуванні, якщо все можуть королі, а іспанці залишили йому такий статус? Але то вже деталі. Виправдування ж не гідне Хуана Карлоса, особистості з королівським вихованням в енному коліні, офіцерською честю, військовою виправкою і дисципліною.
Щоб зробити зле, достатньо нахабства. Щоб вибачитися ще й привселюдно на всю країну, треба мати велику силу волі і, як стверджував академік Дмитро Лихачов, бути інтелігентом щонайменше у п’ятому поколінні. Це для нас не менш показово, ніж досягнення європейського рівня державного медичного обслуговування.