Повномасштабна війна, яка майже півтора року триває в Україні, стала серйозним випробуванням для вітчизняної системи місцевого самоврядування, а особливо в тих районах і областях, що опинились в окупації. На жаль, далеко не всі органи місцевого самоврядування і посадові особи виявилися готовими до цього випробування та з гідністю його пройшли у складних ситуаціях. В умовах війни логічно і цілком виправдано виникла потреба зміцнити владну вертикаль, що пов’язано з необхідністю збереження суверенітету й територіальної цілісності України. Так за час війни на Харківщині було створено військові адміністрації у 26 територіальних громадах, серед яких шість міських.

 Більшість із них виконують ті завдання, які поклала на них держава для відновлення і нормалізації життя насамперед у деокупованих населених пунктах та громадах. Вагомий внесок у цю справу роблять і голови територіальних громад, які залишилися на своїх посадах і буквально з перших днів війни почали допомагати Збройним силам України, загонам територіальної оборони та вимушеним переселенцям. На щастя, на Харківщині таких виявилося значно більше, ніж зрадників і колабораціоністів.

 

Важкі випробування

Нещодавно довелося побувати у Краснокутській громаді Богодухівського району, що майже за 100 кілометрів від обласного центру. На щастя, тут не було бойових дій і тих руйнувань, яких зазнали інші громади на Харківщині. Але важкий подих війни відчувається постійно.

Краснокутський селищний голова Ірина Карабут розповідає, що повномасштабна війна стала справжнім випробуванням не тільки для неї та сільських старост, а й для всіх жителів громади. Адже в перші місяці війни, коли російські загарбники обстрілювали і бомбили Харків та північно-східні райони Харківської області, на територію громади почали масово прибувати вимушені переселенці. Хтось їхав до своїх родичів чи знайомих, а хтось — просто у невідомість. У місцевих не вистачало житла, тому довелося розміщувати переселенців і в дитячих садочках, і в школах. Одночасно треба було їх забезпечувати всім необхідним: від їжі та одягу до медикаментів і засобів гігієни. «Дуже багато переселенців було із Чугуївщини, прикордонних сіл Золочівської громади, з Дергачів, Куп’янська, Вовчанської громади. Частину з них розмістили в стаціонарному відділенні територіального центру для самотніх громадян. Іншого виходу не було», — розповідає селищний голова.

«У перші місяці війни у громаді жили не лише переселенці, а й військові, — пригадує пані Ірина. — Місцеві жителі носили їм їжу, пекли пиріжки, прали білизну. Мабуть, не було жодної родини, яка б не відгукнулася на наше прохання долучитися до розв’язання спільних проблем. Велику допомогу надавали місцеві підприємства і підприємці, фермери, волонтери, благодійні фонди та організації, зокрема «Право на захист». З початку війни в населених пунктах Краснокутської громади вдалося прихистити понад 18 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Це при тому, що все населення нашої громади становить приблизно 26 700 осіб».

Ірина Карабут розповідає, що значна частина вимушених переселенців уже повернулася до своїх домівок, але на території громади досі живуть приблизно дві тисячі біженців, яким місцева влада допомагає пережити важкі часи. З цією метою на нинішній рік у бюджеті селищної ради передбачили понад 12,5 мільйона гривень, які буде використано за призначенням. Крім того, через обласний гуманітарний штаб громада регулярно отримує допомогу від вітчизняних і благодійних фондів, громадських і релігійних організацій. Ніхто не залишився без уваги.

Своїми враженнями про роботу з переселенцями поділилась і староста  Козіївського старостинського округу Краснокутської громади Лариса Заєць. Розповідає, що в перші місяці війни на території старостинського округу, до якого входять два села — Городнє і Козіївка, вдалося прихистити близько двох тисяч вимушених переселенців, серед яких було багато родин з малими дітьми. І не просто прихистити, а оточити кожного увагою, допомогти з оформленням документів, забезпечити гуманітарною допомогою тощо.

«У ті дні біля приміщення старостату були нескінченні черги — люди несли сюди їжу, одяг, пропонували іншу допомогу. Ми ледь встигали все це розподіляти. Було дуже велике навантаження, але ми впоралися, — каже староста. — Усе це завдяки згуртованості нашої громади і тому, що в ній є справжній лідер — Ірина Карабут».

До слова, Ірина Карабут далеко не новачок у місцевому самоврядуванні. До того як її обрали головою Краснокутської селищної ради, десять років працювала Козіївським сільським головою. Тож добре знає не лише свою роботу, а й людей, яких вважає найціннішим ресурсом.

Разом ми здатні на більше

Краснокутська селищна громада одна з найбільших на Харківщині: об’єднує два селища та 48 сіл. І в кожному свої проблеми. Але коли йдеться про допомогу Збройним силам України, добровільному формуванню територіальної оборони чи переселенцям, ці проблеми відходять на другий план.

«Багато жителів нашої громади нині воюють на фронті, але ні вони, ні члени їхніх родин не залишаються без уваги, — зауважує Краснокутський селищний голова Ірина Карабут. — Ми добре розуміємо, що сильний фронт буде лише тоді, коли є сильний тил. Тільки в єдності зможемо перемогти ворога, і це єднання має бути в усьому. Війна показала, що у важкі часи можемо об’єднуватись і розв’язувати найскладніші проблеми. Але вже нині маємо об’єднуватися навколо майбутнього, щоб коли наші хлопці повернуться з війни, то побачили у своїх селах і відремонтовані дороги, і якісні медичні послуги, і можливості для соціально-психологічної реабілітації. Гадаю, це нам до снаги. Наприклад, Краснокутська селищна рада перемогла в одному з проєктів конкурсу «Разом в майбутнє» від Харківської обласної ради, в межах якого буде створено амбулаторний реабілітаційний центр для військових та внутрішньо переміщених осіб. Бюджет проєкту — понад 1 мільйон гривень. Також плануємо створити в громаді стаціонарний центр реабілітації...»

Загалом голова Краснокутської селищної громади та члени її команди (а це справді команда однодумців) мають багато проєктів і планів на майбутнє, частину з яких вже почали втілювати в життя. Приміром, на початку нинішнього року на умовах співфінансування надали 30 мільйонів гривень державному підприємству «Дороги Харківщини», яке взялося ремонтувати на території громади три найпроблемніші дороги. Їх не ремонтували десятиліттями. Цікаві плани мають у громаді і щодо розвитку туристичного потенціалу Краснокутщини, яка славиться своїми парками і природно-заповідними місцями. Чого варті хоча б «Співочі тераси» — унікальна пам’ятка садово-паркового мистецтва, створена ще на початку ХХ століття.

Мабуть, не відкрию таємницю, якщо скажу, що Краснокутська громада одна з найзаможніших на Харківщині. І не лише завдяки родючим чорноземам та багатим природно-рекреаційним ресурсам. Наявність газоносних родовищ дає громаді змогу отримувати істотні доходи в місцевий бюджет, що надходять у вигляді рентної плати за користування природними надрами та видобуток корисних копалин. А це сотні мільйонів гривень, які місцева влада спрямовує на соціально-економічний розвиток громади, реалізацію інфраструктурних проєктів, підтримку культури тощо. Також голова громади та члени її команди успішно працюють над залученням позабюджетних коштів, насамперед грантових, і вже мають кілька реалізованих проєктів. Ірина Карабут сподівається, що після закінчення війни  Україна отримає новий імпульс для розвитку, зокрема й місцевого самоврядування, яке стане надійною опорою нашої держави.

А ТИМ ЧАСОМ

Ціна змови з ворогом

На жаль, в області зафіксовано непоодинокі випадки, коли на тимчасово окупованих територіях голови міських, сільських та селищних рад добровільно переходили на бік ворога або погоджувалися на співпрацю з російськими окупантами, здавали їм українських активістів, передавали розвідувальну інформацію тощо.

Служба безпеки України та інші правоохоронні органи активно виявляють зрадників і передають до суду, щоб притягнути до встановленої законом відповідальності. Приміром, нещодавно Харківська обласна прокуратура передала до суду справу стосовно колишньої голови Наталинської сільської ради Красноградського району Олени Третяк. Вона, за даними прокуратури, «добровільно вступила у змову з представниками російських спецслужб та систематично надавала їм допомогу у проведенні підривної діяльності проти України. Посадовиця склала список з назвою «Врєдітєлі», до якого входили жителі Красноградщини, котрі активно висловлюють проукраїнську позицію». Крім того, як стверджують правоохоронці, за завданням російських кураторів жінка збирала й передавала інформацію щодо осіб, які здійснювали та здійснюють захист України у складі ЗСУ, відомості щодо розташування споруд цивільного захисту, окремих територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України, відділів поліції тощо.

Варто зазначити, що Наталинська територіальна громада не перебувала під окупацією російських військ, вона в глибокому тилу Сил оборони України. Попри це, очільниця громади вирішила допомагати окупантам, за що її й узяли під варту. За державну зраду, вчинену в умовах воєнного стану, їй загрожує позбавлення волі на строк від 12 до 15 років з позбавленням права обіймати посади в органах влади протягом певного терміну.

Також правоохоронні органи розслідують кримінальні провадження, відкриті за фактами державної зради та колабораційної діяльності, що вчинили в умовах воєнного стану посадовці й депутати органів місцевого самоврядування. Раніше підозри в державній зраді було висунуто Вовчанському міському голові та двом його заступникам, Балаклійському і Куп’янському міським головам та деяким депутатам місцевих рад. Мабуть, не варто дивуватися, що більшість із них раніше належали до Партії регіонів, ОПЗЖ й інших антиукраїнських партій. Тому так легко пішли на співпрацю з ворогом. Але це лише видима частина айсберга. Свого часу російські спецслужби і кремлівська пропаганда добряче попрацювали на Харківщині, щоб наповнити своїми людьми органи місцевого самоврядування. Усувати цю загрозу довелося вже під час війни.  

У тих громадах, де органи місцевого самоврядування виявилися не спроможними повноцінно виконувати свої повноваження, указами Президента України було утворено військові адміністрації. Таку адміністрацію утворено і в Наталинській сільській громаді Красноградського району.