"Сильні духом"

Ольга ПРОКОПЕНКО
7 квiтня 2015

Капелан отець Андрій Зелінський удруге зустрічатиме Великдень у зоні проведення АТО разом з бійцями одного з українських батальйонів. Тут його знають і шанобливо ставляться усі солдати. Бо з перших днів бойових дій на сході виконує роботу духівника. Цього разу він познайомиться ще й з новачками, які з плином часу, сподівається священик, так само телефонуватимуть йому з різних питань, як і ті, що нині перебувають уже далеко від лінії вогню. А він молитиметься і благословлятиме їх на добрі справи в мирному житті. 

Офіційно церква в Україні відокремлена від держави. Проте навіть найзатятіші атеїсти у світлі останніх подій докорінно змінили ставлення до релігії. Наголошує на цьому і старший науковий співробітник відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України Оксана Горкуша. «Якби мене ще років зо п’ять тому запитали, чи потрібен капелан у війську, то з висоти своєї світськості я б категорично відповіла «ні», — розповідає вона. — Бо вважалося, що певні потреби військовослужбовців можуть розглянути військові психологи. Тепер моя думка докорінно змінилася».

Зміни у поглядах

Науковець вважає, що посттравматичний синдром, який, на жаль, як вірус, підхоплює кожен другий солдат, подолати простіше, якщо під час служби поряд був духівник. Образа на непокаране зло викликає бажання помсти, яке переростає у синдром. Суспільство, ментальність якого не схильна до воєн і насилля, не готове було до кардинальних змін, коли свідомість і світогляд стали руйнувати «градами». Тому реставрувати душу людини простіше духовній особі. Як зауважує Оксана Горкуша, психолог простягає людині руку людини, а священик — руку віри.

Армія першою із державних структур офіційно визнала необхідність присутності у військових частинах священнослужителів. Після тривалих узгоджень Міністерство оборони затвердило Положення про службу військового духовенства (капеланську службу) у Збройних силах.

— Положення передбачає, що військовим священиком (капеланом) може бути громадянин України, який є священнослужителем релігійної організації, представленої в Раді у справах душпастирської опіки при Міноборони; має не менш як три роки досвіду діяльності священнослужителя; успішно пройшов навчання основ військової справи; має духовну освіту; володіє державною мовою; визнає Кодекс військового священика (капелана).

Попри те, що віра в армії має конфесійність, солдати раді бачити поруч духівників хоч у рясах, хоч у військових одностроях.

Муфтій Саїд Ісмагілов ще донедавна організовував богослужіння на Донбасі. Через воєнні дії змушений був переїхати, сподівається, тимчасово до столиці. Проте навіть під час війни знаходить позитив. Іслам в Україні — не масова релігія. Найпоширеніший він в АР Крим і на Донбасі. Саме ця релігія зазнає нині найбільших утисків. За словами муфтія, у Криму імперія загарбників прагне контролювати і визначати. Тому й береться ворог за найболючіше — за віру. Муфтій вважає, що війна підштовхнула до переосмислення духовного боку життя. На посаду капелана призначають представника тієї релігійної організації, прихильність до якої, відповідно до опитування, виявляє більшість особового складу. Тому про вірян на війні муфтій дізнається через православних служителів. Через них він передає літературу та настановчі слова.

Бійці на передовій запитують у душпастирів про різне. Для декотрих таке спілкування відбувається вперше. Фото надане автором

Не вбивати, а захищати

Капеланів приймають на роботу в ЗСУ за наказом начальника територіального підрозділу. Вони підписують трудовий договір і Кодекс військового священика (капелана).

Як зазначив отець Андрій Зелінський, духівникові заборонено брати участь у бойових діях і мати зброю. Їхня мета — перебувати поряд із бійцями. А для військових на передовій — не вбивати, а захищати родину, народ, право жити на рідній землі. Наші військові нині відстоюють право на життя. Так, зі зброєю в руках, бо озброєною виявилася загроза цьому природному людському праву.

— Немає більшої любові за ту, коли хтось кладе своє життя за своїх друзів, — цитує отець Андрій Святе Письмо.

Отже, залишаючись морально відповідальним за власні вчинки (і на полі бою також), солдат має право і обов’язок захищати життя співвітчизників навіть зі зброєю в руках, щоб зупинити агресію і смерть. 



При копіюванні даної статті посилання на джерело обов'язкове: http://www.ukurier.gov.ua