У знаковий день і в знаковому місці зібралися учасники цього важливого для суспільства діалогу. Адже 30 вересня — не лише день Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії, а й день усиновлення, день тих, хто народжує серцем. А Острозька академія — найдавніша колиска української духовності.
Серед учасників — члени Всеукраїнської ради церков усіх конфесій, народні депутати України, міністри, їхні заступники. І звісно, господарі: ректор академії Герой України Ігор Пасічник, голова Острозької територіальної громади Юрій Ягодка, голова Рівненської облдержадміністрації Віталій Коваль, який і запросив гостей та ініціював цю розмову. Її тема надважлива і надчутлива особливо нині, коли суспільству часто нав’язують антирелігійні та антисімейні цінності. Про що ж і йшлося?
Віталій КОВАЛЬ, голова Рівненської ОДА:
«Це виїзне засідання Всеукраїнської ради церков унікальне, бо в ньому беруть активну участь представники державної влади і науковці. На попередньому, яке відбувалося за участі Прем’єр-міністра й було присвячене 25-річчю ради, я запросив високодостойних релігійних лідерів зустрітися в Острозькій академії — найстарішому у Східній Європі вищому навчальному закладі, який нині відзначає 445-річчя. Це земля, де століттями плекають загальнолюдські, релігійні та сімейні цінності, звідки йдуть потужні імпульси духовності.
Рівненщина — територія з найвищою в Україні народжуваністю. У нас понад 20 тисяч матерів-героїнь — жінок, які народили й виховали по п’ятеро і більше дітей, громадян незалежної України. Тому тема традиційних сімейних цінностей для нас надактуальна — для українців родина завжди була головним орієнтиром. Дуже важливо їх зберегти нині, у ХХІ столітті. Бо в щасливій сім’ї народжуються щасливі діти, і тільки вони можуть збудувати щасливу державу».
Святослав ШЕВЧУК, модератор заходу, глава УГКЦ:
«Наша церковна рада, яка об’єднує представників не лише християнських конфесій, а й юдеїв та мусульман, — чи не найбільша в Україні громадська організація, що представляє 75% населення. В умовах прискореного розвитку технологій та потужного наступу на наші духовні основи головне — залишатися людиною. А людина сповна розкриває свій потенціал у сім’ї. Сім’я — це не соціальна проблема, як часто чуємо, це колосальний соціальний ресурс. Немає в держави кращої й більш перспективної інвестиції, ніж у сім’ю. Це ми кажемо, звісно, виключно про союз чоловіка та жінки — інші союзи не можна прирівняти до сім’ї. Саме такий союз треба чітко оформити законом. Дискусії, які нині чуємо, тут абсолютно недоречні.
Подивіться, як розкрився цей соціальний ресурс у період пандемії! Де одужало найбільше людей? У сім’ях, де є взаємодопомога, увага й турбота. Ми ж часто відчуваємо протиставлення нашим традиційним цінностям начебто якихось нових, європейських. Але чудово знаємо, на яких підвалинах була збудована Європа та європейська цивілізація: це зовсім не ті речі, які нам нав’язують.
Україна стала центром сурогатного материнства — це справжня ганьба для нашої держави. Про відповідне законодавство ми говоримо давно, але, приміром, у Міністерстві охорони здоров’я, де ця тема захована за сімома замками, нас, на жаль, не чують. Із МОН ми уклали меморандум, де окреслили головні аспекти співпраці в темі сімейних цінностей.
Ще проблема: в епоху технологій молодь не вміє вибудовувати звичайні людські стосунки. Як їй допомогти? Усе це речі, які мають лягти в основу цілісної державної сімейної політики, долучитися до розроблення якої готові лідери всіх релігійних конфесій».
Марина ЛАЗЕБНА, міністр соціальної політики:
«А щоб така політика була дієвою й сучасною, маємо визначитися, як підтримувати сім’ю — рибою чи вудкою. Як на мене, сьогодні варто поєднувати перше і друге. У локдаун, коли йшлося про виживання сімей, ми давали рибу. Хоч загалом ідеться про зміну такої філософії, про те, що жити тільки на соціальні виплати означає потрапити в пастку бідності, вибратися з якої дедалі складніше.
Ми хочемо перетворити більшість соцвиплат на розумні інвестиції в розвиток українських родин. Тут важлива їх адресність. Наприклад, чітко розуміємо, що цільові програми підтримки бізнесу в період локдаунів, допомоги на дітей підприємців, у яких був вимушений простій, — це інвестиції у цілісність української сім’ї. До речі, кількість безробітних уже повернулася на докарантинний рівень.
Розуміємо й те, що, збільшивши кошти на субсидії, ми теж адресно допомагаємо родинам. Полегшуємо життя сім’ї, додавши коштів пенсіонерам, тому за півтора року роботи нашого уряду, незважаючи на пандемію, яка відкушує значну частину економіки, середня пенсія зросла на 25%, і всі виплати індексуються.
На тлі старіння населення впроваджуємо систему пенсійних накопичень, аби старша людина не була тягарем для родини. І тут є гарний приклад: Українська греко-католицька церква ще 2008 року заснувала недержавний пенсійний фонд, який надійно працює. І не лише для релігійних осіб, а й для всіх охочих. Тобто церква й тут — партнер держави, і нам є чого у вас повчитися.
На жаль, вимушені локдауни мають і зворотний бік: зростання домашнього насильства. Це проблема, у мінімізації якої роль церкви переоцінити складно.
30 вересня — день усиновлення, день тих, хто народжує серцем. Дев’ятеро дітей із десяти в Україні знаходять сім’ю. Але з майже 69 тисяч сиріт та позбавлених батьківської опіки 17 тисяч мріють про родини. А кандидатів у всиновлювачі лише 1000. Тому тут нам дуже потрібна підтримка всіх релігійних конфесій».
Олександр КОРНІЄНКО, народний депутат, голова партії «Слуга народу»:
«Можу сказати чітко: жодного рішення, яке стосується релігійних і духовних цінностей, не ухвалюватимемо без діалогу з церквою, яка має високу довіру в суспільстві. А європейський і євроатлантичний курс України зовсім не означає сліпого копіювання будь-яких норм і правил.
Стаття 51 нашої Конституції прямо каже: сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняє держава. Під цим розумію насамперед економічний захист. Натомість у нас досі немає жодної державної програми підтримки територій із високою народжуваністю, як-от Рівненщина. А саме тут вершать найвищу, за великим рахунком, державну політику — плекають генофонд нації, демонструючи приклад для всієї країни. Ми працюватимемо над такими програмами.
Так само, на рівні закону, маємо сприймати церкву як інституцію, що надає соціальні послуги (зокрема догляд за старшими людьми) й так знімає навантаження з держави. Ідеться і про охорону цілісності родини. На жаль, саме в Україні найбільше в Європі розлучень. Курс влади і церкви людиноцентричний. Це означає, що в усіх окреслених питаннях ми союзники».
Михайло ПАНОЧКО, президент Всеукраїнського союзу церков ХВЄ:
«В Україні диверсія зі сходу, зокрема духовна, яка набагато страшніша за територіальну чи економічну, бо розмиває людську ідентичність. А коли зруйновано духовні основи, рухатися вже нікуди. Тому ми повинні мати власні духовні очі. Адже школа дає знання, а не освіту. Освіта — це те, що освітлює людину зсередини, формує її духовний стрижень.
Морально-духовне виховання, християнська етика стали функцією церкви. Ми не відокремлені від держави, як нам інколи закидають, ми активна частина держави, яка сповідує гасло «Бог — родина — Україна».
Функція влади — карати зло й заохочувати до добра. Що руйнує сім’ю? Алкоголізм, розпуста, аморальне телебачення, яке насамперед повідомляє про те, хто кого вбив чи зґвалтував, почасти інтернет. Вдумайтеся: понад 2 мільйони людей сидять на порносайтах. Хто про це говорить? А тут уже кричати треба! Хіба моральне розтління особистості — не відповідальність держави? Якщо вона цілеспрямовано підтримає сім’ю, ми й економічно потужно підемо вперед».
Ігор ПАСІЧНИК, ректор Острозької академії, професор психології, Герой України:
«445 років Острозькій академії — це одночасно стільки вищій освіті України. Ця земля завжди була прикладом високої духовності, сімейних цінностей, толерантності. Коли чую про гендер, кажу так: ми гендерне питання вирішили давно. Гальшка Острозька в ХVI столітті допомогла нам із цим, заснувавши академію.
Поряд функціонували навчальні заклади різних релігійних конфесій. А коли над державою нависала загроза, князі Острозькі збирали всіх докупи і обстоювали її цінності. Бо не буде духовності — не буде держави. Гадаю, нашим чиновникам, окрім рідної мови, треба ще додати іспит з історії України.
Нині в Острозькій академії формується не лише всебічно освічена молода людина, а й державний націоналіст, готовий жити і працювати в Україні. І я цим пишаюся. Острозька академія стрімко розвивається із 1994 року. І 80% інвестицій тут — недержавні. Отже, покладаємо сподівання на академію в її головному призначенні — бути основою духовності».
Юрій ЯГОДКА, голова Острозької територіальної громади:
«Нині в Україні права, на жаль, переважають над обов’язками. Бачу це на рівні конкретної роботи з людьми. Не маємо права зайти на подвір’я до тих, хто займається самогоноварінням і в такий спосіб руйнує чиїсь сім’ї. А де обов’язки, де відповідальність, про яку говорить кожна релігія? Чому в Острозькій академії добре? Бо тут надовго не затримуються ті, хто не вчиться чи не толерує встановлені правила, тобто є відповідальність. Так має бути і в державі. Тут влада і церква — партнери.
Острог нещодавно офіційно став «Молодіжною столицею України-2022», перемігши в конкурсі Мінмолодьспорту, тож запрошуємо відвідати місто у його новому статусі. Адже говорити про сімейні цінності маємо насамперед із молоддю».