У ТІНІ
Гламур не витримує світла річкових перлів і звуку національної мелодії
Марина ЗАДЕРКО
для «Урядового кур’єра»
Glamour — усього лише чарівність, a glamorous — чарівний з англійської. Хоч звучить якось по-французьки: гламур, лямур, тужур тощо. Тим часом цей галантний, але вже одночасно і глянсовий, блискучий в стилі «шик-блиск!» пан англійського походження на ім’я Гламур з’явився в Україні на початку 90-х років минулого століття і являє собою одне з найсвіжіших іменників української мови. З’явився, м’яко ступаючи, але жорстко огорнув собою українське культурне, буттєве і побутове життя.
Гламур аксесуарний — локони, шпильки, одяг, прикраси — ніколи не став би предметом моєї розмови. Так само як і кондитерський. Однак гламур як стан душі і як спосіб життя стає новою філософією, новою етикою, новою культурою XXI століття. Інша річ гламур як засіб пропаганди і торгівлі. Яскравий приклад гламуру піарного в ході передвиборчих кампаній або реклами. Тут гламур кровно пов’язаний із піаром, тобто з привабливим образом того, чого немає.
Ось, власне, найголовніша догма. Людині не вистачає казки, а можливо, глядач уже сповна наситився глянцем, але його годують, поки не почне бекати. Показовий гламур «Фабрики зірок» на українському телебаченні, де підбір номінантів і учасників проводиться за принципом зовнішнього позбавленого смаку стандарту, а аж ніяк не вокальних даних. Не випадково на екрани не потрапляє народне мистецтво — гламур не витримує світла річкових перлів і звуку національної мелодії. Диявольське завдання гламуру, звичайно ж, ввести у спокусу.
Ви виховуєте дітей у традиціях? Але традиція ненависна гламуру! І він вибірково звільнятиме вас і ваших дітей від цієї дратівливої для нього прихильності. Для початку зі шкільної програми буде вилучено поему Миколи Некрасова «Дід Мазай і зайці». Чому? Тому що в ній немає поля діяльності для гламуру і для глуму. Всього лише — дід Мазай і зайці. Немає грунту для підступу. Для брудного натяку. А ось «Муму» Тургенєва залишать у шкільній програмі. Але в екранізації натякнуть дурнішому людству, що пані мстить Герасиму не тому, що вона самодурка — навіщо нам класовий і соціальний мотив? А тому, що вона не байдужа до свого кріпака, а він її не помічає. Ай да гламур! Ай да сучий син!
Гламур воює зі справжньою красою і любов’ю, по суті, так само, як сатана з Богом. Ось чому замість справжніх стосунків, завжди пов’язаних зі складністю і драматизмом, на екрані телебачення одноманітні «гламуровані» серіали. Замість любові і сім’ї — «Дом-2» Ксенії Собчак — класичний зразок публічного гламуру в легальному публічному домі.
Справжнім прокляттям нашого телебачення і більшої частини жовтої преси став кримінальний гламур. У нього вже є своя класика: серіал «Бригада».
Гламур пов’язаний із язичництвом. Стародавні єгиптяни вдавалися до нього, прикрашаючи своїх мертвих перед похованням. Гламур — ворог християнства, що сповідує справжню красу світу. Він надзвичайно витратний. І щоб отримати Куршавель як гламур, потрібно, аби всі інші постійно платили данину найстаршому гламуру. Він, подібно Людовіку XIV, прикрасить свій двір найдорожчими жертвами. Ідея Макіавеллі із «Системи цінностей для обраних» — своєрідний талмуд гламуру.
І нарешті гламур завжди проти реальності. Нас мають право запитати: чи можна протистояти гламуру? Адже він спрут. Він наркотик. Маніакальна мрія. І ми зобов’язані відповісти: можна. Найпростішим дідівським способом — правдою життя, силою правди. Інших ліків немає.
Адже усіх продуктів у міру. Досить нашому глядачеві подавати солодке — може статися заворот кишок.