До 2014 року в Луганській області працювала 81 установа системи профтехосвіти. Нині на підконтрольній території області залишилося 24 професійно-технічних училища. Найближчим часом їхня кількість може зменшитися за рахунок укрупнення наявних закладів. А ось рівень освіти там має підвищитися. Такі завдання поставили обставини, в яких опинилася система підготовки молоді робітничих спеціальностей.
Потрібна кардинальна реформа системи профтехосвіти, перегляд усіх її функцій, вважає начальник відділу професійної освіти та науки обласного департаменту освіти і науки Тетяна Поскрякова.
Найголовніша проблема, за її словами, нині — «розрив із практикою». Роботодавці не тільки не хочуть брати випускників професійних ліцеїв на роботу, а навіть неохоче погоджуються на проходження в них практики. Чому?
«За роботу під час практики учневі потрібно платити зарплату, тобто офіційно його працевлаштовувати на мінімальну ставку — 3200 гривень. Тож на роботодавця лягають додаткові фінансові витрати у вигляді податків», — пояснює фахівець. Виходить, підвищення мінімальної заробітної плати побічно вдарило й по системі профтехосвіти. Щоправда, проблема давніша. Уже не перший десяток років у більшості частини випускників профтеху немає плану подальшого працевлаштування. Мало хто з них знає, де буде перше робоче місце.
Бо, по-перше, занепадає промисловість, де потрібні робітничі кадри. По-друге, в училищах дуже стара матеріальна база, що не дає змоги готувати фахівців на сучасному рівні. Наприклад, фермери, які обробляють велику кількість землі, не посадять практикантів із ПТУ за кермо «Джон Дирів», що коштують понад мільйон гривень. Вони добре знають, що в навчальних закладах готують майбутніх трактористів-комбайнерів на техніці, старішій за ту, яку мають потенційні роботодавці.
І при цьому підготовка таких майбутніх фахівців обходиться державі чи не дорожче, ніж навчання студентів у вищих навчальних закладах. Тетяна Поскрякова каже, що «навчання одного учня ПТУ обходиться в середньому більш ніж у 20 тисяч гривень». Є й такі училища, де навчання одного учня коштує понад 48 тисяч на рік. Пояснюється це низьким відсотком наповнюваності закладу. Нині такі ПТУ перші в черзі на реформування. «Але доки нашу систему роботодавці не сприйматимуть як основне джерело кадрів, доки роботодавці не будуть зацікавлені в підготовці кадрів для своїх підприємств, система не зможе перебудуватися й вижити», — підкреслює посадовець.
Торік механізм фінансування професійно-технічних училищ змінили, і з січня цього року всі училища області перейшли на фінансування з обласного бюджету. Державного замовлення на підготовку фахівців тепер немає, оскільки у профтехучилищ інші джерела фінансування, а саме обласний бюджет. Натомість оформлюють регіональне замовлення. У березні в області проведено збори регіональної ради професійної освіти (до складу входять представники різних департаментів облдержадміністрації), під час якого розглянуто й схвалено пропозиції за обсягами регіонального замовлення на підготовку робітничих кадрів та молодших спеціалістів у ПТНЗ Луганської області.
«У планах набору 2881 місце. Пропонуємо фактично всі робітничі спеціальності, затребувані на регіональному ринку праці», — підкреслює Тетяна Поскрякова.
Як мають змінитися професійно-технічні училища, щоб вижити?
«Керівникам цих навчальних закладів потрібно змінювати підхід до організації самого навчального процесу», — впевнена Тетяна Поскрякова. Час вимагає від директорів училищ бути передовсім менеджерами. А в області таких керівників одиниці. Це сєверодонецьке училище № 92, яке має повний цикл виробництва (навчальні магазин, їдальня та кафе) і заробляє на рік приблизно 1 мільйон гривень. Білокуракинський аграрний ліцей, де власний парк хоч і стареньких, але робочих сільськогосподарських машин. Учні обробляють землі навчального поля і від продажу врожаю заробляють близько 600 тисяч гривень на рік.
За словами Тетяни Поскрякової, МОН торік ініціювало проект у межах Стратегії розвитку економіки країни-2020. Було визначено три професії загальнодержавного значення: тракторист-машиніст сільськогосподарських машин, монтажник сантехсистем і обладнання, швачка, кравець, закрійник. На реалізацію цього проекту передбачено певні кошти. Кожна область повинна обрати опорні навчальні заклади для цих трьох професій.
На Луганщині ними стануть навчально-практичний центр підготовки монтажників сантехсистем на базі Лисичанського гірничопромислового ліцею. Швачок навчатимуть у Рубіжненському професійному хіміко-технологічному ліцеї. А відкриття навчально-практичного центру з навчання майбутніх трактористів заплановано в 2018 році на базі Білокуракинського аграрного ліцею.
Справді, спеціальності сантехніка та швачки здатні прогодувати в індивідуальному порядку, навіть якщо не знайдеться підприємства, де буде працевлаштовано випускника ПТУ. Саме на такі спеціальності попит і серед потенційних учнів. Зокрема випускників шкіл із тимчасово непідконтрольних територій.
«Запрошуємо всіх учнів, які закінчили школу в так званих республіках і не мають документа державного зразка, до нас на навчання через освітні центри «Донбас-Україна». Ці центри працюють на базі всіх переміщених університетів Луганщини в Сєверодонецьку, Рубіжному, Лисичанську, Кремінній, Старобільську. Випускник з непідконтрольної території може приїхати, скласти тести державної атестації та отримати документ про освіту українського зразка, — розповідає Тетяна Поскрякова. — Можемо запропонувати навчання будь-якої робітничої спеціальності й проживання в гуртожитку. Плюси нашої системи освіти — це передусім документ державного зразка, визнаний у світі, який дасть змогу отримати місце роботи в Україні чи за кордоном, а також продовжити освіту у вищих навчальних закладах України».
До того ж цього року представникам системи професійно-технічної освіти підконтрольної частини Луганщини вдалося зробити перші кроки, щоб налагодити проходження хлопцями практики у країнах ЄС, а саме в Болгарії.