Коли у квітні 1986 року «мирний атом» вирвався з-під контролю людини, вчені швидше за всіх зрозуміли, що закриванням кватирок та витиранням пилу в помешканнях, як тоді рекомендувало медичне міністерство, не врятуватися. Чорнобильська катастрофа на століття визначила екологічну долю нації. На жаль, влада не передбачила належним чином наслідків цієї жахливої події, майже всю увагу зосередивши на упокоренні залишків зруйнованої АЕС. Тим часом науковці Інституту фізики НАН України у тісній співпраці з колегами харківського Інституту монокристалів ще в перші місяці після аварії розробили і впровадили в медичну практику методику рідкокристалічної термографії. Саме вона стала простим і надійним засобом експрес-діагностики здоров’я ліквідаторів аварії на ЧАЕС.
Минали роки, люди потроху забували про катастрофу, та вона не забувала про них. Діти, які народжувалися передовсім у найближчих до Чорнобиля областях, значною мірою були вражені спровокованими радіацією хворобами. Перед Україною постала реальна загроза втрати майбутнього.
Тож науковці з Інституту фізики, причетні до створення методики рідкокристалічної термографії, продовжували моніторити стан здоров’я дітей у дитячих садках, школах. Результат таких досліджень — програма екологічної безпеки їхнього здоров’я. Згодом ця проблематика стала складовою діяльності Інституту екології людини, який як некомерційну організацію започаткували МОН, МОЗ та Академії наук 1992 року. Зокрема науковці удосконалили прилад, яким тестували здоров’я чорнобильців, і навчили його перевіряти здоров’я дітей. Контакти приладу прикладають до біологічно активних точок організму, а комп’ютерна програма показує стан органів і систем.
Гроші без бажання не зарадять
Учені Інституту екології людини досліджують здоров’я дітей у різних регіонах. На жаль, ці результати невтішні і підтверджують дані, оприлюднені Академією медичних наук: до першого класу йде 30% дітей з хронічними захворюваннями, у п’ятих класах таких уже 50%, а в дев’ятих — 64%. За даними Інституту педіатрії, акушерства і гінекології, у віці 12-18 років здорових дітей лише 6-10%.
Не треба мати дуже високого лоба, щоб знайти причину такої жахливої картини. Вона на поверхні: бідність, яка не дає змоги батькам оточити дитину належним піклуванням, постійне погіршання екології довкілля, засоби мобільного зв’язку, брак профілактичної медицини тощо і, звичайно, здоров’я нинішніх батьків, які виросли за постчорнобильських умов. А як відомо, хворі батьки не народжують здорових дітей.
На жаль, нині лікарі первинної ланки більше зацікавлені лікувати дитину, ніж запобігати розвиткові хвороби. Немає й мови про індивідуальний підхід до здоров’я дитини з боку педіатра в клініці. Для цього в нього бракує часу й апаратури, яка могла б експресно визначити стан здоров’я юного пацієнта.
Чи є вихід із цієї, без перебільшення, загрозливої ситуації? Так. Насамперед потрібно якнайшвидше зламати усталені стереотипи підходу до дитячого лікування. Оскільки нині стан здоров’я дитини, як правило, екологічно детермінований, тобто порушення його виявляються не на фізичному, а на функціональному рівні, то експресні методики діагностики можуть виявити його ще в зародку. До того ж постійне погіршення екології довкілля, накопичення в організмі різноманітних токсинів викликають синдром стомлюваності, бо внутрішнє середовище організму стає істотно відмінним від природного.
А це, в свою чергу, призводить до так званого генетичного дефолту клітин, і вони стають нездатними виконувати свою генетичну програму розвитку. Тож нам потрібна екологічна педіатрія, точніше — ендоекологічна. Її основи вже закладено у вигляді експрес-діагностики. Потрібна тільки підтримка її, поширення на державному рівні, причому негайно. Бо надзвичайно швидкими темпами зростають хронічна захворюваність, інвалідність, порушення стану репродуктивної системи тощо.
Тож фахівці Інституту екології людини разом з колегами з інших галузей у 2004 році розробили Програму «Екологія. Дитина. Майбутнє». Але згодом грошей на неї забракло. Хоч прилад та навчання медпрацівника коштує близько 800 гривень.
Що пропонують вчені?
Передовсім лікувати здорову, а не хвору дитину. Також, що може здатися комусь дивним, центр турботи про здоров’я дитини слід перенести з медичного закладу в освітянські — дитячі садки, школи, гімназії. Відомо, що тут ендоекологічна профілактика практично не проходить, отже, не може бути й мови про продумане оздоровлення. І це тоді, коли екологічні чинники, перевантажена навчальна програма постійно впливають на здоров’я учнів. Тож нині конче потрібно повернути в ці заклади необачно вигнаних звідти лікарів, які постійно стежили б за здоров’ям дітей. Озброєні апаратурою для ендоекологічної діагностики, вони мали б змогу проводити щоденний контроль стану здоров’я своїх підопічних, вчасно визначаючи, коли і від чого сталося погіршення їхнього самопочуття. Тоді небажані відхилення буде легко усунути, не давши їм розвинутися у хворобу.
Щоб не втратити напрацювання, і головне — допомогти дітям, фахівці Інституту екології людини почали шукати ентузіастів з числа освітян, медиків, громадських діячів на місцях. Для цього було розроблено кілька регіональних програм, які запровадили спершу в окремих школах та дитячих садках Києва й області, а згодом і в інших регіонах країни. Завдяки цьому, скажімо, в Київській області з’явилася мережа Центрів розвитку дитини, які десятиріччя й більше успішно працюють на базі відповідних навчальних закладів.
Кращі серед них — «Орлятко» (м. Демидів), «Ромашка» (м. Вишневе), «Барвінок» (м. Бровари), «Колосок» (м. Бориспіль). Отриманий клінічний матеріал у таких закладах дав змогу інститутові розробити методичні рекомендації з моніторингу стану здоров’я дітей, його залежності від екології довкілля і видати кожному учневі чи дошкільняті екологічний паспорт здоров’я. Загалом такі паспорти становлять загальний екологічний паспорт здоров’я відповідного навчального закладу.
Ці методичні рекомендації пройшли прискіпливі фахові рецензування й оцінювання, поки нарешті в 2011 році Міністерством освіти й науки були рекомендовані до впровадження. Щоправда, тільки на регіональних рівнях. І тут не завадила б ініціатива знизу — районів, шкіл, дитячих садочків, батьківських колективів тощо.
У березні нинішнього року в МОН відбувся «круглий стіл», де йшлося про здоров’я дітей у системі освіти саме з точки зору впровадження методичних рекомендацій Інституту екології людини. У виступах учасники наголошували, що в тих навчальних закладах, де вони впроваджені й діють, удвічі зросла кількість відносно здорових дітей порівняно з тими, де оздоровча профілактика не проводиться. Відзначали, що з’явилися екологічні школи й гімназії (школа-інтернат у м. Винники Львівської обл., гімназія «Потенціал» у Києві). Наголошували на потребі відновити концепцію київської міської програми «Екологія. Дитина. Майбутнє», яка не була свого часу реалізована.
Отже, варто наголосити: система освіти в Україні — єдина реальна структура, яка здатна гарантувати екологічну безпеку здоров’я дітей, перенісши центр уваги на відносно здорових дітей. Школа не повинна допустити, щоб учні залишили її стіни хворими. На першому місці в роботі навчального закладу має бути здоров’я дитини, яке й гарантує високий рівень її знань.
Михайло КУРИК, директор Інституту екології людини,
Іван ВЛАСЕНКО, письменник для «Урядового кур’єра»