"Скільки того літа"

Лариса ДАЦЮК
17 липня 2014

Пам’ятаєте старий анекдот про тривалу відсутність гарячої води у квартирі? На запитання, де чоловік миється в той період, коли в його домі немає гарячої води, відповідь була такою:

— У річці.

— А взимку?

— Та скільки тієї зими?

Мабуть, саме за цим принципом привчає жити мешканців столиці донецький олігарх, який за часів усевладдя Януковича приватизував компанію «Київенерго». Бо як інакше можна характеризувати ситуацію, коли то в одному, то в іншому районі міста зникає гаряча вода, а її постачальник не поспішає ні з ремонтом труб, ні з відновленням послуги, яка нещодавно істотно подорожчала.

Ось і в районі Старої Дарниці, де на два тижні відімкнули гаряче водопостачання з метою випробовування мережі, води немає вже другий місяць. Додзвонитися до контакт-центру компанії майже неможливо. Вмикається автовідповідач, який інформує скаржника про що завгодно, тільки не про те, що його турбує.

Якщо у людини вистачить терпіння і вона дочекається кінця тиради, може поспілкуватися і з оператором. Той розповість, що є розриви труб і фахівці їх усувають. Ба, навіть назве дату закінчення ремонтних робіт. Щоправда, взяту зі стелі. На запитання, де саме є аварійні ділянки і чому ніде не видно ремонтників, отримати відповідь не сподівайтеся. Якщо скаржники аж надто «дістають» своїми запитаннями, в енергокомпанії і в ЖЕКу записують аудіовідповідь з такою самою нереальною датою закінчення ремонту і з оператором взагалі не з’єднують.

Люди намагаються знайти управу на прихватизаторів комунального майна у місцевої влади: телефонують до контакт-центру міськдержадміністрації. Там скарги ретельно реєструють і через певний час дають відповіді з тими самими, придуманими «Київенерго», датами підключення гарячої води.

— А що ми можемо зробити? — безвільно відповідає працівник центру, який опосередковано репрезентує місцеву владу. — На «Київенерго» практично не можливо вплинути. Давайте ще раз перереєструю вашу заявку…

Оце так дожилися! Вже й покровителів нинішніх власників мережі вигнали геть з країни, а їхніх підопічних і досі не можемо поставити у рамки закону. Прихвативши у власність теплопостачальну сферу, вони найперше опікуються тарифами. За їхньою логікою, труба має давати прибутки, а не проблеми. Якщо це не так, то вона для них була і є третьорядною, а то й десятирядною.

Аби не бути голослівною, наведу конкретний приклад. Цієї весни довелося спостерігати за ремонтом труби на Празькій вулиці. Яму вирили вздовж трамвайної лінії, і пасажири протягом досить тривалого часу мимоволі «милувалися» інопланетним пейзажем, який інколи оживляли фігури ремонтників, що збиралися покурити над ямою. Не беруся сказати, скільки часу мешканці довколишніх будинків чекали на гарячу воду під час зимово-весняного протистояння тодішньої влади і Майдану. Мабуть, не менше, ніж нинішні бідолахи, яким уже й поскаржитися є до кого. Щоправда, суті справи це не змінює. А жаль, сподівалися ж на зовсім інше.



При копіюванні даної статті посилання на джерело обов'язкове: http://www.ukurier.gov.ua