Як відомо, щороку 1 вересня представники провідних держав збираються у Гданську в місці, званому Вестерплатте, аби вшанувати пам’ять учасників Другої світової війни. Але чому саме там, чим вирізняється це місце? А тим, що там пролунали перші постріли найстрашнішої зі світових воєн і там-таки агресорові дали зрозуміти, що його перемога не буде легкою.

Трохи історії  й географії

Після поразки Німеччини у Першій світовій війні за умовами Версальського договору, місто, яке німці вважали за своє і називали Данциг, було оголошено вільним. Воно перебувало під юрисдикцією Ліги націй, а його територія увійшла до митного простору Польщі. Тож 1924 року Польща отримала від Ліги націй дозвіл на розміщення на території Гданська транзитного військового складу і гарнізону для його охорони.

Для розташування цього об’єкта було обрано Вестерплатте. Це невеликий півострів, що закриває вхід у бухту Гданська, а із суходолом з’єднується вузьким перешийком, яким напередодні війни проходила залізнична гілка.

На час нападу чисельність гарнізону, що охороняв об’єкт, становила 182 військових. З озброєння вони мали польову гармату калібру 76,2 мм (тридюймову), дві маленькі протитанкові 37-міліметрові гарматки і чотири міномети, а також 41 кулемет та 160 гвинтівок.

Гарнізон не мав оборонних споруд, лише складські, житлові та штабні приміщення. Щоправда, в останні дні серпня, вже знаючи про напад, поляки постаралися укріпити територію окопами, будівлі захистили мішками з піском. Однак коли Вестерплатте називають фортецею — це неправильно.

На гарнізон і не покладали завдання обороняти територію: у разі потреби до Гданська мав із суходолу увійти Інтервенційний корпус і взяти оборону на себе. Утім, безпосередньо перед нападом, 31 серпня 1939 року, командир гарнізону майор Генрік Сухарський довідався від командування, що Гданськ вирішено не захищати і підмоги не буде.

Навала

Ще 25 серпня до Гданської бухти з так званим дружнім візитом прибув німецький лінкор «Шлезвіг-Гольштейн» — старий, 1906 року, корабель, який, проте, мав потужне артилерійське озброєння, а крім того — 500 осіб десанту на облавку. Тобто цілком дружній…

Отже, 1 вересня о 04.45 ранку гармати лінкора відкрили вогонь по Вестер­платте — інших військових об’єктів у місті не було. Саме з цих пострілів відлічують час офіційного початку Другої світової.

Німецька піхота висадилася з корабля і намагалася піти у наступ, але сильний вогонь захисників гарнізону змусив її відступити. Натоміть гарматний обстріл тривав, відповісти на нього було фактично нічим: єдина гармата захисників Вестер­платте встигла зробити лише 28 пострілів і була знищена ворожим вогнем. Утім, її снаряди встигли вразити ворожі вогневі точки на маяку та кількох високих будівлях у місті.

Мало того, група польських солдатів зненацька атакувала німецьке кулеметне гніздо поза терито­рією Вестерплатте і повністю його знищила. Командир групи капрал Анджей Ковальчик за цю перемогу заплатив життям. Ще кілька разів за цей день німці атакували польські позиції — так само безрезультатно. Захисники втратили четверо убитими, німці — 82.

Наступного дня до артобстрілів та штурмів піхоти додалися повітряні нальоти. Бомбами було знищено всі чотири міномети, загинули бійці, що захищали пост №5. Майор Сухарський намагався запропонувати капітуляцію, але проти виступили інші офіцери на чолі із заступником командира гарнізону капітаном Домбровським.

Гіркота поразки

Німці не очікували такого запеклого опору — складалося враження, ніби поляків не беруть снаряди. Серед німців пішли чутки, ніби острів перекопано підземними сховищами і ходами, які ведуть на материк, і ними начебто до обложених надходить підкріплення.

Насправді, на жаль, було не так: укріплення ставали дедалі більш непридатними, серед вояків більшало поранених, давалися взнаки нестача медикаментів, харчів, навіть прісної води. Судячи з відомостей, отриманих по радіо, надії на перемогу вже не було.

Більшість офіцерів і солдатів мали намір битися до загину, але новий штурм уранці 7 вересня переконав їх: наступний штурм буде останнім, бо більшість укріплень остаточно зруйновано. А якби ворог прорвався на територію гарнізону, то нечисленний загін, у якому більшість бійців було поранено, не витримав би рукопашного бою. Тож того самого дня о 10.15 було оприлюднено наказ про капітуляцію.

Її в майора Сухарського прийняв генерал Ебергардт. Він повівся з полоненими шляхетно: майорові залишили шаблю, символ офіцерської честі. Поранених було відправлено під охороною до Медичної академії у Гданську на лікування. Решту полонених розподілили по таборах. Багатьом згодом вдалося втекти і взяти участь у боях за визволення Польщі. Зі 182 захисників Вестерплатте до кінця війни дожили 158.

Найменше пощастило радистові сержанту Казімєжу Рачинському. Ще 2 вересня майор Сухарський знищив усі шифри та коди, і сержант виявився єдиною людиною, яка знала їх напам’ять. Тож він потрапив до катівень військової розвідки, однак не виказав таємниці ворогам і загинув від їхніх рук.

Майор Генрік Сухарський до 1945 року перебував у фашистських таборах. Це підірвало його здоров’я, і невдовзі після звільнення, 30 серпня 1946 року, майор помер у Неаполі. 1971 року прах Сухарського перепоховали на кладовищі Вестерплатте поряд з його воїнами.

Незрозуміла зневага

Співвідношення чисельності військ захисників Вестерплатте та їхніх супротивників, а також порівняння кількості загиблих з обох боків вражають. Захисники Вестерплатте втратили загиблими 16 осіб, серед них сержант Рачинський, а також двоє розстріляних за спробу дезертирства, німці — майже 200. Купка польських лицарів привернула на себе три з половиною тисячі гітлерівських солдатів і так полегшила становище оборонців Польщі на інших ділянках фронту.

Однак за часів соціалістичного уряду Польщі офіційною позицією щодо подвигу героїв Вестерплатте були забуття та зневага: їхню пам’ять замовчували. Лише 1966 року у Вестерплатте було встановлено пам’ятник його захисникам. Тепер тут діє музей Вестерплатте, де представлено документи, макети укріплень і німецького лінкора, відтворено пост чергового тощо. Неподалік кладовище, де на березі моря під могутніми соснами поховано загиблих захисників фортеці.

Але московські ЗМІ аж рясніють публікаціями, мовляв, герої Вестерплатте насправді нічого геройського не вчинили, тож і вшановувати їх нема за що. Це, мабуть, реакція на те, що Путіна цього року до  Вестер­платте не запросили.