Місце роботи й посада вчителя української мови та літератури і директора (звідси й позивний) гімназії гарантували йому не лише офіційне бронювання, а й змогу долучитися до захисту Вітчизни й українського народу через освіту молодого покоління. Та як справжній Учитель Сергій обрав найкращий спосіб виховання — власний приклад.
«Не сприймайте за пафос, але для мене слова присяги — не порожній звук. Адже за спиною я залишив сім’ю, яку пішов захищати, і свої малу й велику Батьківщину», — пояснює педагог рішення долучитися до Сил оборони.
Найважча робота в лісопосадках Донеччини
У перші дні повномасштабного вторгнення, 2 березня 2022 року, «Директор» відмовився від звичного цивільного життя шкільного вчителя і став солдатом Збройних сил України. До речі, його педагогічний стаж — понад чверть століття.
«У школі працював офіційно з 1999 року, але насправді прийшов в освітню галузь набагато раніше, бо вирішив пов’язати свій життєвий шлях з покликанням учителя. 1992 року працював вожатим, потім закінчив Криворізький державний педагогічний університет і повернувся до свого району. Відтоді вже завжди з учнями у школі», — розповідає військовий.
Строкову службу Сергій не служив, однак розуміючи неминучість продовження російської агресії проти України після 2014 року, пройшов короткотермінову інтенсивну військову підготовку. 2021-го впродовж двох тижнів з багатьма іншими чоловіками із Дніпропетровщини здобув базові навички володіння зброєю, тактичної медицини, тактики ведення бойових дій на рівні відділення.
«Два тижні ми тоді навчалися як майбутня територіальна оборона. Повноцінною БЗВП назвати це аж ніяк не можна, але найнеобхідніших для розуміння військової служби речей нас справді навчили. Принаймні автомат у руках потримали», — жартує він.
Тож на початку березня 2022 року «Директор» прийшов у ЗСУ вже як базово навчений мінімально необхідного боєць. У перші тижні повномасштабного вторгнення наявність навіть такої далеко не ідеальної військової підготовки була критично важливою, адже чимало добровольців не мали навіть її.
Час до виходу на виконання бойових завдань пролетів стрімко. Ще вранці Сергій з побратимами був удома, а вже ввечері того самого дня опинився на Донеччині під Волновахою й отримував перші бойові розпорядження. Відтоді «Директор» став піхотинцем, виконуючи одну з найважчих на війні робіт у лісопосадках між Волновахою та Вугледаром.
«Спочатку мене зарахували як номер обслуги протитанкового відділення. А коли бригаду переформатували після тяжких боїв і поповнили, став стрільцем-санітаром», — пригадує військовий.
У той час «Директор» був бійцем 53 окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха і повною мірою відчув, що означає бути піхотинцем в горнилі масштабних бойових дій під ударами ворожої авіації й артилерії.
«Активну участь у боях я брав з березня до середини літа 2022 року. Це був дуже важкий період: росіяни постійно атакували, ми оборонялися. Воювали старою радянською зброєю, якої не вистачало. Але коли наприкінці травня — на початку червня ми вперше на власні очі побачили французьку САУ CAESAR, тоді зрозуміли, що вистоїмо», — не приховує він тогочасних емоцій.
Поява на фронті важкого озброєння від країн-партнерів з початку літа 2022 року справді дуже відчутно вплинула на перебіг бойових дій на користь Сил оборони, тож спогади Сергія добре передають настрій українських бійців того часу.
«Тяжко пригадувати бої, бо вони пов’язані із втратою товаришів. Але один епізод важко забути: я витягував пораненого побратима на точку евакуації й постійно казав йому: «Говори зі мною, говори, говори!». Він ледь володів ногами, сміявся і відповідав: «Ти більше переживаєш за мене, ніж я за себе сам», — розповідає «Директор».
Сповна відчути та побачити здобуту українським військом перевагу завдяки західному озброєнню боєць не встиг. У середині літа 2022 року він зазнав важкої контузії і його направили до шпиталю на лікування, яке тривало кілька місяців. Зрештою після реабілітації військово-лікарська комісія визнала Сергія обмежено придатним, а з березня 2023 року його скерували для подальшого проходження служби в ТЦК та СП.
«Я не зовсім добре ходжу, ноги кепсько слухаються, тому в мене зараз переважно сидяча робота за комп’ютером, опрацювання документів. Як вчителеві української мови мені це неважко, бо даються взнаки освіта і професійний досвід», — переконує він.
Звісно, навіть така трохи полегшена служба втомлює і виснажує, однак Сергій вважає необхідним її виконувати попри змогу звільнитися з лав ЗСУ та прагнення повернутися до улюбленої роботи зі школярами.
«Зустрічався з колегами, був присутній на врученні дітям документів про закінчення навчального закладу. Спілкувався з учнями. Мене дуже чекають в гімназії, і я сам хочу повернутися, однак потрібен зараз тут. Бо ТЦК та СП — це відділ первинного набору кадрів до ЗСУ, і якщо не буде кому служити в Силах оборони, то росія нас захопить і окупує», — каже військовий.
Про наслідки окупації не хоче навіть розповідати, настільки вони очевидні й жахливі. Поряд із цим, на жаль, на думку Сергія, певна і доволі значна частина людей не усвідомлюють, наскільки страшними можуть стати умови їхнього життя під владою російських загарбників.
«Починати протидіяти росії та її пропаганді необхідно було набагато раніше, і починати не формально, як це насаджувала політика держави, а реальною роботою з дітьми та підлітками. Оскільки дитина — це немов м’який пластилін, який формується, з якого визріває майбутній громадянин. Стосовно пропаганди, то це дуже важлива справа. Саме правильна пропаганда формує те, що дає змогу потім продовжувати життя. Патріот формується від народження. Тепер дорослих людей важко переконати, бо вони вже заражені чужорідною негативною пропагандою. Але якщо чесно та відверто говорити з людьми, то немає нічого неможливого», — переконаний педагог.
На підтвердження цих слів він принагідно нагадує біблійну легенду про те, як Мойсей вивів євреїв з єгипетської неволі.
«Скільки років водив він їх манівцям по пустелях? Не тому, що дороги не знав. Там відстань зовсім невеличка, як глянути на карті. Мойсей водив їх для того, щоб померло покоління, заражене рабською ідеологією, і народилося нове, яке не знало рабства і яке він міг виховати. Тому нам теж потрібно дуже багато років, щоб рабська ідеологія вмерла і ми зрозуміли, що саме Україна — єдина наша держава. І те, що бачимо навколо, де живемо, це повітря, ця земля — ось справжнє, за що потрібно підійматися і брати до рук зброю», — розмірковує «Директор».
Поетичні рядки про найважливіші кроки
Улітку 2022 року під час короткого перепочинку між виконанням бойових завдань Сергій написав вірш-звернення до своїх учнів, текст якого навіть попри поганий зв’язок спромігся переслати школярам.