«На своїй ділянці треба знати кожного», — каже про свою роботу Іван Меженський. Ранок дільничного розпочинається з візиту до сільради. Адже саме туди, коли щось трапилося, телефонують і біжать люди…

Бог дасть долю і в чистому полі

Стрільцівка та Мусіївка, сільради яких об’єднують п’ять сіл Міловського району, мають велику історію. Але саме зараз їхнє життя стрімко змінюється. Хоча б тому, що після 2014 року навіть тут з’явилися вимушені переселенці.

«Живе в нас чоловік поважного віку. Він приїхав із Донецька, був заможною людиною, але раптом втратив усе. Його домівка розташовувалася поблизу того самого аеропорту, за який стільки днів билися. Усе розбомбили, рідних не залишилося. Тож змушений був на старості поїхати й опинився в нашому районі. Тут збереглася батьківська хата. Вік такий, що роботу майже неможливо знайти, а вижити на одну пенсію, коли в тебе немає елементарного, завдання не для слабких», — розповідає дільничний офіцер поліції.

Він багато різних людських доль побачив на своєму життєвому шляху. Навесні виповнилося 10 років служби в поліції. Перші страхи та побоювання, чи правильно обрав справу життя, уже позаду. Напрацьовано власний досвід, як залагодити конфлікт між людьми через побутові непорозуміння, які вимагають негайного втручання.

«Зрозумів, що не можна вислуховувати тільки одну сторону. Найчастіше, коли починаєш розбиратися, не все так однозначно, — каже 34-річний капітан поліції. — Побутує думка, що жінки намагаються не розповідати про сварки та побої. Але в житті по-різному буває. Ось дружина заявляє, що чоловік її б’є. А потім з’ясовується, що вона хоче з ним розлучитися і завчасно починає наговорювати на нього».

Але частіше жінка не в змозі терпіти знущання чоловіка. І в зоні особливої уваги перебувають сім’ї зі складними життєвими обставинами, де є неповнолітні діти.

«Ніколи не забуду, як приїхали на виклик у будинок, всередині якого побачили таку розруху! Навіть ліжок не було. Здали на металобрухт, чи що? Осінь, а в оселі не топлено, батареї обрізані, грубка розвалена. Жили там батько із сином. На багатті готували чай. Хлопчисько зізнався, що вже кілька днів нічого, крім хліба, не їв. А коли мився востаннє, навіть не пам’ятає, — каже Іван Меженський. — Я побачив ще не старого чоловіка, який алкоголем заливає свій відчай. Жінка його із сином покинула. Ані бабусь, ані дідусів поруч. Залишилися вдвох. І начебто законних підстав забрати дитину із сім’ї не було — батько ж не б’є».

За словами дільничного, візити в такі сім’ї зазвичай здійснює комісія з представниками закладів освіти, сільради, лікарями. Так було й того разу. Потім думали, що робити далі. Наближався холод. Якби 12-річного підлітка не влаштували в інтернат, міг захворіти і вмерти.

Дільничний потім ще кілька років телефонував в інтернат і цікавився, чи не ображають хлопця. Зізнається, що кожний такий випадок назавжди залишається в пам’яті. І радіє, що на дві сільради лише шість сімей з такими складними життєвими обставинами.

Тривога через слід

Особливість прикордонного Міловського району така, що майже в кожній сім’ї родичі живуть по обидва боки державного кордону України і Росії. «Я сам виріс поблизу вулиці Дружби народів в Міловому. Район у нас особливий. Долі сімей переплетені. Раніше на всі церковні свята люди з Черткова, з території Росії, приїжджали до нас на могили рідних. Тепер багатьом важко звикнути, що тут дві різні держави і потрібно йти на інший бік тільки через пункт пропуску», — каже Іван Меженський.

І особливість його роботи, як і інших дільничних офіцерів поліції Міловщини, полягає в тісній співпраці з прикордонною службою. «Це допомагає виявляти гастролерів. Є такі правопорушники, котрі заходять на нашу територію, бешкетують й одразу ховаються за кордоном. Особливо часто таке траплялося, коли кордон був більш прозорим, — каже Іван Меженський. — Були випадки, коли навіть корів намагалися провести через кордон, мовляв, самі заблукали. А потім з’ясовувалося, що худобу вкрали у фермера із сусіднього Біловодського району».

Дільничні офіцери поліції не розслідують кримінальні справи, цим займаються інші служби. Але в Івана Меженського був і такий випадок, коли правоохоронці помітили слід, що вів з-за кордону, і попросили допомогти в розслідуванні.

«Дільничні добре орієнтуються на місцевості, знають населення, можуть швидко з’ясувати, куди і до кого людина могла піти, де може ховатися, — пояснює Іван Дмитрович. — Коли надійшов сигнал про порушників, ми швидко знайшли їх в будинку однієї неблагополучної родини, де частенько зловживали алкоголем. Виявилося, це завітали родичі з Росії. Прийшли ось так, не через пункт пропуску, відзначити якесь свято».

На слідах не написано чи це просто товариші по чарці, чи шпигуни. І в будь-якому випадку сталося адміністративне порушення, тож склали протоколи і на гостей за незаконний перетин кордону, і на наших — за те, що їх переховували. Зрозуміло, що будь-яке бажання пити далі зникло одразу.

«Прикордонники і нам допомагали не раз», — каже Іван Меженський. Згадує, що якось влітку хлопчаки пішли купатися, і один не повернувся. «Зникла дитина. І ми вирушили на пошуки, а також попросили допомоги у прикордонників — у них службові собаки навчені розшукувати людей, — згадує Іван Меженський. — Собака привів на берег ставка, а там потім знайшли тіло 16-річного підлітка. Це найважче в нашій професії — повідомляти таку новину матері і батьку».

Непроста робота в дільничного офіцера поліції, адже загалом доводиться мати справу з нещасними людьми. «Після кожного випадку щось у серці щемить, — зізнається Іван. — Та добре, що зараз для поліції Луганської області проводять тренінги в межах програм ПРООН. Це практичні, інтерактивні заняття, розбір різних конкретних ситуацій і вироблення моделей поведінки, які проводять столичні фахівці. Та навіть психологи, які з нами працювали, кажуть, що не кожен погодився б на таку роботу. Наголошують, це важка професія — дільничний поліцейський. Тож нам і самим доводиться бути психологами під час розгляду кожного випадку. Не тільки слухати, що тобі кажуть, а й бачити за словами вчинки, враховувати думку людей, що живуть поруч, щоб зробити правильні висновки. Треба зуміти подивитися на подію ніби збоку, щоб оцінити її. А вже потім приймати рішення, адже від нього залежить доля людей».

Робочий кабінет дільничного офіцера поліції розташовується в будівлі сільради. А поруч — бібліотека, де на одній з полиць є роман Селінджера «Ловець у житі». Випускник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, історик за освітою, а тепер дільничний офіцер поліції Іван Меженський напевно читав вислів героя роману, що «моя справа — ловити дітлахів, щоб вони не зірвалися в прірву». Такий ось девіз і тих, кому довірили долі багатьох людей.

«Ми не просто стежимо за порядком, ми займаємося дітьми, підростаючим поколінням. Проводимо уроки правознавства в школах, вчимо правової грамотності, обговорюємо розуміння громадянського обов’язку, — розповідає Іван Меженський. — Проводимо відкриті уроки, аби в підлітків була довіра до поліції. Намагаємося дітей запрошувати до себе, щоб вони на власні очі побачили нашу роботу».

Іванка МІЩЕНКО
для «Урядового кур’єра»

ПРЯМА МОВА

Юрій СЛУХАЄНКО,
заступник начальника ГУНП
у Луганській області,
полковник поліції:

— Зараз в області працює 91 дільничний офіцер поліції. Громади Луганщини знають безліч прикладів самовідданої праці дільничних. Саме вони розкрили кожний другий злочин, скоєний в області, розглянули кожне третє звернення громадян, припинили кожне четверте адміністративне правопорушення, розшукали кожного п’ятого злочинця. Дільничний — це шериф на своїй ділянці, психолог у проблемній сім’ї, наставник для раніше судимих осіб. Цього року до родини дільничних приєднуються поліцейські офіцери громади, які працюватимуть лише в межах ОТГ і напряму звітуватимуть про свою роботу перед громадою.