Як на шляху України до ЄС запобігти звуженню трудових прав та соціальних гарантій для людини праці в умовах воєнного стану? Адекватні відповіді на це непросте питання спільно шукають профспілки, місцева влада та роботодавці Рівненщини. Федерація профспілок області вже не вперше ініціює зустрічі саме в такому тристоронньому форматі. Вони знаходять підтримку в первинних профспілкових організаціях, де добре знають, як і чим живуть нині люди.

Заради чого воюємо?

«Економити на культурі в час війни означає давати негативну відповідь на питання, яке ще у Другу світову поставив Черчилль: заради чого ж ми воюємо?» — переконана голова Сарненської районної профспілкової організації працівників культури Наталка Ковальова.

Саме культура виявилася нині чи не найбільш вразливою ланкою.

«Чимало працівників наших організацій, які тепер фінансують бюджети територіальних громад, і досі на простоях та у вимушених відпустках без збереження заробітної, уже не кажу про період на початку війни», — розтлумачує пані Ковальова.

«Справді, процеси, пов’я за ні з адміністративно-територіальною реформою, коли саме громади приймали заклади культури на баланс із районної комунальної власності, ще більше загострила війна. І це відчутно вдарило по культурі: ми позбулися чималої кількості кваліфікованих кадрів. Окремі керівники громад утворили центри культурних послуг, до яких автоматично залучили всі заклади культури. Однак Міністерство культури та інформаційної політики ще не розробило рекомендованого штатного розпису таких центрів. Очікуємо на цей документ, адже люди на місцях опинилися в підвішеному стані», — каже голова обласної профспілкової організації працівників культури Петро Давидюк.

Голова федерації профспілок області Микола Шершун визнає, що галузеві профспілки мають бути більш наполегливими в обстоюванні інтересів людей. Інакше члени профспілок виходитимуть зі спілки, а ці процеси й так прискорила війна. Каже, що нині є нагальна потреба критичної оцінки самого профспілкового руху. Програма-максимум — досягти такого авторитету профспілок, як у країнах Євросоюзу (чудовий приклад — досвід польської профспілки «Солідарність», який вивчили рівняни).

Отже, чи повернуться люди до лав досі найчисленнішої громадської організації (на Рівненщині 80 тисяч спілчан), залежить і від оперативності та глибини модернізації самих профспілок, і від ефективності соціального діалогу.

До людей, у глибинку

«Маємо повноцінно відродити соціальний діалог, бо це одна з обов’язкових умов на шляху до європейської спільноти. Федерація профспілок — уже дійсний член Європейської конфедерації профспілок, яка звернулася до голови Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн із пересторогою, щоб у воєнний час, коли обмежено право на протести, не відбулося наступу на трудові та соціальні права українців. В офіційній відповіді голова Єврокомісії наголосила на розширенні соціального діалогу та колективних переговорів на національному рівні», — каже член Національної тристоронньої соціально-економічної ради Микола Шершун.

На Рівненщині спілчани вирішили не чекати, а самі пішли у глибинку, до людей. Роз’яснюють, що колективний договір, який чітко фіксує обов’язки працівників і роботодавців, — саме той інструмент, який може їх збалансувати і стати для людей подушкою безпеки в цей буремний час. А профспілки на місцях контролюватимуть його виконання. Щоб за потреби вчасно втрутитися в ситуацію, адже загасити сірник легше, ніж велике полум’я.

До речі, 23 лютого цього року Верховна Рада ухвалила Закон «Про колективні угоди та договори», гармонізований з європейським законодавством. Він осучаснює трудові відносини й набирає чинності після завершення воєнного стану. У тексті враховано пропозиції з місць. Закон задовольняє всіх учасників соціального діалогу, тобто добрі справи вирішують консенсусом.

Консенсус — за круглим столом

У роботодавців, як зазначає голова об’єднання «Роботодавці Рівненщини» Михайло Кривко, свої проблеми: «Бізнес не хоче преференцій, лише прозорих умов для роботи. Народні депутати добре знають, як це зробити, наприклад, законодавчо заборонити обіг готівки, як у країнах Євросоюзу. І можливість «вирішувати питання» з її допомогою просто відпаде.

Або, до прикладу, податкові декларації, які дуже часто блокують. У судах розглянули 600 справ від підприємців Рівненщини, з яких податківці виграли тільки 20. А скільки часу та сил витратив бізнес на юридичну тяганину замість того, щоб створити додану вартість на своїй землі! Із такими підходами людей з-за кордону не повернеш і повноцінної економіки не відновиш. Сподіваємося на розуміння та оперативні рішення офіційного Києва. І продовжуємо діалог, бо розмова за круглим столом — це завжди консенсус».

А голова Сарненської районної військової адміністрації Олександр Кохан називає вчасні й конкретні кроки уряду на підтримку економіки у глибинці: «Нині наш головний інвестор — держава. Тільки від початку року з району подано 20 заявок за урядовою програмою «єРобота». Щодо 15 з них ухвалено позитивні рішення. Це 3,5 мільйона гривень і 28 нових робочих місць.

Аграрії активно користуються програмою «5—7—9%», яка дуже актуальна нині, коли вони вийшли в поле сіятися. Уряд дає змогу роботодавцям тримати економічний фронт через бронювання працівників — аж до 50% фахівців-чоловіків. Хоч мобілізаційні завдання теж маємо виконувати.

Сарненський район один з небагатьох в Україні має природний приріст населення, сім’ї традиційно багатодітні. А ще в нас чимало людей, які не беруть до рук зброю через релігійні переконання. Ось він, трудовий ресурс для роботодавців, на який і варто робити ставку. Завдання місцевої влади — зберегти баланс інтересів фронту й тилу та втримати економіку, яка допоможе нам виграти війну».

По завершенні обговорення уклали меморандум про співпрацю між федерацією профспілок області, об’єднанням «Роботодавці Рівненщини», Сарненською РВА та райрадою. Попереду тристоронні зустрічі та окреслення умов співпраці в Рівненському, Дубенському та Вараському районах. Соціальний діалог упевнено набирає обертів знизу.