"Соціальний урок"

Микола ПЕТРУШЕНКО
11 жовтня 2013

Сало гамкнув, а на кота звернув. Це прислів’я спадає на думку, коли йдеться про депресивні території й дотаційні регіони. Чому? Бо здебільшого причина має не економічний корінь. Усе розпочиналося з політико-егоїстичних мотивів. Упевнений, дослідники на цю тему напишуть не одну ∂рунтовну працю. Ми ж звернімось до простої (на жаль, звичної у різних варіантах у багатьох місцях), яка, вважаю, надає відповідь на складні запитання.

Так-от, район у Київській області, де керівники, як перекотиполе, змінювали один одного, скубучи з нього все, що можна прихопити. Не гребували й «кришуванням» автоперевізників. Тому автостанція (а, звісно, й відрахування до місцевого бюджету) занепадала. Зате всі вигідні маршрути «свої» люди здійснювали без обліку і контролю. Живі гроші збирали собі на втіху. Відповідно й поводились: їздили не так, як пасажирам вигідно, а щоб останніх тримати в напруженні й залежності. Мовляв, щоб знали, хто в районі господар.

Звісно, народне невдоволення, на яке не звертала уваги місцева влада, зацікавило конкурентів. До політико-егоїстичних мотивів вони додали трохи здорового глузду й економічного розрахунку. І (о, диво!) побачили: що прихильнішими будуть до людей, то вищі матимуть прибутки. Тож замість чотирьох рейсів у поламаному автобусі на Київ запропонували щогодинні у зручних маршрутних таксі. Пасажири не натішаться. Місцева влада разом із місцевими господарями автобізнесу — в крик! Мовляв, грабують! «Чужинці» в районі не зареєстровані, отже, до місцевого бюджету не платять. Про внесок місцевих мовчать. Бо ж діяли за принципом: «Жалів яструб курку, доки всю оскуб». Виною ж зміни перевізника, а отже й того, що відрахування до бюджету не надходять, виступила місцева влада, яка обрала таку дорогу, що до болота вела. Ось і отримали те, чого прагнули.

Укотре ця історія показує, що керівництво, яке ігнорує інтереси людей, завдає регіону не лише економічних, а й моральних збитків. Тому в усьому світі влада і бізнес взяли курс на соціально відповідальний підхід до справи. Ні, не з гуманних причин. Практичні люди розуміють: хто накопичує соціальні проблеми, потім дуже дорого за них платить.

На жаль, у нас далеко не всім це доходить. Багатьох тішить, що, нашкодивши на рідній землі, зможуть втекти за кордон. І їм не болить, що тут діється, як людям живеться. Головне для таких — у каламутній воді загребущими руками найбільше риби впіймати. Вони не лише економіку держави підривають, зіштовхують народ у прірву безвиході. Такі дискредитують поняття держави, оскільки поставили її можливості на службу собі.

Але ж не всі павуки втечуть. І хоч як, на перший погляд, дивно звучить, але соціальні проекти владі й бізнесу потрібні для виживання не лише бідним. Щоб розвивався бізнес, мають бути споживачі товарів і послуг. А якщо в нас ціни європейські, а зарплати — у 20 разів нижчі, то про який розвиток може йтися?!

Депресивні території розпочинаються з депресії духу. За 20 останніх років політики, що постійно кричать про власне патріотичне піднесення, яке насправді обертається лише їхнім персональним збагаченням, депресію духу зробили національною ознакою. Як позбутись її? 



При копіюванні даної статті посилання на джерело обов'язкове: http://www.ukurier.gov.ua