Соціальне здоров’я людини, та й громади загалом, визначається не тільки матеріальними благами або соціальними пільгами. А передусім — душевним комфортом та впевненістю у завтрашньому дні. І представники влади повинні вести з людьми постійний діалог, вміти їх слухати, а головне, чути. Так вважає перший заступник голови Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України Володимир Сіроштан. Він зауважує, що нині на часі осучаснення підходів до питання соціального захисту інвалідів. Про те, що потрібно зробити і як Служба реагує на виклики сьогодення у захисті людей з особливими потребами, Володимир СІРОШТАН розповів «Урядовому кур’єру».
— Володимире Григоровичу, в чому, на вашу думку, полягає осучаснення підходів у соціальній сфері?
— Учені розробили базовий проект Концепції соціального розвитку України на 2013 – 2023 роки. Нині над ним працюють фахівці-практики. Після цього проект концепції буде обговорюватися громадськістю. Зазначу, що це перша спроба реально визначитися у перспективах соціального розвитку країни. Особисто я вже переконався в тому, що нинішній соціальний міністр Наталія Королевська має всі основні задатки стратега, а тому фундаменталізм концепції під сумнів не ставлю.
— Наведіть, будь ласка, конкретні приклади поточної діяльності безпосередньо Служби у цьому контексті.
— Соціальна сфера неосяжна і роботи вистачає всім. Службі також. Але тут не обійтися без кадрових помічників. Важливим завданням працівників Служби під час формування проекту держбюджету є своєчасне напрацювання та узагальнення потреби в технічних та інших засобах реабілітації. Так, потреба в них на 2013 рік становить 842 850 одиниць. Треба сказати, що на задоволення повної потреби у цьому році потрібно близько 630 мільйонів гривень. Попри об’єктивні труднощі на тлі світової економічної кризи, урядові України все ж таки вдалося передбачити у державному бюджеті 525,4 мільйона гривень, або 83,4% від загальної потреби.
— Чи вдається Службі впливати на збільшення видатків на ці потреби?
— З метою покращення ситуації Служба разом з Фондом соціального захисту інвалідів надала до Мінсоцполітики пропозиції щодо внесення змін до Держбюджету на 2013 рік в частині збільшення видатків у сумі 187,6 мільйона гривень — з урахуванням коштів на виконання соціальних ініціатив Президента України.
— А як нині забезпечують інвалідів спецавтотранспортом?
— Щодо візків для інвалідів вона змінилася відчутно. Кількість забезпечуємо, а щодо якості — то є право вибору. Питання ж спецавтотранспорту залишається на найближчу перспективу проблемним. Адже ціни на авто щороку зростають, а видатки за відповідною бюджетною програмою не змінюються. У зв’язку з цим дещо зменшується кількість закуплених та виданих автомобілів. Загалом для повного забезпечення інвалідів спецавтотранспортом потрібно щонайменше 5,1 мільярда гривень.
— Чи можна спрогнозувати, хоча б приблизно, як це питання вирішуватиметься в наступному році?
— Ці прогнози в жодному разі не можуть бути приблизними. Вони передбачають значні бюджетні кошти, а отже, мають бути максимально конкретними і об’єктивними. Нині вивчаються та прораховуються можливості осучаснення базового механізму зняття проблеми. Тут і можливість ефективнішого використання «соціального таксі», системних компенсацій, і ввезення інвалідами іномарок на значних пільгових умовах, часткова ваучеризація тощо.
— Володимире Григоровичу, Служба здійснює моніторинг щодо санаторно-курортного лікування інвалідів. Що він показує?
— Оздоровлення людей з особливими потребами здійснюється за бюджетною програмою «Заходи із соціальної, трудової та професійної реабілітації інвалідів». Службою зібрано та проаналізовано інформацію щодо чисельності інвалідів (за профілями захворювань), які потребують санаторно-курортного лікування. Їх кількість становить 164 373 особи, що на 5557 осіб більше, ніж у 2012 році. За результатами здійсненого Службою моніторингу проведено закупівлю санаторно-курортних путівок та розподіл доведено до регіонів.
Наша Служба проводить щоквартальний моніторинг щодо чисельності осіб, які отримали такі путівки, та щодо виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування станом на перше число наступного місяця звітного періоду. Щоквартально аналізуємо й кількість невикористаних ліжко-днів таких путівок. Так, у першому півріччі не використано ліжко-днів на суму 322 111,5 гривні. Крім того, у першому кварталі були окремо придбані путівки (без лікування) для 111 осіб, які супроводжують інвалідів I групи.
— А що можна сказати з приводу виплати компенсацій замість санаторно-курортних путівок?
— Ми ретельно проаналізували відповідність розміру компенсації їхнім фактичним витратам та внесли відповідні пропозиції до уряду. На жаль, фактична вартість санаторно-курортної путівки при самостійному лікуванні і розмір грошової компенсації замість самої путівки відрізняються дуже суттєво, і в цьому році вона становить 340 гривень.
Але ця норма чітко витримується. Згадайте хоча б 1990-ті роки, коли обіцянки не виконувались і всі жили за принципом «рятуйся хто може». Україну тоді ледь не перетворили на… Абсурдістан. Сьогодні ж ми у «соціалці» маємо хоч і невелику, але все ж таки динаміку зростання.
Загалом тема соціального захисту інвалідів усіх категорій — це проблема будь-якого суспільства, від якої нікуди не дітися. Ми не в безбар’єрній Європі, ми тільки-но дозріваємо у своєму намірі до неї йти. Покращення реальної ситуації залежить не лише від настроїв влади, а й самої спільноти інвалідів. Служба співпрацює з громадськими об’єднаннями і може оцінити ступінь активності кожного з них. Їхні лідери також не топчуть землю черевиками з анаконди і не носять костюмів від Бріоні чи Версачі. Це переважно авторитетні громадські діячі, знані в Україні. Але об’єднання зусиль у відстоюванні інтересів інвалідів їм інколи не вистачає. Доречними будуть слова одного з мудрих: «Якщо дме вітер змін — одні зводять стіни, другі — вітряні млини”. Тож спільними зусиллями треба рухатися вперед.
Михайло КАМІНСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
Володимир СІРОШТАН. Народився 10 січня 1952 року на Київщині. У 1971 році закінчив Ржищівський будівельний технікум за фахом «технік-будівельник», у 1978-му — Вищу комсомольську школу при ЦК ВЛКСМ, викладач історії, у 1990 році — аспірантуру Інституту соціальних і економічних проблем зарубіжних країн АНУ.
З 1998 р. — голова Ревізійної комісії, заступник голови Української спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів). 26 січня 2011 року указом Президента призначений першим заступником голови Державної служби з питань інвалідів і ветеранів України.