Від дружини одержав доручення — купити якомога солодші кавун і диню, що заполонили всі вулиці міста. Адже вітамінний сезон не гумовий: не встиг озирнутися, а вже продають квашені чи консервовані скибки, які навіть віддалено не нагадують літні «аналоги».
Однак при цьому застерегла: в жодному разі не наближатися до так званих стихійних торговельних точок і передусім тих, що розташовані обабіч гомінких доріг. Чому — і так зрозуміло. Шкірки цих баштанних культур особливо чутливі до вихлопних газів автомобілів, тож швидко поглинають усю таблицю Менделєєва. А добровільно труїти себе і рідних — то вже поза рамками здорового глузду.
Шукаючи баштанні ягоди, вкотре констатував: таки справді продавці в більшості вподобали місця поряд з гомінкими автострадами як у містах, так і поза ними. Дивись, хтось та й пригальмує біля ятки, а якщо говорити про населений пункт, то саме тут найбільше потенційних покупців.
І хоч як намагаються санітарно-епідеміологічні служби навести порядок, усе одно не вдається. Не поставиш же біля кожного продавця контролера-наглядача, а надії на свідомість чи тим паче совість не справджуються.
У цьому плані Суми — не виняток. Тільки з’являються перші провісники баштанного врожаю, всі виходять на боротьбу з порушеннями правил торгівлі, що мають густу і розгалужену мережу. Зазвичай виловлюють стільки, що лишень устигай фіксувати і мотати на вус. Ідеться про наявність у продавців санітарних книжок, дозволів на торгівлю, інформації про походження плодів, вміст нітратів тощо. Марно сподіватися, що всі потрібні дозвільні документи мають усі продавці. Ймовірніше навпаки: якісь папірці є, то й досить.
А що стосується таких «дрібниць», як близькість автомобільно-вихлопного чаду чи торгівля із землі на брезентині, то на це мало хто звертає увагу. Більше того, проїжджаючи якось гомінкою магістраллю повз ВАТ «Сумихімпром», де повітря і так має свою отруйну специфіку, побачив, як двоє чорнявих хлопців жваво відпускали щойно привезені кавуни. Тобто самі ж покупці й потурають подібним порушенням.
Кожен із нас по-різному ставиться до того, де саме і на чому лежать кавуни і дині. Один мій знайомий, з яким поділився тривогами, вдався до філософської сентенції на кшталт того, що й жити шкідливо, і що життя є процесом повільного вмирання. Якщо і з’їси скибку-другу нітратно-хімічних плодів, то нічого не станеться. Це ж не якась швидкодіюча отрута, від якої можна моментально склеїти ласти. Але разом з тим охоче погодився: якби всі покупці дружно й одностайно влаштували бойкот таким «точкам», то останні самі б швиденько перекочували до ринків, павільйонів, інших цивілізованих місць. Тобто все залежить насамперед від самих покупців, які поки що залишаються інертними та байдужими.
Не чекаючи повного дозрівання колективної свідомості, успішно минув кілька стихійних точок, аж доки дістався симпатичного овочевого магазину. Кавунів — гора, а динь — ще більше. До того ж, недорого і далеченько від дороги. Тож не тільки зробив потрібні покупки, а й дотримався всіх настанов дружини. Як кажуть у таких ситуаціях, дешево, сердито і з мінімальним ризиком для рештку здоров’я.