«КРУГЛИЙ СТІЛ»
Чому кооперація стала стимулом для розвитку малого і середнього бізнесу на селі за кордоном і ніяк не приживеться у нас?
Кооперативи родом із далекого англійського минулого: саме у Великій Британії в 1844 році люди об’єдналися задля спільного господарювання та захисту своїх соціальних прав. Майже через два століття Генеральна Асамблея ООН проголосила 2012-й Міжнародним роком кооперативів: це означає прискіпливу увагу урядів різних держав до цієї форми підприємництва, яка є ефективною в різних суспільно-економічних формаціях. Вдумайтеся в цифру: мільярд жителів планети у 98 країнах називають себе кооператорами.
Сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи (СОК) — тема для світу (зокрема Європи) не нова. Скажімо, в німецькій глибинці вивезенням сміття займаються саме вони. В Україні ж перші їх паростки дуже важко пробиваються через кригу нерозуміння та несприйняття, з одного боку, самих селян, з іншого — офіційного Києва.
Утім, аграрні експерти та поборники кооперативного руху переконані у двох речах: кооперативи — єдиний шлях для порятунку українського села, і що новий парламент таки створить для них сприятливе законодавче поле на зразок європейського.
Голова союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів Іван Томич за «круглим столом» із представниками кооперативного руху Рівненщини презентував національну програму розвитку сільськогосподарської обслуговуючої кооперації на 2013—2020 роки. У чому ж її суть і які головні перешкоди на шляху її втілення?
Програма на кілька етапів
Іван ТОМИЧ,
голова союзу сільськогосподарських
обслуговуючих кооперативів України:
— На жаль, за 20 років існування кооперація на селі розвивалась несистемно, епізодично, без відповідного законодавчого підгрунтя. Нарешті настав час змінити ситуацію. Навіть на Рівненщині, де чи не найбільше кооперативів, порівняно з іншими областями, — 136, близько ста існує лише на папері. Національна програма саме й покликана стимулювати активний їх динамічний розвиток. Вони мають стати рятівною соломиною для села. Програма має два етапи: 2013—2017 рр. та 2017—2020 рр. Усі ці роки діятиме з держпідтримкою. Якщо така підтримка буде (а її розміри в програмі розписані по роках), то на виході матимемо в Україні 5—6 тисяч сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, які допоможуть подолати головні біди українського села — безробіття, безгрошів’я й бідність — і формуватимуть його інфраструктуру.
Ми маємо підтримку Президента, який, виступаючи на Дні працівників сільського господарства, сказав про потребу розробки такої програми. До того ж, чи не кожна партія, яка пройшла в парламент, на свій прапор ставила саме цю тему. Скажімо, у програмі найбільшої фракції — Партії регіонів чорним по білому записано: створити 1500 кооперативів на селі.
Звісно, створювати їх треба на законодавчій базі, яка є у всіх цивілізованих країнах. До речі, днями Верховна Рада ухвалила урядовий варіант змін до Закону «Про сільськогосподарську кооперацію» в частині обслуговуючих кооперативів. Але й новому парламенту буде над чим попрацювати: щоб вийти на зрозумілу й прозору систему обліку в сільськогосподарських виробничих кооперативах, потрібні невідкладні зміни до Податкового, Господарського та Цивільного кодексів.
Дорога з двостороннім рухом
Микола ВОЗНЮК,
голова кооперативу «Західний»
(с. Обарів Рівненського району):
— Створення кооперативів — це, зауважмо, дорога з двостороннім рухом, до цього треба паралельно йти і згори, й знизу. Навіть більше знизу. Кажу це з досвіду нашого кооперативу, який діє з 1996 року і займається виробництвом комбікормів. Ще один кооператив, який теж успішно діє на території нашої сільської ради, забезпечує водопостачання села. Зрештою, байдуже, чим саме займається кооператив, важливо інше: 90% його успіху — робота з людьми.
Я був на стажуванні у США і бачив кооператив, який працює на території дев’яти штатів. Вони мають власні хімпідприємства, на зразок нашого «Рівнеазоту», комбікормові заводи. І ця кооперативна імперія має вигляд на кілька порядків вищої, ніж сільськогосподарський комплекс усієї України. А починався кооператив за задумом сільського інтелігента в 1922 році з однієї віялки.
Тому ми разом із сільським головою пояснювали односельцям переваги цього руху, і люди зрозуміли: за них їхнього завтра не створить ніхто. А не будуть об’єднуватися, то поодинці не зможуть ані на шматок хліба заробити, ані протистояти глобальним процесам.
Вдумайтеся: великі агрохолдинги нині обробляють 12 мільйонів гектарів землі, а фермери та особисті селянські господарства — менш як 10 мільйонів. Приватизація землі ще не стартувала. Утім, якщо така ситуація протримається ще 5—7 років, процес, як кажуть, перейде критичну межу. Неважко здогадатися, із чим залишаться селяни. Хіба це не аргумент за об’єднання в кооперативи: кращої форми самоорганізації й самоконтролю ще, здається, не придумав ніхто.
Завжди, коли можу, популяризую цей рух і кажу: приїздіть до нас в Обарів, подивіться, як це працює. Але ми, на жаль, часто кидаємо це зерно в суху землю — люди не розуміють, що таке обслуговуюча кооперація і як це може їм допомогти. Але переконаний: у жорсткому ринковому середовищі наша сила в єдності.
Зерносховища замість військових складів
Іван ТИМОЩУК,
Обарівський сільський голова:
— Я теж щирий поборник кооперативного руху на селі. На території нашої сільради працюють 2 кооперативи, 12 фермерських господарств. Ми займаємо перше місце в районі з наповнення власного бюджету. Але мені не дає спокою, що на території нашої сільради, прямісінько під Рівним, є 20 гектарів землі, що перебувають у постійному користуванні Міноборони. Складські приміщення, які теж там є, не використовують, вони руйнуються. Наші ж фермери зберігають свою продукцію в Рівному. На цій площі ми могли б створити принаймні 10 тисяч квадратних метрів сховищ: цього вистачило б не лише для наших фермерів. Але жодні зусилля не дають результату: достукатися до Міноборони неможливо.
Свого часу я був із цим питанням на прийомі у прем’єра Тимошенко — нічого не вирішилося, тепер обіцяємо військовим натомість ділянки під забудову — розуміння немає. Ось вам і підтримка кооперативного руху, і «бажання» допомогти селянам — просто душа болить!
Потрібен статус неприбуткових
Анатолій ЮХИМЕНКО,
перший заступник голови
облдержадміністрації:
— Ми підтримуємо обарівців, але нас, на жаль, теж не чують. Сучасні склади для зберігання продукції — проблема не менша, ніж її збут: адже половина вирощеного просто гниє, і це теж уже ні для кого не секрет.
Ці проблеми особливо актуальні для нашої області, де 75% валової сільгосппродукції виробляють приватні та фермерські господарства і лише 25% — великотоварні.
А головний виробник — селянин — почувається незахищеним, адже у нас і справді немає захисту внутрішнього ринку. Як ви гадаєте, картопля, яку навесні ввозять із Єгипту, допомагає українським селянам? Навпаки, такі інтервенції вкрай негативно позначаються й на економічній, і на соціальній ситуації на селі. Тому на рівні держави треба мудро регулювати ці процеси: хоч Україна є членом СОТ, ми можемо впливати на це за допомогою відповідної митної політики.
Ще одна проблема: щойно кооперація (чи обслуговуюча, чи споживча) купила в селянина картоплю, вона одразу зобов’язана сплатити 20% ПДВ, отже, картопля одразу дорожчає на стільки само відсотків. А у нас другий рік поспіль її перевиробництво, тому продаємо людям дешевше. Не виходить! Тому, по-перше, для кооперативів потрібен статус неприбуткових; по-друге, їхня державна підтримка має бути довгостроковою — хоча б на 7 років. За таких умов ми готові об’єднати зусилля з державою й передбачити співфінансування кооперативів з обласного бюджету.
Кабани захищені, селяни — ні
.jpg)
Людмила ЦИМБАЛЮК,
голова фермерського господарства
«Мальвіна» (Костопільський район):
— Хоч скільки кооперативів ми створимо, а проблема збуту продукції лишається. Цього року я передискувала 6 гектарів картоплі, й ці диски, повірте, пройшли по моєму серцю. А люди у світі голодують! Чому ж ми тоді експортуємо тільки зерно? Чому, врешті-решт, не працюють на допомогу сільському виробникові два наших національних кооперативи — МінАПП та Мінекономіки?
А поки ситуація «успішно» зберігається такою, як є, люди на селі вже не поспішають працювати. Не повірите, але ту вирощену картоплю навіть перебирати нікому. Люди кажуть: «Плати мені 100 гривень за день». «Добре, — відповідаю, — але на ці гроші треба перебрати певну кількість картоплі». І що б ви думали? За 8 годин роботи ця жінка перебрала аж на… 13 гривень: то перекури, то переговори по мобільному. Тобто в наших добрих намірах нас підстерігає ще й небажання селян працювати і старіння села (молоді вже не залишилося), й рукотворні стихійні лиха — де, скажіть, нам застрахуватися від диких кабанів, які сьогодні спустошують поля? Вони у нашій державі захищені як рідкісний вид, а ми, селяни, на жаль, ні.
Голови не мають мовчати
Дмитро УКРАЇНЕЦЬ,
голова асоціації фермерів
та приватних землевласників
Рівненщини:
— У нашій області 600 фермерських і понад 200 тисяч особистих селянських господарств. Без об’єднання в кооперативи перспективи в особистих господарств немає. І про це людям мають казати правду насамперед сільські голови, які й відповідають за організацію життєзабезпечення селян на ввірених їм територіях.
ВИСНОВКИ
Що потрібно, аби сільськогосподарська обслуговуюча кооперація ствердилася?
♦ Розполітизувати тему й налагодити партнерські відносини влади та громадськості.
♦ Не лише слухати, як це було впродовж 20 років, а й чути селянина та фермера.
♦ Унормувати законодавче поле на зразок європейського.
♦ Передбачити довгострокову державну підтримку кооперативного руху на селі й зробити її систему прозорою.
♦ Змінити психологію українського селянина (що є найтяжчим).