Директор СТОВ «Агрофірма «Світанок» Микола Мельник належить до тих наділених природною кмітливістю господарів, в якого, запитавши про одне, хочеться взнати про все. Саме на базі його господарства, котре має в обробітку майже 3 тисячі гектарів ріллі, цього року буде проведено Всеукраїнський день поля. Майже 50 сортів пшениці вітчизняної селекції вирощують тут на демонстраційних полях! Це єдине на Вінниччині господарство, в якому отримання високих врожаїв зернових поєднали з виробництвом солом’яних брикетів.
Наскільки останнє важливе? У лютому цього року в «Світанок» на відкриття лінії прибули голова Вінницької обласної ради Анатолій Олійник і перший заступник голови облдержадміністрації Андрій Гижко, що свідчить про соціальну та економічну значимість у житті краю ініціативи Миколи Мельника. Впровадження малих установок з виробництва палива із біомаси рослин значною мірою може забезпечити потребу в ньому місцевих бюджетних установ, населення і самих господарств.
Ходимо по золоту
Микола Васильович розповідає, що 5 років тому були в нього поляки, і ввечері, коли їхали польовими дорогами району, вони дуже здивувалися, що на горизонті видно, як десь палять солому. «Ви по золоту ходите», — зауважили гості. У Польщі тонна солом’яних брикетів коштує 100 євро, в ЄС у середньому — 140, а в Німеччині — 180 євро. Попіл, що залишається від опалювання солом’яними брикетами, — це висококонцентроване калійно-фосфорне добриво, яке в Польщі продають у мішечках в магазинах.
Це зацікавило господарника, і він почав заготовляти сировину — пожнивні рештки колосових культур, ріпаку і сої (далі солома. — Авт.). А потім придбав польську лінію продуктивністю 5—6 тонн брикетів. Вона проста в обслуговуванні і пристосована переробляти солому без підсушування — прямо зі скирти.
В його господарстві одна частина лінії, в яку по транспортеру подають тюки, розміщена під навісом біля приміщення, а друга в приміщенні — тут під дією високої температури подрібнену масу ущільнюють, і з кількох пресів виходить готова продукція. Жодних хімічних домішок — усе екологічно чисте. Важить один брикет приблизно 1,5 кілограма. Розфасовують їх у мішки або відпускають насипом.
Минулої зими, хоча переважно це був період відпрацювання роботи всього конвеєра, в господарстві виготовили майже сто тонн солом’яних брикетів, і немало бюджетних установ переконалися в ефективності цього палива. За словами керівника апарату Козятинської райдержадміністрації Юрія Студуляка, у новому опалювальному сезоні планують солом’яними брикетами «Світанку» опалювати бюджетні установи. Приїжджають у село Непедівка й із сусідніх районів: хто відразу укладає з господарством договір на постачання (таких договорів укладено на понад 400 тонн брикетів), а інші, вивчивши питання, запевняють, що переобладнають котли і теж купуватимуть. Котли підходять твердопаливні. Брали на пробу і люди — також задоволені. Це для області нове, щоб солому як теплоносій використовувало населення.
«Собівартість однієї кілокалорії із солом’яних брикетів 1300 гривень, а з природного газу — приблизно 3 тисячі. Тож ними опалювати втричі дешевше. Також одна тонна солом’яних брикетів заміщає 3 тонни дров твердих порід, що теж майже у 3 рази дешевше. Відпускаємо одну тонну брикетів за ціною 1400 гривень. На загальних зборах я сказав людям чотирьох своїх сіл: якщо не буде субсидії на природний газ, то за тепло з нього платитимете великі гроші. Тому літом поряд з газовим ставте котел на дровах, в якому можна спалювати солом’яні брикети. Потребу в цьому паливі я забезпечу», — розповідає директор господарства.
На сезон його чотирьом селам вистачає майже 180 тонн солом’яних брикетів. А кожного року господарство заготовляє таку кількість соломи (якщо відняти частину її на інші потреби), що може виробляти їх понад 13 тисяч тонн. Крім того, у попередні роки створено значний перехідний залишок сировини. Отож «Світанок» виходить на ринок в новій для себе якості — як виробник біопалива.
Чий сертифікат старший
Досвідчений Микола Мельник виважено підходить і до догляду за лісосмугами, яких на території господарства 16 кілометрів. Під час очищення хворост тут не спалюють, як деінде, а складають під кутом 45 градусів: висохне, і його перероблять на тріску. А ще — на його замовлення польська фірма взялася виготовити обладнання, яке поросль завтовшки до 5 сантиметрів скручуватиме у тюки, тож їх буде зручно використовувати для сушіння зерна. «Щороку на сушці зерна спалюємо 300 кубометрів дров. У місцевості всі сільськогосподарські підприємства з газу, який став дорогий, перейшли на дрова. Та де стільки взяти дров? А солома росте щороку. Тому на сушінні зерна більше розраховуватиму на солом’яні брикети», — пояснив керівник.
За його словами, продукція фірми, в якої він придбав лінію з виготовлення солом’яних брикетів, сертифікована в ЄС. Але коли з Польщі привіз її додому, зіткнувся з тим, що ще треба сертифікувати в Україні, і, звісно, за оформлення заплатив неабиякі гроші. Це ж нонсенс! «У Польщі лінія коштувала 93 тисячі євро, та поки я привіз до свого села (сплатив мито, ПДВ, за сертифікацію плюс транспортні послуги), вона подорожчала на 28%. Себто на один мільйон гривень!» — зауважив Микола Мельник. Чи доцільно брати податки з критичного імпорту, який дає змогу зменшити залежність від імпортного газу?
В Україні є немало потужних заводів з виробництва солом’яних пелетів, проте вони орієнтуються на зовнішній ринок. Впровадження в господарствах малих установок з виробництва солом’яних брикетів може дати кожній місцевості сучасне біопаливо, що не лише зменшить споживання газу, а й економічно вигідно.
«У наших планах — щоб у кожному районі області як мінімум була установка з виготовлення солом’яних брикетів, що дасть змогу зекономити кошти на опалення бюджетних установ та вирішить чимало питань», — зауважив під час пуску лінії в селі Непедівка Козятинського району перший заступник голови Вінницької облдержадміністрації Андрій Гижко.
З розумінням до потреб людей
СТОВ «Агрофірма «Світанок» — насіннєве господарство, яке плідно співпрацює з Інститутом фізіології рослин і генетики НАН України. Навіть минулого посушливого року тут зібрали на круг по 73 центнери озимих зернових, що свідчить про високу культуру землеробства. А кукурудза зазвичай дає по 128—130 центнерів зерна з гектара. Вирощування високих врожаїв дає змогу багатопрофільному господарству зміцнювати матеріально-технічну базу, розвивати нові виробництва та дбати про своїх працівників. З-поміж нових справ і розробка за проектом заболоченого верхів’я ставу, де створили каскад невеликих ставків для вирощування риби. А 160 тисяч кубометрів родючого ∂рунту, що вийняли з болота, — це хороше органічне добриво для полів.
Техніка в господарстві високопродуктивна — кращих світових виробників. Зберігають її в сучасних боксах, що позитивно позначається на умовах праці механізаторів. За розпорядженням Миколи Мельника, торік заробітну плату працівникам підняли на 34%. До слова, щоб дати всьому лад, в господарстві досить 60 осіб, а працює майже сто.
«Приходять пайовики і просяться на роботу, а також їхні діти, які закінчили профтехучилища, а працевлаштуватися не можуть. Тому даю їм роботу», — пояснив керівник. Лише у будівельній бригаді господарства працюють 18 чоловік, які споруджують нові склади для зберігання насіннєвого матеріалу.
На земельний пай тут люди отримують по тонні якісного зерна пшениці, тонні зерна кукурудзи та по центнеру цукру. Крім того, до Дня працівників сільського господарства всім пайовикам, а на 8 Березня жінкам виплачують преміальні. Тож мають з чого люди зробити борошно та чим годувати живність. За помірними цінами господарство відпускає селянам грубі та соковиті корми, сіно. А солому, бурякову гичку, якщо пайовик своїм транспортом забирає з поля, дають йому безкоштовно. Якщо транспортом господарства, то враховують лише затрати на пальне і працю водія. Такий самий підхід і щодо оранки городів. Ця підтримка сприяє селянам тримати в свої дворах скотину і птицю, що поповнює бюджет родин.
Допомагає господарство й бюджетній сфері села — щороку на понад півмільйона гривень. А також своїм коштом ремонтує дорогу районного значення. «З аграріїв забрали 20% спецрежиму ПДВ, який єдиний підтримував сільське господарство. Але якби половину цієї суми спрямували на оборону держави, а іншу половину на розвиток територіальних громад, то ніхто б не обурювався. І дороги ремонтували б», — переконаний керівник.
На Вінниччині з-поміж інших Козятинський район виокремлюється тим, що у ньому збереглося 19 реформованих господарств. Майже 20 років Микола Мельник очолює раду сільськогосподарських товаровиробників району і запевняє, що всі господарства з перших днів неабияк допомагають нашим військовим у зоні АТО. Лише його «Світанок» надав допомогу на 780 тисяч гривень. До речі, трьом своїм працівникам, які служать в АТО, господарство виплачує зарплату по 3 тисячі гривень за місяць, яку отримують їхні рідні.
Микола Васильович з простої родини (батько працював на залізниці, мати — в рільництві) і розуміє, що про людей треба дбати. Це він робить тепер і робив тоді, коли був керівником Тростянецького, а також Козятинського районів. Були пропозиції рухатися далі кар’єрними сходами, але майже 20 років тому він зробив вибір — бути ближче до землі. «Свого часу всі прагнули в Київ або в обласний центр. А над тими, хто пов’язував свою долю з селом, жартували: мовляв, хвости худобі крутитимуть. Але тепер аграрний бізнес прогнозований, вигідний і дуже важливий для держави», — резюмує Микола Мельник.