Він видається не таким високим, як на своїх знаменитих відео. А от голос Вадима Дубовського пізнаєш відразу — попри те, що українська у виконанні оксамитового баритону звучить дещо інакше, ніж блатний російський прононс, характерний для його сатиричних пародій. І це найбільше, чому дивуєшся: академічний співак, і раптом — співучий далекобійник із Чикаго, що 2014 року буквально підірвав мережу своїми дошкульними пародіями, заспіваними на радянські мелодії. «Антифашистський марш», «Песня об уродине», «Рамзанка Дыров — ваш герой» — загалом понад три десятки сатир.
Його брат, поет і журналіст Володимир Земляний розповідає, що коли на випускному іспиті в консерваторії Вадим співав арію князя Ігоря — впав шмат стелі. «То не від сили голосу, а тому, що замало коштів виділяли на ремонт великої зали», — віджартовується Вадим.
Саме арію князя Ігоря він уперше заспівав за кермом трака, а відтак з’явилися й пародії. Сам Вадим, попри те, що низка його дошкульних дітищ мають по півмільйона переглядів і їх слухають хлопці на передовій, каже, що не вважає свою творчість серйозною. Лише скромно завважує: «Ну, так сталося, що в мене є голос…»
— Пане Вадиме, з чого все почалося? Дуже вже контрастне поєднання: ви, співак із класичною музичною освітою — і сатиричний шансон.
— Співав я завжди. І за кермом також, бо це найліпший спосіб, аби не заснути вночі. Якось випадково спробував себе записати — заспівав арію князя Ігоря. Думав, не вдасться, але вийшло досить непогано. Це було 2013 року, коли в мене з’явився смартфон, на який і робив запис.
А потім події у Криму, на Донбасі. В інтернеті почався тролинг, але тролити краще чимось, тож спало на думку записати пародію. Певним чином це був уплив Анастасії Дмитрук. Натхнений її віршем «Никогда мы не будем братьями», я написав «Прощальний марш» на мелодію «Прощання слов’янки», де є рядок «Никогда мы и не были братьями». А першим був «Гімн антирашистів» на мелодію радянського гімну.
Класикою захоплююсь з дитинства. Закінчив музично-педагогічний факультет педуніверситету та відділення з вокалу консерваторії. Працював у капелі імені Ревуцького, з ними, до речі, вперше потрапив за кордон — у Бельгію. Потім перейшов до капели «Думка», тому класика — це моя перша професія, а вже далекобійництво — друга й, напевно, остання.
Я не розлучаюся з музикою й у США. Часто співаємо в церкві, в Чикаго українська громада побудувала багато церков, й, до слова, конфлікту між конфесіями немає жодного. Два роки керував кафедральним хором у церкві Святого Миколая (позаторік їй виповнилося 100 років), де править службу митрополит Чиказький. Цікава деталь: церква Святого Миколая живе за юліанським календарем, а церква Володимира і Ольги, також у Чикаго, — за григоріанським. Але вони у дружніх відносинах.
— Ви родом із Донецька і якось сказали, що багато в чому ставлення до української історії та політики змінилося саме під час життя в Чикаго.
— Так, я жив у Донецьку до 11 років, там досі лишилася моя рідня. В ті часи, знаєте, на Донбасі переважало упереджене ставлення до Західної України. І це правда, в мене воно докорінно змінилося вже в Чикаго в спілкуванні з тутешньою українською громадою.
— Які з пісень найулюбленіші? Як вони народжуються та які відгуки, можливо, запам’яталися найбільше?
— Найулюбленіші — «Рамзанка Дыров — ваш герой», яка добре лягла на «Орлята учатся летать»; пародія на Віку Циганову «Я скажу тебе, Русь», яку мені пощастило написати за два-три дні після того, як вийшов її кліп; «Прощальний марш», хоч він дещо серйозніший, стьобу там менше.
Як пишуться?.. Кожен мій день починається з перегляду новин, намагаюся бути весь час у курсі того, що відбувається в Україні. Якщо трапляється подія, котру можна потролити — кермуючи придумую, на яку пісню, які слова. Складно пояснити сам процес, якщо чесно, але десь протягом двох-чотирьох днів щось народжується. Наприклад, для останньої пісні — «Частноармейская» — аби вона вийшла такою, як я хотів, зробив кілька десятків дублів. До речі, всі пісні переспівав вдома й виклав у інтернеті в студійній якості, без шуму двигуна, для гурманів, так би мовити.
Щодо коментарів — що більше негативу з-за поребрика, то краще, отже — дошкулив і пісня вдалася. Водночас дуже розчулили коментарі під піснею «Два кольори», почав співати українські пісні у відповідь тим коментаторам з-за поребрика, котрі закидали, що я, мовляв, мови не знаю. Але все-таки основний напрям — сатира й тролинг.
— Згадалася ваша пригода на Мачу Пікчу, коли на вас накинувся житель РФ, розідравши футболку з написом «Путін — …». І його ви теж феєрично висміяли у своєму «Ввічливому марші».
— Так, єдине, про що шкодую — не записав на відео, коли його затримали охоронці комплексу й він, чекаючи на поліцію, просився й скиглив: «Ми ж браття…»
— Пане Вадиме, з якої нагоди ви в Києві?
— Кілька років тому я познайомився з режисером Сергієм Лозницею, котрий запропонував мені роль у своєму фільмі «Лагідна». Нині запросив мене знятися у стрічці «Донбас». У грудні приїздив на репетиції, а ось тепер — на зйомки, що відбувалися в Кривому Розі.
— Ви монетизували свій канал на Youtube й отримані гроші переказуєте на потреби бійцям АТО…
— Так, спершу думав: якось незручно отримувати гроші за, умовно кажучи, «Путін — ла-ла-ла», але одна з коментаторок на Youtube підказала: можна переказувати нашим хлопцям. До речі, мій бос, власник транспортної компанії, родом з Тернопільщини, облашував у Тернополі кабінет реабілітації для воїнів, що повернулися з війни. Там із ними працює священик і психолог. Загалом скажу: те, що Україна вистояла і довела всьому світові, що вона є й буде — це дуже багато.
Тетяна МОІСЕЄВА,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Вадим ДУБОВСЬКИЙ. Народився 1964 року в Донецьку. Український і американський оперний співак (баритон). 2014 року прославився як «співочий далекобійник» — автор та виконавець українських романсів і власних сатиричних віршів на мелодії радянських пісень. Свої відеокліпи записує за кермом великовантажного автомобіля і викладає на канал у Youtube.