Проблема дитячої жорстокості і дитячого насилля стара, як наш стражденний світ. Доведено, поведінка дітей — віддзеркалення ситуації в суспільстві. Педагоги і батьки старшого покоління порівнюють, як було колись і як стало нині. Споконвіків вели боротьбу за лідерство, за визнання, за справедливість, але щоб у такий спосіб, як часто трапляється нині... Стає ледь не нормою, коли підліток хапає зброю і стріляє у всіх без розбору чи гамселить слабшого від себе, а натовп витріщак — замість захистити — фільмує «подію» для соцмережі. У чому причини, де корінь зла? «УК» спробував поміркувати над цим складним питанням.
Звідки родом забіяки
Дитина приходить у цей світ чистою, як білий аркуш. І залежно від того, з якою з емоцій зустрінеться першою — з радістю чи гнівом, такою надалі формуватиметься її вдача. Не всім дітям щастить мати благополучну родину. Хто і чим може допомогти таким малюкам? Однозначна відповідь — суспільство. Яким держава бачить своє майбутнє, такі умови створює для покоління, що підростає.
Те середовище, з якого вийшла дитина, має великий вплив: стосунки батьків, їхній лексикон, спільне дозвілля —все це приклад для наслідування. Якщо крім кулаків, лайки, нетверезих облич дитина нічого іншого не бачить, то іншого в подальшому житті і не визнаватиме. Загалом психологи вважають за нормальне прояви агресії, тому що саме ця емоція рухає людиною. Завдяки їй ми досягаємо успіхів у роботі, перемагаємо у змаганнях, через неї отримуємо емоційну розрядку.
Звичайно, доклавши зусиль, уникнути агресії можна. До певного вікового періоду батьки ще можуть створити для власної дитини такий собі вакуум без однолітків, телевізора, без усього агресивного. Проте якою дитина вийде з тепличних умов? Ймовірно, непристосованою. А жити в суспільстві, побудованому на принципах гуманного насилля, зовсім непросто.
Кращий спосіб захисту — напад
Під час прес-конференції на тему «Сплеск жорстокості у школах: як боротися?» над проблемою дитячої жорстокості розмірковували спеціалісти з різних сфер суспільного життя. Приміром, віце-президент Всеукраїнської тьюторської асоціації Олексій Греков зауважив, що школа має виховувати в дитині індивідуальність, а не безлику одиницю. За його словами, в суспільстві є дві організації, де не важливо, що з тобою відбувається, важливо, що ти там є, — це тюрма і школа.
— Маючи уявлення про стан справ у загальноосвітніх школах, ми з дружиною вирішили свою дитину туди не віддавати, — розповів він. — На нашу думку, якщо бажаємо виростити дитину такою, якою хочемо бачити, то маємо створити відповідні умови. Перетворення суспільства має початися зі школи. Проблеми держави стосуються й проблем школи. Корупція, безвідповідальність, інфантильність — це головні риси вітчизняної освіти.
До речі, чи не кожен з батьків, якщо хотів почути дитину, чув від неї розповіді про різноманітні форми психологічного насилля і з боку вчителів. Школярі часто скаржаться, що педагоги ігнорують їхню думку. А ще скаржаться на байдужість до їхнього душевного стану, до ситуації в нав?колошкільному просторі. Як правило, увага обмежується лише наданням школяреві знань. А якщо до цього додати батьківське бажання бачити в щоденнику високі бали за уроки, — вважайте, біда. Щоб догодити батькам і вчителям, дитині доводиться пригнічувати свої власні бажання і проблеми. Пружина стискається і вистрілює у найменш очікуваний момент. Раптом урівноважений чемний відмінник стає антигероєм.
— Агресія в школі була, є і буде,— констатував Олексій Греков. — Проте, повірте, є й такі навчальні заклади, де про існування такого явища не знають. Передусім через те, що дитині надано можливість вибору. Культура вибору породжує культуру відповідальності — за такими принципами працюють у деяких приватних школах. Командна, а не індивідуальна робота, різновікові командні групи. Важливим є наставництво (тьютерство). Коли є зворотний зв’язок, дитина має можливість висловити свою думку і бути почутою.
Ще один позитивний момент у виховному процесі — середовище без покарання. Якщо ми хочемо когось чогось навчити, маємо дати можливість помилятися. Можна покарати за провину, але краще вибачити — дитина сама зрозуміє і зробить висновок. Навчиться на власних помилках. Відтак виникає взаємоповага між дорослими і дітьми, між дітьми і дітьми. В такій ситуації немає потреби застосовувати негативні емоції. Таке середовище дає змогу погасити будь-який прояв гніву.
Протягом року триває адаптація дитини, яка приходить до нас з іншої школи. Їй спочатку важко усвідомити, що тут не треба чекати нападу з боку однокласників, бо ти чужак у їхньому середовищі, не треба шляхом бійки доводити, що ти не «хлюпик». Робота тьютера з дитиною і батьками дає можливість нейтралізувати негативний чинник. Скільки коштує командна робота вчителя з дітьми, скільки коштів треба вкласти, щоб учитель став другом для дітей, скільки матеріальних затрат потрібно, щоб дозволити дітям помилятися? Жодної копійки. Бажання вчителя — єдине, що потрібне в цьому випадку. Сприятливе середовище для учня не потребує великих витрат.
Обережно зі стресом
На думку доктора педагогічних наук, професора Людмили Ващенко, дитяча агресія має комплексний характер. Вона виникає не на рівні сім’ї, школи, садка, а на рівні держави. Що складніша економічна ситуація в країні, то більша ймовірність сплеску дитячої жорстокості.
— Мої колеги останнім часом масово висловлюють думку, що виховання дитини покладено виключно на сім’ю, — розповіла вона. — Звісно, це груба помилка. Школа має стати дружньою до дитини. Часто через стрес дитина стає неконтрольованою саме в шкільному середовищі. Якщо між учнями і вчителем є довірливі стосунки і педагогові не байдуже, що в учня всередині, сплесків агресії легко уникнути. Хто, як не вчитель, має знати про матеріальне становище сім’ї, про рівень задоволення потреб дитини?
Що є підставою для агресивної поведінки? Стрес. Наприклад, раптово оголошена вчителем контрольна робота. Залежно від рівня відповідальності виникає і рівень стресу. Також батьки, часом навіть не акцентуючи уваги на присутності дитини, переносять проблеми, пов’язані з роботою, з необлаштованістю, в сім’ю. Дитячий мозок отримує сигнал про негатив. Безпорадність і страх огортають її.
Учасники прес-конференції згадали і про некоректну подачу матеріалів засобами масової інформації. На їхню думку, ЗМІ не пропагують позитивної моделі соціального життя дитини, позитивного входження її в суспільство. Чи повинні ми відмовитися від телебачення й Інтернету? Ні. Власним прикладом показати інші варіанти використання комп’ютера, цікаві позитивні сторони Інтернету.
Cім’я чи школа?
Поведінка батьків, власний приклад мають великий вплив на дитячу свідомість. Певно, мами з татами навіть не звертають уваги на те, як змінюється їхнє ставлення до дитини з плином часу. Нестримна радість за перші успіхи дитини будь у чому до кінця п’ятого класу мало-помалу втрачає запал. Досягнення сприймаються як належне, вони вже не такі яскраві. А далі, тільки не нарікайте на підлітковий вік, дитина 12–13 років починає шукати деінде тих, кому вона цікава і з ким цікаво їй.
Батьки відкуповуються від дитини старшого віку сучасними винаходами техніки. А коли вона занурюється у віртуальний світ, то стає невтямки, як же воно відбувається насправді в житті. Як пройти рівень у реальних умовах без кнопок «Вкл» і «Викл»? Варто замислитися, звідки донька чи син знатиме, як поводитись в тій чи тій ситуації, якщо її не програвати в теорії чи на практиці з найближчими людьми. А якщо найближчі такі, що хочеться тікати від них якнайдалі? Біда. У таких випадках, безсумнівно, плече допомоги мали б підставити в садку, школі. Це в ідеалі. А на практиці, це визнають самі педагоги, дитина кинута на самовиживання.
Шокуюча подія сколихнула спокійне провінційне містечко Кам’янка, що на Черкащині. У місцевій лікарні від побоїв помер тринадцятирічний хлопчик. Школа відхрестилася — мовляв, ніякого конфлікту між старшокласниками і семикласником не спостерігалося. Та й хто ті забіяки, що могли вчинити насилля в школі, навіть не здогадуються. Гадаю, 99% колишніх школярів пройшли через жорстоку школу виживання або принаймні ставали свідками таких уроків. Проте, наскільки пам’ятаю, школа завжди пильнувала це. Принаймні так було в моїй десятирічці.
Жодна НП не проходила непоміченою педколективом. Кожну виносили на шкільну лінійку, на виховну годину, на батьківські збори. Намагалися не виносити лише за межі школи, бо надзвичайна подія мала серйозні наслідки для директора — від догани й аж до звільнення, та й для батьків — бо силу впливу мав трудовий колектив, партійна організація. А нині кого чим налякаєш чи здивуєш? Спитати навіть ні в кого. Безробітні батьки масово подалися на заробітки. Тужать-плачуть за покинутими чадами. А на виправдання присилають дорогі подарунки, гроші, обіцяють ось-ось забрати туди, де нас не чекають.
Наскільки щасливі діти в заможних сім’ях? Змалку відмови немає ні в чому. Матеріальному. Духовне і душевне — це вже кому як пощастить, стверджують психологи. А ще діти із заможних сімей мають таку собі «заморочку» від предків. У них, бачте, становище в суспільстві і свої ігри для дорослих. Одна з таких має назву «престижна європейська освіта». Викликає подив і саркастичну посмішку розповідь нувориша про те, куди відправив на навчання свою десятирічну дитину. Як роки перебування десь там за кордоном, далеко від рідні, зроблять з неї високоосвічену людину, можливо, навіть повернеться в Україну як керівник підготовленої татом фірми. І жодного слова про бажання, про думку самої дитини. Тож і не дивно, що в якийсь момент, застерігають психологи, можуть виринути на поверхню всі образи на маму-тата, які любов до маляти проміняли на престиж перед колегами.