ГУМАНІТАРНА ДОПОМОГА
Німецькі благодійники турбуються, щоб струмочки доброчинності не пересохли
Дмитро РЕМЕСТВЕНСЬКИЙ,
для «Урядового кур’єра»
23 серпня минулого року в Державній канцелярії федеральної землі Саксонія прем’єр-міністр Станіслав Тилич виконав доручення президента ФРН і вручив 75-річному Вольфгангу Калю вищу нагороду федерації «Хрест за заслуги» і медаль Св. Анни, якою земля нагороджує щорічно 20 громадян за добровольчу діяльність у соціальній сфері.
Був комуністомі лютеранином водночас
Майже 20 років ця літня людина з групою однолітків-добровольців кілька разів на рік організовує і супроводжує транспорт із гуманітарною допомогою в містечко Стебник Львівської області. І робиться це абсолютно безкоштовно під егідою благодійної організації «Каритас», що діє по всьому світу. Її філія, яка фінансує перевезення на кошти пожертвувачів, є і в Хемниці.
Те, що в нас традиційно називають роботою на громадських засадах, у дослівному перекладі з німецької означає «почесний обов’язок», і є таким насправді. Люди знаходять собі якесь поле діяльності і пропонують свої послуги, зазвичай у соціальній сфері. Вольфганг Каль каже, що він переконаний пацифіст. Таким він став у дитинстві, на рубежі війни і миру: батько загинув на фронті, а він, 10-річний, разом із матір’ю тікав від радянських військ, що наступали. Коли опинилися в Дрездені, вони пережили жах горезвісного бомбардування, що фактично знищило місто. Потерпали. А 1946 року матір була заарештована окупаційною владою і загинула в ГУЛАГу.
Подружжя Каль з гордістю демонструє нагороду. Фото автора
Перша повоєнна зима була лютою, голодною. Населення країни, яка розв’язала криваву бійню, тулилося в руїнах: війна повернулася залізним молотом Божої кари, що нищила все безоглядно, збираючи жертви вже в мирний час. Втративши обох батьків, Вольфганг перейшов польський кордон, який ніким не охоронявся, і до 1950 року знайшов притулок на селянському подвір’ї. Там і заробляв на харчування. Худющий і малорослий хлопчина пішов у школу, коли його вже депортували в Німеччину, рік як розділену на дві країни. Безпритульний, позбавлений засобів до існування, втомлений поневіряннями Вольфганг і не став добиратися до ФРН, куди йому наказано було їхати: кому яке діло до того, що загубився підліток.
Залишився в НДР і прожив там до падіння Стіни. Закінчив школу робочої молоді, працював на залізниці, що прирівнювалося до служби в армії. Був направлений на навчання в педінститут, а звідти в МДУ, де вивчав славістику. Складно сказати, на скількох слов’янських мовах він говорить. Членом партії, правда, був (інакше в НДР кар’єру не зробити), однак при цьому залишився лютеранином. Такий от внутрішній компроміс — усе, як у нас загалом. І якщо ім’я, що дане при народженні, справді впливає на долю людини, то в нашому випадку цьому є підтвердження: давньогерманське ім’я Вольфганг перекладається як «шлях вовка». «Якби життя склалося інакше, — каже Каль, — то було б інакше, але як саме, нікому, звичайно, не відомо».
Поважний вік не перепона для роботи
З Україною Вольфганга пов’язало сімейне щастя. Незадовго до краху НДР як гід він супроводжував групу туристів з СРСР. Серед них була незаміжня Лідія зі Львова. Через три роки вони побралися. Впродовж цього часу Вольфганг часто приїздив на батьківщину майбутньої дружини. Тут би й вгамуватися, але ні. 1992 року в Беренштайне, що на чеському кордоні, де нині живе сім’я Каль, був створений перший пункт прийому так званих «пізніх переселенців», етнічних німців із колишнього СРСР. Держава делегувала управління пунктом благодійній організації «Каритас»: така практика передавання повноважень держави в секторі соціальної допомоги. Подружжя почало там працювати. Ініціатива організувати переправлення гуманітарної допомоги в Україну народилася якось сама собою і реалізувалася за підтримки місцевого католицького священика Клауса Орланда, в церкві якого Лідія Каль стала прихожанкою.
Щоб дати справі надійне підгрунтя, треба було знайти постійного партнера в Україні. Проте і тут без потужного організаційного ресурсу «Каритас» вона, напевно, не змогла б так довго існувати. Навколо ініціаторів поступово утворилася постійна група волонтерів, для яких милосердя — не порожній звук, а спосіб життя. У проекті постійно беруть участь 10—15 осіб, кому здоров’я ще дозволяє. Усі вони люди поважного віку, що вже саме по собі викликає подив і повагу в нашому меркантильному світі. З року в рік по всій країні доводиться шукати речі, які стануть у пригоді в лікарнях, школах, дитячих будинках далекої української провінції, просити переправити їх до Хемниця, де розташований склад. Додайте сюди клопіт з підготовкою митних документів, де ретельно перераховується все зібране для наступного транспорту, а також 1000 кілометрів не завжди приємного шляху. Окрім матеріальної допомоги, вдається збирати і гроші. «Наприклад, — говорить Вольфганг Каль, — ми зібрали кошти на термінову операцію на серці, переправили в Дрогобич машину швидкої допомоги, яка і досі служить».
Гуманітарна допомога не йде «наліво»
Зрозуміло, що без надійних зв’язків і партнерських стосунків у Німеччині, й Україні все б обмежилося кількома поїздками. У Стебнику, приміром, це благодійна організація «Надія», яка опікується дітьми-інвалідами. Для них допомога з Німеччини просто неоціненна, бо українські доброчинці не мають засобів, аби достатньою мірою забезпечити своїх підопічних тими ж шкільними меблями. Окрім «Надії», «Каритас» привозить спецобладнання для медичних установ Стебника і Дрогобича. «Багаторічне партнерство означає так само і довіру, — підкреслює В. Каль, — а це, у свою чергу, впевненість, що гуманітарна допомога не піде «наліво», її не візьмуться перепродавати. Ми, слава Богу, на таке не натрапляли. Стосунки між нашими організаціями, — підсумовує він, — практично як між родичами».
Торік для транспортування в Україну було зібрано 70 лікарняних ліжок, кожне вартістю 2,5 тис. євро, не кажучи вже про «дрібниці» — одяг, іграшки, побутові прилади, велосипеди. Нині на складі в Хемниці — кілька десятків шкільних парт. Вони і багато іншого, що ще має надійти, вирушать у путь 13 травня. Крім регулярних поїздок великовантажними трейлерами, «Каритас» організовує серед співробітників збір подарунків до Різдва і Дня Св. Миколая, і виділяє для цього свій мікроавтобус, хоча в останні два роки існує режим жорсткого заощадження коштів. До речі, проект гуманітарної допомоги «Стебник» — серед найбільш довготривалих у «Каритасі». Він діє майже 20 років з 95-ти, відколи заснована філія організації в саксонському Хемниці під егідою католицької церкви. Втім, «Каритас» (з латини — любов до ближнього) — організація світська; аби в ній працювати чи співпрацювати, католиком бути не обов’язково. От і Вольфганг Каль з товаришами належать до різних конфесій.
Як розвиватиметься благодійна акція надалі, передбачити складно. Ситуація з фінансуванням соціальних проектів занепадає, ФРН стає все більш заощадливою. Країна несе левову частку відповідальності за підтримку стабільності в усій єврозоні. Такий стан позначається і на внутрішній бюджетній політиці держави, і на приватному секторі. Скільки струмочків добродійності в результаті пересохне, підрахувати ніхто не береться. Проте цього року з Хемниця в Україну заплановано два транспорти, хоча раніше було і три, і чотири. У цих обох кавалер «Хреста за заслуги», якому нещодавно виповнилося 76 років, планує взяти участь особисто. Ну а далі — хтозна.