Цьогорічна рекордна посуха завдала багатомільйонних збитків волинським селянам. Натомість місцевим краєзнавцям подарувала старовинний човен, аналогів якого в Україні немає. Бо саме через різке зміління річки Стир в урочищі Гострий кут між селами Старосілля та Копилля з’явилося щось, схоже на товсту колоду. Мабуть, надія відкопати кілька кубометрів мореного дуба, що має дуже високу ціну продажу, й підштовхнула чорних археологів підігнати сюди екскаватор.
Коли про це дізнався директор Маневицького краєзнавчого музею Петро Хомич, він разом із представниками Старосільської сільради, міліції та СБУ виїхав на місце знахідки. Виявилося, що берег завширшки п’ять, а завдовжки 15 метрів уже розкопали. З-під грунту виднілися контури човна-довбанки. Ківш екскаватора пошкодив знахідку — на бічній частині з’явилася свіжа триметрова тріщина.
Діяти треба було невідкладно: природні умови щоднини могли погіршитися. До того ж непересічний артефакт приковував до себе надмірну увагу — десятки людей вилазили на човен фотографуватися.
Це й спричинило поглиблення тріщини. Петро Хомич, історик за освітою, добре розуміючи всі загрози, взяв на себе відповідальність за проведення «рятувальної» операції.
.jpg)
— Насамперед був потрібний потужний підйомний кран. Його одразу надав Петро Міцевський. Вантажівку-довгомір запропонував Олександр Косько, а місцем для подальшого зберігання забезпечила Мирослава Ковальчук, — розповів «УК» Петро Микитович. — Особлива подяка Богданові Киричику, який очолював цей складний технічний процес. Адже під час розроблення плану звільнення човна від осадів, з якими він буквально зрісся, пропозицій було кілька. Але єдино правильно виявилося поступово вимивати його зі спресованого лесу струменем води з потужної мотопомпи.
Дії команди, зібраної краєзнавцем із волонтерів, виявилися не тільки заповзятими, а й технічно грамотними. І протягом світлого часу доби найбільший в Україні човен-довбанка звільнили з багатовікового полону і відвезли до місця зберігання.
Обмірювання засвідчило, що його довжина — майже 12 метрів, ширина — 75 сантиметрів, глибина — до метра.
— Такі човни видовбували із цілого стовбура дерева. Цей зробили з дуба віком принаймні кількасот років, — розповів Петро Хомич. — Свого часу на таких човнах-однодеревках наші предки-козаки виходили і в Чорне море. Щодо віку знахідки, то спочатку потрібно зробити радіовуглецевий аналіз.
Тим часом на Волині поширюються найрізноманітніші версії щодо побудови цього човна. І в часі вони розкидані від епохи бронзи й черняхівської культури до періоду Київської Русі та козацької доби.
Проте доки не буде зроблено відповідних експертиз, про вік човна, призначення виїмок на його бортах та інші не менш цікаві речі говорити важко. Зокрема й про те, як він опинився під п’ятиметровою товщею берега.
— На Волині траплялися подібні знахідки, адже для наших предків такі човни були одним із засобів пересування. У Волинському краєзнавчому музеї є дві довбанки, на 5 і 7 метрів, вони належать до XVII і XVIII століть, — коментує Петро Хомич. — Недавно довбанку знайшли і на Любешівщині, але вона тільки три з половиною метри завдовжки. Тож можу сміливо твердити, що наш човен для України і Європи — справжня сенсація. Той, що підняли й успішно законсервували на Хортиці, лише восьмиметровий.
Але в мене є заперечення. Нагадую співрозмовникові, що на березі Стиру навпроти колишньої автостанції в Луцьку на початку 1970-х була подібна знахідка. Тоді теж спробували вимити з мулу тринадцятиметрового, як тоді казали, козацького дуба. Але внаслідок невдалої операції замість цілого човна у підвалі тодішнього краєзнавчого музею опинилася лише купа мотлоху. Решта попливла за течією. Гадаю, разом з тим човном було безслідно втрачено і частку гордості за наших славних предків, які його збудували.
Нинішня волонтерська команда на чолі з Петром Хомичем із порятунком унікального човна впоралася з честю. Доля знахідки волинян, аналогів якої немає в Європі, тепер має стати своєрідним тестом і для Міністерства культури, і обласної влади. На здатність оцінити значення артефакту. На вміння організувати подальші рятувальні й консерваційні роботи. Нарешті на спроможність знайти фахівців і кошти. Зокрема і на створення музею одного експоната, який красномовніше за будь-які слова розповідатиме про силу, вміння та звитягу наших предків. Ми того варті!