На Луганщині нині майже 13 тисяч людей працездатного віку з інвалідністю. З них офіційно працевлаштовано лише 3904.

Робота для багатьох з них — мрія, з якою пов’язують всебічне поліпшення життя. Але навіть якщо пощастило побачити в оголошенні підходящу вакансію, на шляху до працевлаштування багато бар’єрів.

Список вакансій коригує МСЕК

За даними голови Луганської обласної асоціації людей з інвалідністю Миколи Надулічного, кількість осіб з особливими потребами лише зростає: протягом останнього року їх побільшало на тисячу. До служби зайнятості за останні півроку звернулося 239 осіб з інвалідністю. І лише 87, тобто третину, працевлаштовано. Чому так?

«Роботодавці прописують у списку вакансій спеціальності без урахування тієї обставини, що на ці види роботи могли б претендувати й люди з інвалідністю, — пояснює Микола Надулічний. — Щоправда, проблеми не лише з боку роботодавців. Наприклад, є ситуація, що МСЕК (медична експертна комісія) та ІПР (індивідуальна програма реабілітації) прописують рекомендації, ким особа з конкретною групою інвалідності може працювати. Та часто людина може робити більше і готова піти на ризик. Тож якщо у людини друга група інвалідності, чому вона не може бути перукарем, кондитером чи офіціантом?»

Про це Микола Надулічний говорив під час робочої зустрічі, на якій були представники служби зайнятості, фонду соціального захисту інвалідів, обласного департаменту соціального захисту населення, медицини та професійної освіти. Співробітники обласної служби зайнятості розповідали, що готуються провести спеціалізований ярмарок вакансій. Планували на цей захід запросити роботодавців, представників великих і малих підприємств, що подали заявки про вакансії, і поставили за мету, щоб вони зустрілися з людьми з інвалідністю, які на ці вакансії претендують.

«Тут виникла пропозиція про розроблення законопроекту, який, з одного боку, створив би умови, щоб роботодавцеві були вигідні вакансії для людей з інвалідністю, а з іншого — зняв би медичні обмеження для людей з інвалідністю, котрі мають сили працювати. Одне слово, слід мотивувати людину на розширення її можливостей у плані працевлаштування», — розповідає голова обласної асоціації людей з інвалідністю.

Дорога до ЦНАПу

Та якщо навіть уявити, що законопроект набере необхідну кількість голосів, чи не стануть бар’єром на шляху до омріяного робочого місця для людини з інвалідністю звичайні сходинки або ґанок?

Саме тому Микола Надулічний і його колеги з асоціації провели моніторинг доступності п’яти важливих об’єктів (будівлі міськвиконкомів, ЦНАП, пошта, клуб, храм) у чотирьох містах області — Сєверодонецьку, Рубіжному, Старобільську і Кремінній. На жаль, люди з особливими потребами всюди вказують на проблеми доступності.

«Ми провели аудит доступності, щоб розуміти весь спектр проблем людей, які хочуть їздити на роботу і організовувати своє дозвілля. Вийшов певний маршрут, який не кожен подолає щодня, настільки багато бар’єрів. Виходить, що суспільство розділяє нас, і людина з інвалідністю виявляється тягарем для здорового родича, близького друга, колеги. Її треба супроводжувати, допомагати заїхати на чергову сходинку. А приміщення в закладах культури майже не доступні для людей з інвалідністю», — ділиться власними враженнями Микола Надулічний. Він сам долав ті бар’єри на інвалідному візку. І досить переглянути хоч один із чотирьох відзнятих активістами роликів, щоб переконатися, наскільки це важко. Іноді на формально збудовані пандуси неможливо заїхати — не дає змоги відстань між колесами традиційного інвалідного візка.

Роботу виконано величезну. Зібраний матеріал неодмінно передадуть владі міст, де проводили дослідження. Але навряд чи можна назвати це новиною чи несподіванкою.

Пошук команди

«Ми не просто ставили собі за мету приїхати і за допомогою відеооператора зафіксувати, як важко дістатися людині на інвалідному візку до цих важливих об’єктів. Наша команда однодумців (представництво було на серйозному рівні: начальник обласного департаменту соціального захисту, представник ПРООН, члени обласної асоціації) хотіла зустрітися з активістами із цих міст, запитати їх, про що мріють, де, в якій галузі бачать своє майбутнє», — розповідає Микола Надулічний.

Він підкреслює, що чи не в кожному з названих міст зустріли активних і сміливих людей. Виявилося, що в Старобільську люди з інвалідністю вже навіть організували (завдяки гранту!) роботу з пошиття та ремонту взуття. А в Рубіжному хлопці хочуть організувати майстерню з ремонту електроніки, зокрема мобільних телефонів. Для започаткування власної справи їм не вистачає суми, яку цілком можна отримати у вигляді гранту від міжнародних організацій.

У Кремінній виявили складніші проблеми соціального характеру: йдеться про надання приміщення, де могли б збиратися люди з інвалідністю та вирішувати свої питання. А в Сєверодонецьку поки що немає взаєморозуміння між владою і громадськістю. Але й тут уже є ідеї щодо організації власної справи. Людина хоче пасічникувати і навчати цієї професії, що не прив’язана ні до війни, ні до соціального статусу, інших.

«Ми напрацювали проекти і сподіваємося, що їх допоможуть профінансувати міжнародні організації», — наголошує Микола Надулічний.

Про це йшлося й на обласному форумі «Діалог про стратегію підвищення інклюзії», який провели днями на Луганщині за підтримки UNDP Ukraine/ПРООН в Україні.

Іванка МІЩЕНКО
для «Урядового кур’єра»