Коли працівники обласного управління захисту економіки почали збирати по сільрадах відомості про ділянки, які обробляють сільськогосподарські підприємства, спочатку це ні в кого не викликало підозри: на те й існує це управління, щоб з-поміж іншого наглядати за порядком у справі використання ріллі. Аж потім з’ясувалося, що тут працює інший інтерес, вельми далекий від державного.
Найперше правоохоронців цікавили оброблювані ділянки на землях запасу й ті, що належали померлим власникам паїв. Обробіток таких ділянок сільгосппідприємствами пов’язаний із численними юридичними заковиками, зумовленими прогалинами у правовому полі.
Порушувати не можна, не порушувати — теж
Уявімо життєву ситуацію: аграрій цілком законно на підставі укладених договорів орендував певну кількість паїв і обробляв їх. Власник одного з цих паїв помер. Його спадкоємець не встиг переоформити пай у свою власність: або його вчасно не повідомили про спадщину, або у нього нема коштів на юридичні процедури (бо ж вони аж ніяк не безплатні, особливо останнім часом). А ця ділянка розташована посеред поля — то веліти механізаторам акуратно її об’їжджати?
А якщо на момент смерті власника паю його ділянку вже було засіяно, то не збирати з неї врожаю? Варто додати те, що скаже вам будь-який хлібороб: земля не може лишатися без обробітку, інакше протягом років вона поросте бур’янами, потім чагарниками, зрештою деревами, і тоді повернення її в сільськогосподарське виробництво потребуватиме таких витрат, на які не кожен наважиться.
Щодо земель запасу теж цікаво: нині їх можна здавати в оренду лише через аукціон, який проводить Держгеокадастр. Але щоб виставити ділянку на аукціон, на неї спочатку треба виготовити всю необхідну землевпорядну документацію, отримати кадастровий номер тощо. І займатися цим має вже не зазначена установа, а сільські ради, і не за державні гроші, а власним коштом. А ці кошти в них є? Навпаки, на поточні витрати не вистачає.
Тому багато сільрад, обходячи чинне положення, воліли здавати такі землі в оренду своїм рішенням. Коли ж прокуратура вказала їм на неприпустимість таких дій, стали чинити інакше: орендну плату, отриману від аграріїв за обробіток таких земель, за погодженням з податковими органами оформляли як надходження до бюджету, складаючи листи-розрахунки.
Як зауважує голова громадської спілки «Аграрії Львівщини» Юрій Одноріг, у перелічені способи на Львівщині обробляють ледь не половину земель. За його словами, такий обробіток здійснюють не зовсім за встановленим порядком, але і складу кримінального злочину тут нема. Та в обласному управлінні захисту економіки вважали інакше.
За закон з порушенням закону
Що можна поставити у провину тим аграріям, що обробляють землі в описаний вище спосіб? Хіба неправильне оформлення документів чи самоуправство. У будь-якому разі це адміністративне правопорушення. Але на Львівщині проти сільгосппідприємств почали порушувати кримінальні справи за статтею набагато жорсткішою: самовільне захоплення земельних ділянок.
Саме на таке обвинувачення наразилося одне з найбільших аграрних господарств Львівщини — приватне підприємство «Західний Буг» у с. Павлів Радехівського району. Проти нього відкрито кримінальне провадження за ч. 1 ст. 197-1 КК України («Самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику»). Запросити представників підприємства на засідання Галицького районного суду м. Львова 6 грудня 2017 року не вважали за потрібне, тож за їхньої відсутності ухвалою слідчого судді Стрельбицького В.В. у присутності прокурора і без адвоката (як за Сталіна!) на землі, які обробляло підприємство у Сокальському та Буському районах Львівської області, було накладено арешт.
Особливо зауважимо: на всі землі, зокрема ті, що в ухвалі суду названо «пайовим фондом»: в усталеній юридичній практиці так називають внески членів інвестиційного товариства, але тут ідеться про інше, до земель такого терміна досі ще ніхто не застосовував. Цей неологізм у Галицькому суді винайшли невипадково. Бо ж якщо назвати те, про що йшлося, справжнім найменуванням — «паї громадян», одразу стане зрозумілою неправосудність судового рішення. Як можна «повернути у власність держави» те, що вже має конкретних власників?
Адже в цьому рішенні йдеться: «Існує обґрунтована підозра, що згадані земельні ділянки вибули із державної власності внаслідок вчинення кримінального правопорушення». Як це — вибули із державної власності, якщо вони там і не перебували, бо належать громадянам, з якими у встановленому порядку укладено договори оренди? Тепер ці землі, майже 70 га, заборонено обробляти, і власники паїв лишилися без орендної плати. Ще частина земель померлих громадян перебуває на стадії набуття правонаступниками права власності, підприємство навіть надавало їм у цьому допомогу, бо й само не прагнуло опинитися в подібній ситуації. Але не встигли…
Крім того, під арешт потрапили 17,4 га «земель пайового фонду» на території Боложинівської та Тур’янської сільських рад, які не мають індивідуально визначеної ознаки, яка б дала змогу їх ідентифікувати — не вказано кадастрових номерів. Фактично слідчий отримав ексклюзивне право самостійно вирішувати, які ділянки на згаданій території заарештовувати.
До речі, про слідчого: на виконання ухвали суду він мав би повідомити державного реєстратора про винесену судом ухвалу для внесення в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно відомостей про обтяження конкретної земельної ділянки арештом. Без цього арешт земельної ділянки не має правових наслідків. Але не повідомив. Виходить, слідчий не виконав рішення суду, яке сам ініціював. То навіщо це робиться?
Ходаки не до Леніна
Кричуща нелогічність дій суду і слідчого привернула увагу аграрної громадськості і ЗМІ Львівщини. І тут з’ясувалося, що ця справа не єдина, аналогічні порушено проти багатьох аграрних підприємств області. Мало того, за деякими навіть винесено вже обвинувальні вироки — але не керівникам підприємств, а стороннім особам, часто далеким від сільського господарства. Як це робиться і головне навіщо?
Варто почати з останнього. За словами аграріїв, зокрема Юрія Однорога, в області діє налагоджена схема вимагання грошей з аграріїв: спочатку заарештовують землі підприємства вже описаним чином, а потім пропонують «домовитися»: 250—300 доларів за гектар — і питання знято. Тепер зрозуміло, чому слідчий не квапиться вносити відомості про арешт на землю до Державного реєстру?
Але ж справу вже порушено, тож треба її на когось повісити. Тоді у поліцейській картотеці знаходять підставну особу — ходака, як правило, раніше засудженого, бажано незаможного, без певних занять, соціально незахищеного — і пропонують йому під примусом та за обіцянку невеликої грошової винагороди взяти провину на себе і підписати зі слідством угоду про визнання винуватості.
Так уже винесено вироки в кількох справах. Безробітний із Золочева Сергій Дрогобецький у лютому 2015 року визнав свою провину в тому, що нібито найняв компанію «Агро ЛВ Лімітед», щоб вона для нього посіяла цукрові буряки на площі понад 203 га у Радехівському районі, засуджений до штрафу 3400 гривень (певна річ, що буряки насправді та компанія сіяла для себе, а Дрогобецький і поряд не стояв).
Того самого року Тарас Дутка із села Підгороднє під Золочевом на суді підтвердив, що 2014-го уклав з компанією «Вінал Агро» договір підряду на посів озимого ріпаку, озимої пшениці, сої та ярого ячменю на 533,24 га у Жидачівському районі, і його оштрафували на 5100 гривень. Представники згаданих компаній від коментарів відмовляються: воно їм треба!
Наче все вирішено? Але вже пізніше суди постановили стягнути з них збитки, нібито завдані державі: загалом з обох понад 670 тисяч грн. Чи були насправді збитки і де засуджені візьмуть такі гроші — нікого не цікавить.
Об’явився фігурант ще однієї аналогічної справи: Анатолій Лісовий, раніше засуджений житель Золочева без певних занять, який нібито самовільно обробляв майже 400 га землі у Радехівському районі. Йому, за деякими відомостями, може загрожувати теж чимале відшкодування збитків. Вас не дивує, що всі ходаки із Золочева? Виявляється, на те є причина, до якої скоро повернемося.
А поки що зауважимо: на засіданні Радехівського районного суду, на якому був присутній кореспондент «УК», сторона обвинувачення намагалася розглянути справу про звинувачення Лісового у самозахопленні землі без присутності потерпілої сторони (тобто сільрад). Лише за наполяганням адвоката Олега Мицика, попри заперечення прокурора, його було залучено до процесу як представника потерпілої сторони.
Утім, до розгляду по суті справа так і не дійшла через неявку обвинуваченого. Адже коли він помітив інтерес ЗМІ до своєї персони, то обрав тактику переховування. Єдине, від кого не зумів сховатися, на свою біду — від призначеного йому судом адвоката. Чому на біду, адже адвокат повинен його захищати? В іншій справі, мабуть, так і було б, але тут ситуація цікава. На це звертає увагу Олег Мицик: він представник потерпілих, але, по суті, зацікавлений у виправданні Анатолія Лісового. А особа, що вважається його адвокатом, прагне лише одного: аби суд затвердив угоду про визнання вини і визнав обвинуваченого винним.
Цікава деталь: за деякими відомостями, напередодні суду адвокат ледь не півдня добивався до помешкання Анатолія Лісового (Золочів — не таке вже велике місто, там багато чого знають одне про одного), а наступного дня він не з’явився до суду, хоч адвокат мусив його повідомити про дату і час судового розгляду, посприяти його присутності. Чи не дивно? Не дивно, бо в разі повторної неявки обвинуваченого і за наявності угоди про визнання провини суд може розглядати справу без нього, а це унеможливлює незручні запитання представника потерпілих.
Бо ж на запитання, яку фірму він нібито наймав, що сіяв, скільки платив за роботу і взагалі скільки коштує обробіток одного гектара землі, Анатолій Лісовий як людина, далека від сільського господарства, відповісти не в змозі. У цьому переконалися колеги — львівські журналісти, яким пощастило дістатися до нього.