Народному журналові «Перець», який заснував батько українського гумору Остап Вишня, у грудні виповнюється 100 років. Тож із цієї нагоди в обласному краєзнавчому музеї відбулася зустріч з рівненськими гумористами. Не на часі, скажете? «Ще й як на часі!» — переконують сатирики. Бо у воєнні лихоліття українцям завжди допомагав здобувати перемогу гумор.

«Наші предки дуже часто виводили ворога з рівноваги глузуванням з нього, насмішками й навіть демонстрацією сороміцьких місць. А вже тоді впевнено били його. До прикладу, важлива для історії всієї Європи битва під Хотином 1621 року, в якій українські козаки під проводом гетьмана Сагайдачного розбили турків і султан змушений був відступити. Саме тоді народилася народна пісня «Ой, на горі та й женці жнуть». Вона наша улюблена й тепер», — каже бандурист Назар Волощук і заводить її. Ми підспівуємо.

«Гумор зі мною зі шкільної лави й аж до нинішньої сивини. Якось, пригадую, приїхав до мами, а вона з порога: «Сину, ти ще ті байки пишеш?» — «Пишу, мамо, а що?» — «Та сусід зі мною вже не розмовляє: вичитав у районній газеті твою байку й за кличкою собаки себе впізнав».

Пішов я до сусіда, розговорив його, повечеряли разом. «Це ти про мене написав?» — питає. «Та таких, як ви, дядьку Миколо, повна Україна,  то я узагальнив». — «А таки правду кажеш, Юрку», — і ми потисли один одному руки», — розповідає поет-сатирик лауреат премії імені Остапа Вишні Юрій Береза.

А коли йдеться про персоналії, каже, критикувати треба чесно, маючи на те моральне право. Сатирик пригадує, як кілька років тому написав фейлетон про одного з посадовців, котрий мав проблеми з декларуванням доходів. Про це, до речі, повідомляла прокуратура. Та щойно фейлетон побачив світ, як розгорівся скандал: мовляв, ми йому — обласну премію Світочів, а він, сякий-такий, ось як віддячив.

«Нема на тебе Остапа Вишні!»

Тема стосунків журналіста і влади завжди була гострою. Відтоді як 1922-го бадьоро пішов у люди журнал «Перець», в його засновника Остапа Вишні почалися проблеми. І що більше популярності здобував «Перець» серед простих людей (часто так і казали: нема на тебе Остапа Вишні), то більше непокоїлася влада. Дійшло до того, що Остапа Вишню звинуватили в замаху на тодішнього першого секретаря Київського обкому партії Постишева. Усі знали, що поет не винен, але йому загрожував розстріл. Тільки завдяки  клопотанням Максима Рильського розстріл замінили ув’язненням. Тож «Перець» не виходив з 1934-го до 1944 року.

У різні часи журнал редагували Василь Еллан-Блакитний, Микола Білкун, Федір Маківчук, Олег Чорногуз, Юрій Прокопенко, Михайло Прудник, Євген Дудар, Юрій Іщенко.

«Нині журнал, який виходить у форматі фейсбук-сторінки «Перець. Весела республіка», редагує карикатурист Валерій Чмирьов, тож побільшало карикатур. Нині головна тема — війна з гострою сатирою на путлєра. Виходимо двічі на місяць на 16 сторінках. Мені разом з Юрієм Пилипом із Запоріжжя випала честь бути літературним редактором видання. Активний автор — ще один запоріжець Микола Білокопитов. Доречно згадати рівнян: Петро Красюк, Леонід Куліш, Ростислав Солоневський, які в різні часи співпрацювали з «Перцем», — каже Юрій Береза.

Сміх продовжує життя

У старших колег є талановиті послідовники, як-от учитель із села Корост Сарненського району Василь Титечко: «У грудні виповнюється не лише 100 років «Перцеві», а й чверть століття відтоді, як мої вірші вперше побачили світ на його сторінках. Я тоді був дев’ятикласником і дуже цим пишався. Вдячний долі за те, що маю змогу творити гумор, а читачам — що не зраджують гумористів. Вони народжуються з нашого сьогодення. Знаю: сміх продовжує життя. А в ці темні часи він необхідний».

Ось лише кілька рядків від Василя Титечка: «Дивись правді в очі, доки вона їх не відвела»; «Весь час на роздоріжжі, бо працюю двірником»; «Якщо втратив віру, знайди собі Любу»; «Колись був Держліс — тепер Держпень».

До розмови про «Перець» та гумор долучився Шевченківський лауреат поет із Херсона Анатолій Кічинський, який живе в Рівному. Він нагадав, що в селі Кринки неподалік Олешок на Херсонщині є садиба, де жив і творив Остап Вишня. Вона вже, було, занепала. Та в Києві знайшовся меценат, який надав кошти і перетворив її на музей. «Одразу після нашої перемоги неодмінно приїздіть, щоб зарядитися духом батька українського гумору!» — запрошує пан Анатолій і дарує нам свою унікальну добірку фразеологізмів. Яка ж неперевершено-влучна й дошкульна наша мова — зброя проти ворога в руках кожного українця.