Маша — в безпеці. Ведмедиця, про долю якої «УК» розповів 22 травня ц.р. у статті «Про Машу та інших.jpg)
ведмедів», визволена нарешті з тісної клітки мисливського господарства під Павлоградом (Дніпропетровська область). Громадські активісти буквально вирвали її з рук живодерів і перевезли до житомирського зоопритулку «Надія».
П’ять років Маша слугувала «навчальним реманентом». На ній відпрацьовували хватку собаки породи сибірська лайка. При цьому Маша була позбавлена можливості дати собакам відсіч, адже у цей час була припнута коротким ланцюгом.
Лише завдяки міжнародній організації «Чотири лапи» та українським зоозахисникам, добрим серцям гуманних українців та гострим матеріалам журналістів ведмедицю вдалося звільнити з полону. Тепер у Маші, як й у інших бурошкурих, яких визволили з тісних кліток та антисанітарних умов приватних звіринців, є 500-метровий вольєр з наближеними до природних умовами.
Але не всім клишоногим пощастило знайти кращу долю. Так, нещодавно Західноукраїнське товариство захисту тварин звернулося до державної екологічної інспекції у Львівській області з вимогою врятувати від знущань ведмедицю, яка на момент звернення утримувалася на території Шепільської відпочинкової бази (Стрийський район).
«Приїхавши відпочивати на цю базу у вихідні, я була вражена умовами, в яких мешкає ведмідь, — розповіла зоозахисникам пані Ірина, відвідувачка бази, — бетонна підлога, брудна вода у мисці, тісний розмір клітки та якась стара автопокришка для розваги. Неможливо зрозуміти, що цікавого в тому, щоб сфотографуватися на фоні нещасної тварини та спостерігати за клишоногим, який позбавлений природних умов існування. Особисто мене обурює, що у XXI сторіччі у моїй країні, яка намагається стати членом Європейського Союзу, виявляється можливим тримати в клітці ведмедя в жахливих умовах заради незрозумілої сумнівної розваги».
А у с. Грушівка Первомайського району Миколаївської області на території колишньої військової частини на момент написання статті мучилися аж три ведмеді. Тварин тримали у брудних іржавих тісних клітках — тісних настільки, що ведмеді ледве могли у них розвернутися. Годували тварин пліснявим хлібом. Від кліток, за словами очевидців, йшов жахливий сморід.
Утримувалися ведмеді як живі тренажери для мисливських собак. «Не можна було без болю дивитися в очі цим тваринам, — каже голова Миколаївського обласного товариства захисту тварин Муза Махова. — В їхніх поглядах було таке страждання, така мука, що здригалася душа». За словами пані Махової, громадські активісти та інспектори державної ветеринарної і екологічної інспекцій викликали міліцію, яка склала протокол. Але доля ведмедів від цього кращою не стала.
За підрахунками міжнародної зоозахисної організації «Чотири лапи», в Україні в неволі перебуває 90 ведмедів. Більшість із них утримується в приватних звіринцях або при ресторанах. Якщо ми йдемо в Європу, то мусимо адаптувати до вимог ЄС і виконання зоозахисних законів. Зокрема, Бернської конвенції про охорону дикої флори та фауни, яка вимагає особливого ставлення і до ведмедя бурого. Та й власне законодавство треба поважати — і закон про Червону книгу, і закон про захист тварин від жорстокого поводження.
Ще навесні Прем’єр-міністр доручив міністру екології та природних ресурсів та іншим відповідальним чиновникам вжити невідкладних заходів щодо захисту тварин від жорстокого поводження. Але принаймні щодо ведмедів це доручення поки що виконується не надто успішно.