Молодь з окупованих територій Донбасу, дитинство і юність якої випали на минулі неймовірно важкі шість років у нашій сучасній історії, зрозуміти складно, але можна і потрібно. Спробуйте тільки уявити себе на місці когось із них. Адже якщо тобі всього 10 років, ти дуже вразливий до всюдисущої липкої пропаганди, що, немов пробка, застрягла у вухах.

Тому здебільшого за чисту монету сприймаєш брутальну дезінформацію. Зокрема про окрему виняткову місію «ДНР» та братню Росію, яка припхалася на донедавна мирну українську територію з танками, гарматами та реактивними системами залпового вогню «Град» чи «Смерч» із святою місією — захистити людей Донбасу. Як, від кого? Від «бандерівців», «правосєків» та всієї агресивною України. А ще від країн Європи та США, які буцімто давно оточили Росію, Донецьк із Луганськом і з дня на день почнуть атакувати.

У 12—13 років потроху піддаєш сумніву все, що повсякчас пропагує проросійський брехливий ящик. Бо з подивом дізнаєшся: самопроголошену «республіку» не визнає не тільки весь цивілізований світ, а навіть Росія, яка навесні 2014-го, віроломно увірвавшись на український Донбас, стала ініціатором її створення. Та й найманці-росіяни, ти встиг пересвідчитися, поводяться в Донецьку не як брати і захисники, а як примітивні вбивці, грабіжники й мародери.

14—15-річним уже розумієш, що на окупованій території, яка перетворилася на депресивну резервацію, в тебе дуже похмуре і навіть трагічне майбутнє. Адже якщо хочеш у дорослому житті відносно нормально заробляти, тобі пряма дорога до незаконних військових формувань, де доведеться із зброєю в руках захищати потворне непорозуміння з назвою «ДНР». Здобути омріяний фах і мирно працювати? А де, якщо майже всі підприємства закрито та зруйновано? А ті, що вціліли, пропонують заробіток як кіт наплакав.

Тому 16—17-річним, відчуваючи себе майже приреченим на вбоге животіння, прагнеш будь-що вирватися із цього жахливого дна і перебратися в Україну чи інші країни. Щоб нормально вчитися, працювати і жити по-людськи.

Такі бажання цілком закономірні для молоді, яка на власному досвіді пізнала реалії моторошного «рускава міра». Інша річ, що ініціатори й носії гібридної війни також знають про прагнення підростаючого покоління окупованого Донбасу. Тому роблять усе можливе, щоб і надалі перетворювати вчорашніх школярів на гарматне м’ясо і закрити їм дорогу в Україну та до мирного життя.

«Нехай про патріотизм розкажуть за Уралом»

Чимало жителів окупованих міст і сіл Донеччини ще у 2014—2015 роках зуміли розпізнати справжню сутність «республіки», створеної коштами, зусиллями та зброєю РФ. Тому якщо не було змоги залишити депресивну територію всією родиною, відправляли хоч дітей до рідних чи близьких на підконтрольній уряду території Донеччини, у сусідні Запорізьку, Дніпропетровську чи інші області.

Насамперед вивозили старшокласників. По-перше, аби ті невдовзі могли вступити на навчання до вишів, здобувати нормальну освіту і легітимні дипломи. А по-друге, щоб уберегти юнаків від участі в бойових діях у складі проросійських незаконних збройних формуваннях. Адже на той час чимало молоді, піддавшись закликам про «українську загрозу» та «захист Донбасу», взяла в руки зброю. А батьки, які іноді й не знають, де могили їхніх дітей, змушені картати себе, що не змогли застерегти нещасних від трагічного вибору.

Але тоді і особливо тепер молоде покоління «ДНР» відчуває величезний тиск і чималі перешкоди на шляху, який дає змогу назавжди вирватися з окупації. Головний коник окупаційної влади, який давно вже кульгає на всі чотири, — пропаганда місцевого патріотизму. А оскільки це робиться, м’яко кажучи, від лукавого, юнаки навіть самостійно можуть відрізнити правду від цинічної брехні.

«Усе в Донецьку відбувалося на наших очах, і ми не такі наївні телепні, якими нас вважають пропагандисти. Випало дорослішати в неймовірно важких умовах війни, але чимала частина з нас із цих гірких уроків зробила правильні висновки. Патріотизм і «герої ДНР»? Нехай це розказують людям за Уралом чи ще далі. А ми зблизька бачили тих головорізів-покидьків, яких привезли сюди з Росії та Чечні. Ми знаємо, що «Моторола», «Гіві» та Захарченко — ніякі не герої і бойових подвигів за ними не варто шукати. Їх зліпила російська пропаганда. А потім, коли вони стали непотрібними, їх знищили російські спецслужби.

Як і раніше, всім, хто залишає «ДНР», дорікають браком патріотизму і навіть зрадою. Та виникає закономірне запитання: чому ж у Донецьку не живуть персони, які у 2014-му дуже активно підтримували незаконний референдум і від’єднання від України? Більшість цих осіб, які звинувачували Україну і обіцяли щасливе життя в «республіці», давно перебралася на постійне проживання в РФ. Чим їм тепер не подобається Донецьк без України? І чому вони вирішили, що це жахіття і безвихідь мають подобатися нам?» — емоційно каже недавній житель Донецька, студент одного з вишів Донеччини, який ще позаторік зміг залишити окуповане місто.

А оскільки тутешня молодь нині вже не дуже ведеться на патріотичні заклики, окупаційна влада шукає інші способи, щоб залишити її по той бік лінії розмежування. Цього року це відбувається за принципом: немає лихого, щоб на добре не вийшло.

Ідеться про наступ коронавірусної інфекції: окупанти спробували використати небезпечну ситуацію на свою користь. Адже вони на тривалий час закрили контрольні пукти в’їзду та виїзду, після чого всі жителі окупованої Донеччини втратили змогу виїхати звідти на українську територію. Серед них, звичайно, і потенційні абітурієнти, які готувалися до ЗНО та вступу до вишів Маріуполя, Слов’янська, Покровська, Харкова, Запоріжжя, Дніпра чи Києва.

Таке рішення у Донецьку цинічно пояснюють складною епідеміологічною ситуацією в Україні з пандемією і турботою про людей. Хоч у цьому разі йдеться про недолугу відмазку. Бо, приміром, виїзд до сусідньої РФ, де кількість хворих на COVID-19 значно більша, ніж в Україні, не заборонено. Та й у самій «республіці» ситуація дуже складна.

Тим часом Україна відкрила всі КПВВ і готова приймати людей без будь-яких обмежень. Особливо це стосується молоді з того боку лінії розмежування: для абітурієнтів, які їдуть до нас, аби вступати до вишів, навіть скасували обов’язкову для всіх самоізоляцію. У відповідь на це в «ДНР» таки відкрили один КПВВ «Оленівка» на виїзд, але він працює всього двічі на тиждень. Крім того, в Україну випускають тільки тих, хто має тут постійну прописку. Зрозуміло, молоді жителі Донбасу, які шість років перебувають під проросійською окупацією, прописки не мають і тому втрачають можливість вчитися і отримати український диплом, який, на відміну від «дирівського», визнає цивілізований світ.

Абітурієнтів чекають, подовживши строк подачі документів

Варто нагадати: спрощену процедуру для абітурієнтів з окупованих територій Криму та ОРДЛО через освітні центри «Крим-Україна» та «Крим-Донбас» ввели в нашій державі ще 2016 року. Вона була трохи обмеженою через малу кількість запропонованих вишів та квот. А черговий крок назустріч майбутнім студентам з того боку лінії розмежування українська влада зробила цього року.

«Ми боремося за молодь на окупованих територіях, хочемо максимально заохотити таких випускників переїжджати до України, вступати до наших навчальних закладів, вчитися в українській системі освіти», — повідомив про ініціативу дозволити цій категорії молоді вступати у всі виші без ЗНО Президент України Володимир Зеленський.

3 липня Верховна Рада ухвалила відповідний законопроєкт про особливості вступу до вищих навчальних закладів осіб з окупованих територій. Цей закон дає змогу молоді з того боку вступати до всіх вишів без ЗНО за підсумками вступних екзаменів та в межах встановлених квот.

Оскільки з’явилося чимало спекуляцій довкола законопроєкту №3734, слід уточнити: юнаків із Криму та Донбасу не зараховуватимуть у виші автоматично, вони не претендуватимуть на бюджетні місця для молоді з інших регіонів.

«Абітурієнти з тимчасово окупованих територій конкурують за бюджетне місце в закладах вищої освіти в межах встановленої квоти, це — 20%. Тобто ніяк не можуть претендувати на 80% бюджетних місць, що дає змогу талановитій молоді України вступати до вишів, як і раніше», — наголошує координатор Офісу з розробки гуманітарної політики України Олександра Дворецька.

На жаль, дорога до українських вишів терниста. Адже її заступила окупаційна влада, яка закрила КПВВ і всіляко перешкоджає молоді виїжджати в Україну. З огляду на це Міністерство освіти і науки подовжило строк подачі документів для абітурієнтів з резервації до 23 жовтня (попередній термін був 20 серпня). Вступникам з того боку лінії розмежування порадили не втрачати надії і знайти можливість повідомити про рішення вступати до вишу.

«Вони можуть використати будь-який електронний ресурс, аби подати нам знак, що вони тут хочуть навчатися. У відповідь отримають офіційне запрошення та інструкцію, що робити далі», — зауважує заступник міністра освіти і науки Андрій Вітренко.

На жаль, намагання допомогти молоді з окупованих територій Криму і Донбасу навчатися в Україні неоднозначно і навіть вороже зустріли деякі вітчизняні політичні сили. Шкода, але це відбувається тоді, коли Україна, на відміну від ОРДЛО, не зводить бетонних мурів на лінії розмежування й не відгороджується від співвітчизників, а робить зусилля, щоб витягнути їх з депресивного проросійського дна.

Кому вигідно називати всіх абітурієнтів та студентів з Донбасу потенційними ворогами? Та кому ж… Тому, хто шість років торочить про непричетність до розв’язаної гібридної війни і цинічно зве її громадянською. Тому, хто прагне, аби юнаки з Донбасу та Криму не вчилися і працювали в Україні, а брали в руки зброю, привезену з РФ, і, виконуючи команди російських командирів-«іхтамнєт», і далі робили картинку війни громадянської.

ПРЯМА МОВА

Абітурієнт з окупованої Горлівки:

— Українську мову вже потроху став забувати, бо у школі нам її викладали ще в 6 класі. Далі нас вчили тільки за російськими підручниками, і вчителі не приховували, що готують нас вступати до місцевих чи російських навчальних закладів. Тому згодом, мріючи про виш у Харкові, всерйоз зайнявся мовною самоосвітою: читав українські книжки, писав з батьками диктанти, а ще влаштовували «українські дні», коли розмовляли вдома тільки державною мовою.

Тож було дуже боляче читати в соціальних мережах звинувачення деяких політиків: мовляв, в Україну з Донбасу їдуть тільки діти бандитів і сепаратистів, які пропагуватимуть «рускій мір», шпигуватимуть та влаштовуватимуть диверсії. Прикро, але дехто з моїх ровесників виявився не готовим до такого упередженого ставлення. Вони подали документи до місцевих вишів, куди можна вступити без проблем. Я ж, попри перешкоди, не змінив рішення навчатися в Україні.

ЦИФРИ

Кількість абітурієнтів, які вступили в українські вищі навчальні заклади за спрощеною процедурою: 2016 рік — 1008, 2015 — 1550, 2018 — 1776, 2019 — 1865.