РОДОСЛОВНА
Саме завдяки християнізації Русь перетворилася на повноцінну державу
Валентин МОЙСЕЄНКО,
дослідник історії
Нещодавно президент Російської Федерації Дмитро Медведєв підписав указ про урочисте святкування у 2012 році 1150-річчя російської державності. Ця дата грунтується на повідомленні «Повісті минулих літ» про заснування варягом Рюріком Ладоги у 862 році. Реакцією на вказаний указ став матеріал професора Петра Кралюка «Коли постала держава Українська?» (газета «День», 9 вересня 2011 року), що викликав зацікавлення читачів. Автор вважає, що це сталося 852 року, і також посилається на «Повість минулих літ». Адже згідно з літописом саме з вказаного часу «наша земля почала називатися Руссю». Цілком природно, що цим питанням у минулому столітті проймалися найвідоміші російські та українські історики. Цікаво, а до яких висновків прийшли вони?
Нова віра зігрівала душі русичів ще до Аскольдового хрещення
Арабські і візантійські джерела вживають назву Русь починаючи з VІ століття, а вже у VIII столітті на уламках держави антів постає Руський каганат. Також відомі два ватиканські листи під спільною назвою «До кліриків Русі» за підписом пап — св. Лева ІІІ (750 — 816 рр.) та Бенедикта ІІІ (855 — 858 рр.). Виникає закономірне запитання: «А чи був у проміжку часу в чотириста з гаком літ існування до Володимирової Русі період, коли всі її сусіди, насамперед Візантія, визнали Русь повноцінною й рівноправною з ними державою?» Такими у давньоруській історії є лише 860-ті роки. Згідно з візантійськими джерелами на світанку 18 червня 860 року руський флот у кількості 360 лодій, очолюваний Аскольдом, непомітно прослизнув до бухти Константинополя Золотий Ріг. Напад був настільки несподіваним, що берегова сторожа не встигла натягнути над поверхнею води велетенський ланцюг, яким у разі небезпеки перегороджували вхід до бухти. Як пише Іоанн Диякон у Венеціанській хроніці: «Русичі понищили околицю скільки змогли, і перебили скільки могли народу». Тому було терміново зібрано і сплачено чималий відкуп, а невдовзі укладено вигідний для Русі міждержавний договір. Ось як про це лаконічно згадує життєпис імператора Михайла ІІІ: «Встановив дружбу і згоду (з Руссю), умовив прийняти хрещення». На думку відомого вітчизняного історика Михайла Брайчевського, хрещення Аскольда і його війська було проведено відразу після досягнення згоди. Реально обряд міг бути здійснений в Константинополі у храмі Святої Софії в кінці червня — на початку липня 860 року. При цьому Аскольд одержав церковне ім’я Миколай. З часом його було канонізовано і визнано Святителем. Тому у всіх святцях Аскольд фігурує як Святитель Миколай.
Такою побачив Аскольдову могилу Тарас Шевченко (акварель)
Невдовзі константинопольський патріарх Фотій надіслав до Києва митрополита Михайла та шість священиків (єпископів). За Ніконовським літописом перші три роки вони будували храми (переважно на обійстях заможних людей) та готували пресвітерів і лише після цього почали масово хрестити Русь. Сьогодні важко сказати, скільки люду було охрещено до підступного вбивства Аскольда правителем Ладоги варягом Олегом у 882 році. Проте варто додати, що нова віра почала зігрівати душі наших пращурів задовго до Аскольдового хрещення. Так, у засланні в Херсонесі ще наприкінці І століття успішно навертав до нової віри четвертий папа Римський Климент І (очолював церкву з 89 по 97 рік). Про це саме свідчать і папські листи, про які згадувалося вище, та арабські джерела. Так, Ібн-Хордадбег з Багдада писав наприкінці ІХ століття, що руські купці називають себе християнами. Про популярність нової релігії свідчить і той факт, що незадовго до своєї загибелі Аскольд запросив до Києва візантійських зодчих для зведення кафедрального кам’яного храму. Тим паче, християнською країною вважали Русь усі її європейські сусіди і Ватикан. Ось як про це розповідає Гусинський літопис: «Третее крестишася славяне (тобто після болгар і моравських слов’ян), си есть наша Русь, при патриіарсе Фотіи, по смерти патріарха Игнатія, при Василіи Македоне царе». Сам патріарх Фотій у своїй енцикліці №35 був значно красномовнішим: «І не лише цей народ (болгари) спокутували своє безчестя тим, що повірили в Христа, але й той народ, про який часто і багато говорять, який переважає інші грубістю та звірством, який запишався й зазіхнув на державу Ромеїв, тобто так звані русичі» (Phot. Ep., p. 178). Про існування в Києві великої та впливової православної громади свідчить також епізод «Повісті минулих літ» з текстом договору з Візантією за 944 рік: «Ми ж, оскільки прийняли хрещення від вас, поклялися церквою Святого Іллі в соборній церкві і предпокладеним правдивим хрестом. А коли хто-небудь із нашої землі порушить це — чи князь, чи інший хто, хрещений чи не хрещений, — хай не матиме він Божої помочі і буде рабом у цьому і потойбічному житті і хай буде заколений власною зброєю» (76/77). Усе вищевказане з подробицями описано в монографії Михайла Брайчевського «Утверждение христианства на Руси» (Київ, 1989 р.).
Русь стала християнською на століття раніше від Володимирового хрещення. Фото з архіву редакції
Фальсифікація задля возвеличення
У ті часи навернення до Христа вважалося приєднанням до благодаті, початком нового, справжнього життя. Крім того, для вищезгаданих болгар і моравських слов’ян прийняття нової віри послужило могутнім стимулом у справі формування повноцінної державності. Повною мірою це стосується і Русі. Саме тому найдавніші списки руських літописів ведуть нове літочислення — Руську еру з 860 року — часу Аскольдового хрещення Русі. Ці списки ще бачив і описав відомий російський історик Василь Татищев. Усі вони згадували Аскольдове (перше) і Володимирове хрещення. Майже через 300 років висновки Татищева повністю підтвердив відомий російський вчений, академік Борис Рибаков у своєму дослідженні «Древняя Русь. Сказания, былины, летописи» (Москва, 1963 р.). Зокрема він звернув увагу на те, що у візантійських та інших європейських джерелах немає повідомлень про Володимирове хрещення Русі. Це й не дивно. Адже для Європи Русь стала християнською країною більш ніж на століття раніше. Природно, ці факти не додали Борису Рибакову прихильників серед ортодоксального партійного керівництва та багатьох колег, які зробили наукову кар’єру на традиційному і дуже далекому від реального тлумаченні давньоруської історії. Тому наприкінці життя знаний у всьому світі академік дуже неохоче і обережно торкався цієї теми. Без сумніву, про Аскольдове хрещення з численними подробицями розповідала й «Повість минулих літ». Проте, близько 1118 року вона була відповідно «переписана», а всі фрагменти про це хрещення та досягнення Аскольда у формуванні повноцінної держави Русь вилучені. Схоже, саме тоді у літописі з’явилася образлива для прибалтійських слов’ян вставка-звернення до варягів: «Земля наша велика і багата, а наряду (порядку) нема в ній. Ідіть княжити і володіти нами» (28/29). У зв’язку з цим Борис Рибаков ще півстоліття тому із сумом зазначив: «Важнейшие для средневекового историка вопросы — как и когда сложилось то или иное государство, когда и как там появились християнство и письменность, — эти вопросы остались без ответа… Чья-то рука изъяла из «Повести временних лет» наиболее интересные страницы». Вчений називає й ім’я фальсифікатора — київського князя Мстислава Володимировича. Так, за рахунок знеславлення і приниження власного народу, князь спробував штучно возвеличити роль зайд — варягів Рюриковичів.
Від варварського кубла — до Єрусалима Східної Європи
Вищевказане аж ніяк не применшує заслуг рівноапостольного князя Володимира. На день його смерті 15 липня (28 липня за новим стилем) 1015 року в Києві налічувалося близько чотирьохсот храмів і монастирів, у тому числі кілька римо-католицьких та ірландський. Крім того, вже завершувалися опоряджувальні роботи у храмі заповітної мрії Володимира та його вінценосної дружини Анни — Софії Київській. Усе це є доказом того, що Володимирова Русь була широко відкрита назустріч Європі, а сам князь з того часу вважається покровителем українських і російських католиків. Усього за 27 років свого правління як християнин Володимир здійснив чудо — перетворив Київ з варварського кубла розбійників-варягів на Єрусалим Східної Європи. На відміну від сучасних вітчизняних істориків він дуже добре усвідомлював визначальну роль Аскольда у започаткуванні перетворення Русі на сучасну християнську державу. Саме тому Володимир, який був сином ключниці Малуші (ймовірно, дочки древлянського князя Мала, вбитого за наказом Ольги), вважав себе прямим наступником кагана Аскольда. Тому відразу після захоплення влади він привласнив цей титул. Тим самим Володимир ідеологічно відмежувався від зайд Рюриковичів і визнав себе представником місцевої знаті, яку варяги незаконно позбавили влади. Схоже, князь дуже добре засвоїв науку матері Малуші та свого знаменитого дядька Добрині Микитовича, який як воєвода служив вірною опорою Володимиру аж до його смерті. Проте, у цій кривавій боротьбі гору взяли прихильники Рюриковичів. Сини Володимира і вінценосної Анни — святі Борис і Гліб були підступно вбиті одразу після смерті батька, а внуки і правнуки великого князя від його інших дружин докорінно переписали «Повість минулих літ». За новою версією, будівничим Софії Київської оголошено Ярослава Мудрого, а не Анну з Володимиром. Як компенсацію Володимира було названо єдиним хрестителем Русі. Адже хіба могли місцеві правителі ще до Рюриковичів спромогтися на такий богоугодний крок? Але її Величність Історію важко обдурити. Численні закордонні джерела вперто називають часом хрещення Русі не 988, а 860 рік. У свою чергу, Тітмар Марзебурзький повідомляє, що у 1017 році Софія Київська стала кафедральним собором і отже насправді була збудована за життя Володимира. Своє вирішальне слово сказав і руський люд, який у билинах назвав свого єдинокровного правителя Володимира Красним Сонечком та на віки прославив його дядька Добриню Микитовича. Природно, що про все це знав і перший митрополит-русин Іларіон. Не випадково свій панегірик, присвячений прославленню численних досягнень князя, він назвав: «Похвала кагану Володимиру».
Зі сказаного стає очевидним, що саме завдяки християнізації Русь перетворилась на повноцінну державу і що цей процес започатковано Аскольдом 860 року та завершено за правління Володимира. Отже й святкувати ці взаємопов’язані події — хрещення та державності — потрібно в один день. Для цього варто лише перейменувати указ Президента Віктора Ющенка від 2008 року про введення державного свята «День хрещення (Володимирового) Київської Русі-України» на: «День української державності та хрещення Київської Русі-України». Якщо це станеться, то 28 липня наступного року ми всі відсвяткуємо 1152-у річницю хрещення і державності Русі-України. Мало сумнівів у тому, що цю уточнену дату підтримають усі християнські конфесії країни. Адже у православних святцях імена святителя Аскольда і рівноапостольного князя Володимира славляться вже тисячу літ. В ідеологічному плані такий указ стане серйозним підтвердженням європейського вибору України та того очевидного факту, що українці мають власну, не спотворену норманською теорією та іншими імперськими догмами, історію.