Із сумської обласної поліції повідомили, що в кінологічному центрі ГУНП почала працювати лабрадор Майя, яка спеціалізується на пошуку і виявленні зброї, набоїв та вибухівки. Здавалося б, не така вже й подія, бо чотирилапих помічників не один десяток і навіть не сотня. Але історія Майї виявилася настільки щемливою і світлою, що кожен, хто прочитав розповідь, мимоволі пройнялися особливою повагою і симпатією не тільки до собаки.
Кілька місяців тому правоохоронці Сум приїхали на виклик сусідів, які повідомили, що поряд на подвір’ї будинку скавулить пес. Схоже, господарі залишили його на ланцюгу без води та їжі на тривалий час. Тож якщо згаяти годину-другу, пес може загинути.
До честі правоохоронців, вони відразу ж прибули на виклик. І вжахнулися. Від дорослого лабрадора залишалися тінь і душа. Він був без нагляду більш як тиждень. Кинулися насамперед рятувати собаку, а вже потім шукати його господаря. З’ясувалося, він справжнісінький нелюд, бо так уже звів зі світу одного свого собаку (про це розповіли сусіди), а тепер узявся за лабрадора. Переїхавши на іншу квартиру, залишив пса повільно і страшно помирати на ланцюгу під пекучим сонцем без води, їжі, будки.
Але світ не без добрих людей. У складі оперативної групи була сержант поліції Юлія Андрухова, яка має не тільки поліцейські погони, а й чутливу душу та любляче серце. За згодою господаря забрала Майю додому і взялася її виходжувати.
Зайве переповідати, скільки сил, терпіння, уваги й любові віддала молода полісменка, аби поставити (у прямому значенні) собаку спочатку на непевні ноги, бо тоді він тільки безсило лежав і ледь дихав. Потім уже підгодовувала, лікувала, доглядала.
Досить одного факту. Для свого віку Майя мала важити 30 кілограмів, а насправді важила майже вдвічі менше. Але турбота Юлії, її рідних і близьких, знайомих зробили добру і світлу справу. На допомогу прийшли не тільки знайомі, а й незнайомі люди: всі пропонували допомогу, послуги, підтримку, бо знадобилися і ліки, і їжа, і, звісно ж, гроші.
Тож за кілька місяців лабрадор оклигала, набрала потрібну вагу, повеселішала — одне слово, повернулася до повноцінного життя. І недавно разом з рятівницею почала працювати в кінологічному центрі.
Гепі енд? Майже. Принаймні для Майї, бо друга історія, на превеликий жаль, зовсім інша.
Того самого дня хтось із сумчан — користувачів інтернету розмістив світлину, на якій бідолашний пес із розірваною нижньою щелепою. Пояснення холодило кров. Кілька молодих нелюдів заклали собаці в рот петарду і… Хоч його швиденько доставили до ветеринарів, важко сказати, чи вдалося їм урятувати безневинне собаче життя.
Ці дві історії — лише маленька краплина зі світу хатніх тварин. Приємно бачити, коли про псів, котів, пташок, їжачків (перелік можна продовжувати) господарі піклуються, дбають, оточують їх увагою. Коли ж на вулиці зустрічаються бездомні брати і сестри наші менші, то настрій відразу сіріє. А якщо трапляються повідомлення про нелюдські знущання чи мимоволі стаєш їх свідком, то й поготів.
Скільки говорять-пишуть-розповідають про виховання любові й поваги не тільки до ближнього, а й до представників тваринного світу! Але прохання-настанови-заклики зникають як вода в піску.
Хто ж зможе навести лад? Від кого чи від чого це залежить? Чому одні співчутливі до тварин, а інші осатаніло кидаються на них? Запитання, запитання, запитання… І немає впевненої відповіді, яка вселяла б надію. Як нещодавно, коли став свідком розмови дідуся з маленьким онуком у міському парку.
Гуляючи алеями, вони зустріли маленького собаку, який благально дивився на обох, чекаючи чогось їстівного. Хлопчак швиденько дістав бутерброд із ковбасою і пригостив ним песика. Дідусь похвалив малюка, погладивши по голівці. Поруч проходив незнайомий чоловік, який, побачивши бутербродну картину, кинув різке: «Через отаких розплодилися собацюри — ходити не можна». Онук завмер від несподіванки: «Дідусю, а чого той дядько такий злий?» Старенький трохи помовчав, а потім важко зітхнув: «Такі ось люди на землі, онучку». Як кажуть, ні додати, ні відняти.