НОУ-ХАУ
Незабаром в Україні з’явиться система телевізійних позначок для захисту юних глядачів від шкідливої інформації
Якось в автобусі випадково почула розмову двох школярів років десяти. Один із них розповідав, що дивився вчора по телевізору. «Справжній фільм жахів. Школярі, трохи старші за нас, поїхали відпочивати за місто і зупинилися переночувати в покинутому будинку з привидами. А вночі привиди їх усіх повбивали: одну дівчину задушили, другу — налякали до смерті, а хлопчину взагалі розрізали на шматки! Кров, нутрощі… я навіть інколи очі заплющував. Наснилося, що одним із тих школярів був я сам, — круто! Правда, прокинувся від власного крику і налякав батьків. Але їм сказав, що мені наснилася… контрольна з математики». Другий хлопчина уважно й зацікавлено слухав, а потім запитав назву фільму і сказав, що обов’язково знайде його в Інтернеті й подивиться. Мене ж найбільше цікавило, де були батьки хлопчика і чому дозволили йому дивитися фільм.
Як уберегти неповнолітніх від шкідливої інформації, що може зашкодити психіці? З цим та іншими запитаннями вирішила звернутися до фахівця.
Телевізор як рідна людина
— У наш час так званого комп’ютерного буму вважається, що телебачення поступово відходить на другий план. Але це не зовсім так. Адже, погодьтеся, комп’ютер є не в кожній родині, а ось телевізор — практично скрізь. І дивитися його щодня — звичка дорослих, підлітків і навіть зовсім маленьких дітей, — зауважила заступник директора з наукової роботи, завідувачка лабораторії психології масової комунікації та медіаосвіти Інституту соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук Любов Найдьонова.
Наші дослідження доводять, що більшості батьків не байдуже, яку саме інформацію отримують їхні нащадки щодня з блакитного екрана. З плином часу змінюється й телеконтент. На відміну від того, що показували років 10—15 тому, нині телебачення рясніє рекламою та комерційними програмами, які дітям не завжди слід дивитися. Але методи цензури, які діяли раніше, вже неактуальні. Тому Нацрада з питань телебачення і радіомовлення два роки тому розпочала проект, мета якого — удосконалити стосунки між державою, телевиробниками і глядачами. І головне тут — захистити дітей та підлітків від інформації, яка може завдати шкоди їхньому психічному здоров’ю.
Адже не секрет, що телевізор у багатьох сім’ях — як член родини. Не дивина, коли мама годує кількамісячне маля під звуки телепрограми або фільму, і дитина вже у такому віці на них реагує. А в два роки такий телевундеркінд не затинаючись процитує чи не всі рекламні ролики, які чує десятки разів на день.
Трохи подорослішавши, дитина починає з екрана телевізора вивчати поведінку дорослих, адже сама прагне бути такою. І не завжди обирає інформацію собі за віком. Можливо, проблема в тому, що нині на вітчизняному телебаченні замало програм, орієнтованих саме на дітей та підлітків. А отже споживають, що є. Тож годі дивуватися, що в міжособистісних стосунках підлітки копіюють кримінальні моделі поведінки на кшталт «головне — це сила та авторитарність, слабкого треба принижувати і цькувати» тощо з популярних нині серіалів.
Маленькі глядачі ще не розуміють, що жахіття на телеекрані — лише спецефекти. Фото з сайту vitbichi.by
Контролювати повинні батьки
На думку фахівця, саме батьки мають правильно зорганізувати взаємодію своїх нащадків з медіа?простором. Адже якщо просто заборонити сину чи доньці взагалі дивитися телевізор або окремі програми, вони можуть знайти цю інформацію в інших джерелах: Інтернеті, на відеоносіях тощо. А отже, слід розвивати в неповнолітнього власний медіа-імунітет. Наприклад, поговорити з дитиною і пояснити, чому їй не можна дивитися ту чи ту передачу або фільм. Але ж як самим батькам дізнатися, коли на екрані може з’явитися шкідлива для дитини інформація?
Для цього фахівці Нацради вивчали досвід інших європейських країн. Так, у Голландії ще 2000 року був створений окремий інститут, який розробив концепцію захисту дітей в інформаційному суспільстві через маркування шкідливої для них інформації системою позначок. З того часу її активно впроваджують у багатьох країнах. Систему не копіюють, її тільки беруть за основу. А далі в кожній країні розробляють власні позначки. Суть у тому, що лише кинувши оком на екран, батьки одразу можуть зрозуміти, чи містить фільм або передача інформаційний ризик для неповнолітнього. І, не чекаючи, доки інформація з’явиться на екрані, перемкнути канал або відволікти дитину.
Власна система
В Україні розробили власну систему позначок, заздалегідь вивчивши думки понад 2 тисяч батьків дітей різного віку з усіх регіонів держави. Зібрали багато цікавої інформації. Так, 67% опитаних тат і мам вважають сучасну телепродукцію небезпечною для синів і дочок. Понад 80% батьків турбує вплив телебачення на дітей. Вони повідомили, що 79% неповнолітніх дивляться телевізор щодня, 14% — щотижня, 1,7% — не частіше ніж раз на місяць, і тільки 2,5% дітей та підлітків вмикають телевізор рідше або взагалі його не дивляться.
За день діти дивляться на екран у середньому 2,5 години, або 17 годин на тиждень. Підлітки — по 20 годин на тиждень.
Дослідження також довело, що у 45% опитаних родин існують певні правила перегляду телепередач. Але лише в 11% сімей ці правила поширені на всіх членів родини, а в 34% — лише на дітей. У 46% сімей таких правил взагалі немає.
Ризики
Чим конкретно ризикує дитина, дивлячись фільм чи телепередачу, не належну їй за віком? Фахівці окреслили це так.
Для малюків (до 7 років) — це ризик вразливості. Дитина ще не усвідомлює, що в кіно, наприклад, нікого насправді не б’ють чи не вбивають, а пожежі, виверження вулканів та інші катаклізми — переважно (якщо фільм не документальний) лише спецефекти. Тому маленький глядач може дуже злякатися. Картина певного жахіття ще довго зберігатиметься в пам’яті і пригнічуватиме психіку. А ще, не зовсім розуміючи в такому віці, що добре, а що погано, хлопчики й дівчатка можуть повторювати лайливі слова або копіювати поведінку героїв — наприклад, гратися в бійки.
Після 7 років дитина вже краще розрізняє реальність і фантазію. Але з’являється інша небезпека — так званий синдром споживацької поведінки. Все, що рекламують по телевізору, дитина одразу ж хоче мати в себе. І батьки день у день чують оте постійне «Купи!» (солодощі, іграшки тощо). Адже саме в цьому віці дитина навчається азам споживання, починає розуміти, чому одне їй подобається, а інше — ні. Та, погодьтеся, реклама буває різною. І жартома в ній можуть пропагувати не зовсім коректні речі, а 8—9-річні можуть просто не зрозуміти жарту.
У 12 років підліток також часто копіює побачене на екрані, але вже не як окремі фрази і дії, а як модель поведінки, взаємодії з іншими людьми. І, на жаль, сучасні серіали дають їм для цього не найкращі зразки. Адже що зазвичай показують? «Будь жорстоким — і тебе боятимуться та поважатимуть; завжди правий той, хто вдарив першим; принижуй інших або принизять тебе» тощо. А ще начебто круті герої повсякчас брутально лаються, вживають алкоголь чи наркотики, б’ються. І якщо саме так вчиняють дорослі люди на екрані, а дитина в такому віці дуже прагне стати дорослою, не дивина, що вона починає поводитися саме так.
Брак соціального досвіду в певних питаннях навіть у 16 років може наражати неповнолітнього на неправильне сприйняття інформації. Наприклад, щодо сексуального досвіду. Більшість підлітків його ще не мають, а тому всотують інформацію з можливих джерел, у тому числі і з телебачення. Тож слід захищати навіть так званих дорослих дітей від негативного контенту, який пропагує небажані зразки поведінки. Опитування довело, що 91% батьків підлітків віком від 15 до 17 років переживають, що сини і дочки можуть побачити по телевізору сцени сексуального насилля.
Позначки
Передивившись короткометражні сюжети за групами ризиків, батьки і діти самі пропонували, яким би знаком вони відобразили на екрані певний ризик. Опитані оптимальною вважають кількість до 7 позначок. Звісно, усі вони одночасно на екрані не з’являтимуться. Їх буде 3—4 на один фільм чи передачу: обмеження за віком, а також зауваження, що саме ризикованого для психіки неповнолітнього побачили експерти в цьому телеконтенті.
Нацрада з питань телебачення і радіомовлення запропонувала з початку 2013 року державним обласним телекомпаніям почати використовувати їх як пілотний проект. Триватиме він протягом року. Також в Інтернеті створюється спеціальний сайт для батьків, на якому можна буде зробити запит на назву фільму або телепрограми і одразу побачити, неповнолітнім якого віку їх можна або не слід дивитися.
А через рік після проведення пілоту знову планують провести опитування серед батьків і дітей, аби дізнатися, чи є система ефективною та чи слід її запроваджувати на всіх телеканалах України.
І останнє питання, яке поставила фахівцю: якщо дитина побачить на екрані позначку, яка вказує, що їй не слід дивитися фільм або телепередачу, то чи не привабить це її ще більше до небажаного контенту?
— Одна річ, коли дитина дивиться телевізор і не знає, що споживає небажану інформацію, інша — коли знає, що на екрані показують «шкоду». В таких ситуаціях психіка неповнолітнього реагує інакше. Дивлячись щось попри заборону, хлопець чи дівчина одразу налаштовує себе на те, що чинить погано, можливо, відчуватиме провину і вже точно знатиме, що побачене не слід копіювати та брати за зразок поведінки, — наголосила Любов Найдьонова. — Звичайно, на всі випадки життя перестрахуватися не можна, але це не означає, що не слід навіть намагатися змінити ситуацію на краще.